- •Микола Аркас Історія України-Русі, том 1. Вступ
- •Період перший
- •Початковий
- •І. Зовнішня історія української землі
- •Давній чоловік
- •Словяне
- •Сармати
- •Усякі кочовники
- •Словяне
- •Українські словянські племена
- •II. Життя громадське
- •III. Побут та культурне життя Рід
- •Як і з чого жили Словяне
- •Торговля
- •Вдача Словян
- •Віра й звичаї
- •Період другий самостійно-державний до року 1340 Початок київської держави
- •Перші князі на Руси
- •Святослав
- •Володимир Великий 980-1015
- •Святополк Володимирович Окаянний 1015-1019
- •Ярослав Володимирович Мудрий 1019-1054
- •Ізяслав Ярославич 1054-1078
- •Святослав Ярославич 1073-1076
- •Всеволод Ярославич 1076-1093
- •Святополк Ізяславич 1093-1113.
- •Володимир Всеволодович 1113-1125
- •Мстислав Володимимирович 1125-1132
- •Ярополк II Володимирович 1132-1139
- •Всеволод Ольгович 1139-1146
- •Ізяслав Мстиславич 1146-1154
- •Ростислав Мстиславич 1154-1155
- •Юрий Володимирович Довгорукий 1155-1157
- •Ізяслав Давидович 1157-1158
- •Ростислав Мстиславич 1159-1167
- •Мстислав іі Ізяславич 1167-1169
- •Українські землі в хі-хіі в.
- •Турово-Пинська земля
- •Чернігівщина й Переяславщина
- •Волинь і Побуже. Червенські городи.
- •Галичина й Угорська Русь.
- •Володарь Ростиславич 1049-1124.
- •Володимир і або Володимирко Володарович 1125-1153
- •Ярослав Володимирович Осмомисл 1153-1187
- •Володимир іі-ий Ярославич 1187-1198
- •Роман Мстиславич 1195-1205
- •Мстислав Мстиславич Удатний 1214-1228
- •Данило Романович 1228-1264
- •Лев і Данилович 1264-1301
- •Юрий і Львович 1301-1308
- •Лев іі Юриєвич та Андрій Юриєвич 1315-1323
- •Юрий II Тройденович 1325-1340
- •*** Подніпровє у другій половині хііі і на початку XIV в.
- •Іі. Життя громадське Князь і віче
- •Боярська Рада
- •Княжий Двір
- •Адміністрація
- •Військо
- •Финанси
- •Церква і духовенство
- •Дружина і боярство земське
- •Міщанство
- •Ііі. Побут і культура Економічне життя і торгівля
- •Христіянство
- •Будівництво
- •Різьбарство
- •Малярство
- •Культурна робота київських князів
- •Освіта та книжність
Роман Мстиславич 1195-1205
Галицько-волинська держава не була вже державою усієї України, як Київ, а обнімала тільки Західню Україну: Землі Галицькі та Волинські. Початком її треба вважати той час, як Роман Мстиславич вдруге осівся в Галичу, по смерти останнього Ростиславича Володимира (найпевніш у 1199 р.). Усівся він в Галичі міцно. Се видно з того, що незабаром по тому він остро узявся до боярства - особливо дався в знаки тим, що були противні його князюванню в Галичині.
За свого князювання нагнав він великого страху Половцям - сильно розгромив їх двома походами; тремтіла перед ним і сусідня Польща, та й Литва зазнала од нього лиха. Він і Київську землю пригорнув до себе: тоді в Київі сидів за князя його тесть Рюрик Ростиславич. Роман двічи вигонив його з Київа і наостанці постриг його силомиць у ченці, а у Київі посадив сина Рюрикового Ростислава; Ростислав присягнув йому на вірність і був од нього у всьому залежний.
Разом з тим Роман зумів обійти й Ольговичів Чернигівських, і вони теж присягли бути з ним в союзі. З угорським королем Андрієм жив у приязні.
Таким побитом, за короткий час - кілька літ - він зробив Галичину могутньою державою, і літописець не дурно взиває його „самодержцем всеї Руси".
Оповідають, ніби римський папа Інокентий III, маючи на мислі навернути через Романа Русинів на латинство, послав до Романа своїх послів, і ті казали йому так: „Папа Римський - цар над царями, і як що ти, княже, пристанеш на католицьку віру, то він зробить тебе королем Руським". Мовчки слухав Роман ті речі, а тоді, витягши меч свій із похви, промовив: „Сього в папи вашого немає, а поки се при міні - не треба міні ніякого королівства. Батьки й діди мої здобували собі землі і городи мечем, - здобуду і я; як був князем, так і буду, а ламати свою віру, за-для королівської корони, не стану!" Так і поїхали собі папські посли, нічого не здобувши. Так оповідають давні письменники, але чи було таке посольство справді у Романа, сказати напевно не можна.
У 1205 році Роман знайшов собі смерть на війні з польським князем Лєшком. Мертвого привезено його й поховано в Галичу. Після нього зосталася вдова і двоє малих синів його: Данило мав 3 роки, а Василько - ще немовля.
Роман полишив по собі глибокий слід в народній памяти - більш ще як Володимир Великий та Мономах. Ще й досі на Україні є весняна гра „Воротар" і в ній згадується про „людей князя Романа, нашого пана" та про „мизинне дитятко, у сріблі, у злоті, на золотім кріслі" (память про Романових сиріт-княжат); згадується про нього й у великоросийських „билінах" - піснях. А давніше були ще пісні й про боротьбу його з Половцями, були якісь перекази про побіду над Литвою. Збереглася приказка, ніби якийсь невольник Литвин, тягнучи плуга, сказав: „Ой Романе, Романе, лихим живеш - Литвою ореш!" Одно слово - Роман скрізь виступає сильним, грізним володарем, гострим, часом немилосердним.
Зараз після смерти Романа почалася безнастанна колотнеча за Галицький стіл між Рюриком Ростиславичем Київським, Ольговичами Чернигівськими і Ігоровичами Сіверськими - онуками Ярослава Осмомисла з материного боку (вони теж добивалися Галича), Галицькими боярами, польським князем Лєшком і королем угорським Андрієм, що допомагав Романовій вдові. Колотнеча та тяглася цілих 40 літ. Рюрик Ростиславич, почувши про смерть Романа, зараз розстригся з ченців і знову зробився Київським князем і вкупі з Ольговичами Чернигівськими пішов на Галич, а вдова Романова кинулась за поміччю до угорського короля Андрія. Андрій допоміг їй і не дав Рюрикови заволодіти Галичем. Та бояре (принаймні ворожа Романови партія) не хотіли Романа і його синів і таки вигнали вдову з дітьми та покликали Ігоровичів, онуків Ярослава Осмомисла. Старший з них, Володимир Ігорович, сів у Галичу, Роман Ігоревич - у Звенигороді, а третього, Святослава Ігоровича, брати посадили у Володимирі-Волинському. Не довго князювали вони: через пять літ, у 1211 році. Угри та Поляки, що обіцяли небіжчикови Романови оступатися за його сиріт, прогнали їх. Ігоровичі попали до рук Угрів, а бояре випросили їх собі й учинили нечувану річ: повісили Романа та Святослава, а князем собі настановили (теж небувала річ!) боярина Володислава Кормильчича. Проти сього виступив угорський король Андрій, що вважав Галичину підлеглою собі і, змовившись з польським князем Лєшком, зробив заручини пятилітнього сина свого Коломана з двохлітньою дочкою Лешка Соломією і настановили вони Коломана князем Галицьким, а од його імя правив у Галичині угорський воєвода Бенедикт. Папа Римський прислав молодому подружжі королівську корону, з такою умовою, щоб галицький народ привернути до римсько-католицької віри. Се не подобалося Галицьким людям, а до того ще й Андрій угорський посварився з Лєшком.