16. Сучасні тмв

У західних країнах, насампе­ред у Великій Британії та США, які на початку XX ст. вихо­дять на передній край світової політики, вводиться викладан­ня спеціальних курсів міжнародних відносин. Вагомий вклад в інституціоналізацію науки про міжнародні відносини був зроб­лений кафедрою міжнародної політики ім. Вудро Вільсона Уельського університету в Ейберсвіті у 1919 р.

Основними класичними напрямами сучасної теорії міжнародних відносин є політичний ідеалізм та політичний реалізм. До останнього приєднується школа стра­тегічного аналізу. Усі ці напрями випливають з філософського, історичного та правового поглядів на суспільство та міжнародні відносини.

Політичний ідеалізм - це напрям науки про міжнародні від­носини, який розглядає міжнародні феномени з погляду абст­рактних морально-етичних ідеалів та правових норм. міжна­родні відносини мають відповідати нормам і моралі і стримува­ти національний егоїзм. Важливою проблемою, яку розробляли політичні ідеалісти, є створення системи колективної безпеки на основі добро­вільного роззброєння та взаємної відмови від війни як засобу розв'язання суперечностей..

Політичний реалізм

Політичний реалізм - це напрям науки про міжнародні відносини, що ґрунтується на філософії позитивізму та прагматизму і визначається «силовим» підходом до оцінки міжнародних відносин. Моральні цінності можуть ви­користовуватися лише як допоміжні засоби для набуття сили. Погляди реалістів сформувалися під виливом Ж. Бодена, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса і Б. Спінози.

Основні положення політичного реалізму: 1) національний ін­терес має бути вищим за всі інші міркування, принципи та нор­ми міжнародного життя; 2) сила є головним знаряддям та кри­терієм успіху і престижу нації на міжнародній арені.

Школа стратегічного аналізу

З політичним реалізмом значною мірою пов'язана школа стра­тегічного аналізу, яка перебуває на стику міжнародно-політичних та військово-стратегічних досліджень. В сучасних умовах різко зросла роль стратегії у зовнішній політиці, оскільки з'явилися такі засоби збройної боротьби, які за своєю ударною силою здатні вирішу­вати, насамперед стратегічні завдання. політико-стратегічний аналіз має стати самостійною галуззю теоретичних досліджень між­народних відносин і зовнішньої політики. Стратегія – метод аналізу ситуації, оцінка напрямів її можливого розвитку, зіставлення отриманої картин з власними інтересами і вибір на цій основі найбільш відповідного моменту та найбільш ефективних засобів для реалізації наміченої мети.

Яскравим представником школи стратегічного аналізу Генрі Кіссінджер, Роберт Осгуд. Основною категорією, якою оперують «стратегічні аналіти­ки», є «національна безпека». Г. Кіссінджер вважає, що в ядер­ну еру не існує такого поняття, як «національна безпека», що підтримується лише військово-силовою перевагою. Вирішаль­ним чинником безпеки великої держави, за словами Р_: Макнамари, є характер її міжнародних відносин.