Волинь і Побуже. Червенські городи.

    

    Ще пе­ред Во­ло­ди­ми­ром Свя­тим на землі пізнійшої Во­лині та Га­ли­чи­ни був цілий ряд більш або менш давніх політич­них центрів, як Пе­ре­мишль, Во­линь, Бужськ, Луцьк, Чер­венські го­ро­ди. Во­ло­ди­мир зібрав їх до ку­пи й од­дав си­нові свой­ому Бо­ри­сові, що сидів у Во­ло­ди­мирі. Десь ко­ло ро­ку 1052 - Га­ли­чи­ну відділе­но від Во­лині і од­да­но Рос­тис­ла­вові Во­ло­ди­ми­ро­ви­чеві. Але й пізніш Га­ли­чи­ну не раз князі при­лу­ча­ють зно­ву до Во­лині, аж по­ки на князівсько­му з'їзді у Люб­чу (1097) не заб­ра­ли Га­ли­чи­ну Рос­тис­ла­вичі, що й не ви­пус­ка­ли її з рук більш 100 літ, до кінця XII в., ко­ли скінчив­ся їхний рід. Во­линь тоді пе­рей­шла до рук Да­ви­да Іго­ре­ви­ча, але її не­за­ба­ром зно­ву заб­ра­ли київські князі, і аж за Ярос­ла­ва Свя­то­пол­ко­ви­ча (в по­ло­вині XII в.) Во­линь одірва­ла­ся од Київа й жи­ве своїм осібним жит­тям. Ра­зом з тим во­на ділиться на дві час­ти: на Во­ло­ди­мирське князівство (ро­ди­ни Мстис­ла­ва) і Луцьке князівство (ро­ди­ни бра­та йо­го Ярос­ла­ва). З дру­го­го бо­ку, тоді ж при­лу­че­но до Во­ло­ди­мирсько­го сто­лу Бе­рес­тей­ську зем­лю, а при кінці XII в. до Луцької во­лос­ти - По­го­ри­ну (на гра­ниці Во­лині й Київщи­ни). Во­ло­ди­мирську во­лость Мстис­лав поділив між своїми си­на­ми на чет­ве­ро: стар­ший син Ро­ман дістав Во­ло­ди­мир, дру­гий, Все­во­лод - Белз, тре­тий Свя­тос­лав - Чер­вень, чет­вер­тий, Во­ло­ди­мир - Бе­рес­тя. Во­ло­ди­мир і Свя­тос­лав не­за­ба­ром пов­ми­ра­ли, так що Мстис­ла­во­ва во­лость поділи­лась на два князівства: Во­ло­ди­мирське і Белзько-Чер­венське. Але тро­хи зго­дом Чер­венська й До­ро­ги­чинська во­лость (північна час­ти­на Бе­рес­тей­щи­ни) одійшли до Га­ли­чи­ни.

    Луцька во­лость по смер­ти Ярос­ла­ва Ізяс­ла­ви­ча теж бу­ла поділе­на на чо­ти­ри час­ти, по­ки у 1220 р. все Луцьке князівство не зібра­ло­ся знов в ру­ках Ярос­ла­ва Інгва­ро­ви­ча (прав­ну­ка Ізяс­ла­ва II Київсько­го). Але не на­дов­го: не­за­ба­ром Луцьке князівство пе­ре­хо­дить в ру­ки коліна Ро­ма­на й злу­чується з Во­ло­ди­мирським.

    Волинські „свої" князі, Мстис­ла­вичі, не дба­ли зовсім про Во­линь, а все мріяли про Київ. Аж уже Ро­ман і йо­го син Да­ни­ло не ду­же вва­жа­ють на Київ, а обер­та­ють усі си­ли на те, щоб здо­бу­ти Га­ли­чи­ну. І справді їм се по­щас­ти­ло зро­би­ти: во­ни міцно спо­лу­чи­ли Во­линь з Га­ли­чи­ною й зас­ну­ва­ли сильну дер­жа­ву, що сто­яла півто­ра століття й по­ли­ши­ла чи­ма­ло доб­ро­го для національно­го й культур­но­го роз­вою ук­раїнсько-русько­го на­ро­ду.

    

Галичина й Угорська Русь.

    

    Коли Во­ло­ди­мир Свя­тий ділив між си­на­ми землі, то Во­линь і Га­ли­чи­ну злу­чив в од­них ру­ках - си­на сво­го Бо­ри­са, потім Все­во­ло­да. В 1050-60 ро­ках в Га­ли­чині сидів Рос­тис­лав, син стар­шо­го Ярос­ла­ви­ча Во­ло­ди­ми­ра, і во­на бу­ла відлу­че­на від Во­лині, аж до­ки Рос­тис­лав не втік до Тму­то­ро­ка­ня (1064 р.). Ко­ли Рос­тис­лав утік, то Га­ли­чи­ну з Во­ли­нею заб­рав Ізяс­лав, а по йо­го смер­ти дер­жав сі во­лос­ти йо­го син Яро­полк.

    Але од Рос­тис­ла­ва Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча Тму­то­ро­кансько­го, що от­руїли Гре­ки у Кор­суні, зос­та­ло­ся три си­ни: Рю­рик, Во­ло­дарь та Ва­силько- усі без уділів. Се бу­ли князі зав­зяті, і во­ни здо­бу­ли собі свою батьківщи­ну: Рю­рик сів в Пе­ре­мишлі, Ва­силько в Те­ре­бовлі, а Во­ло­дарь в Зве­ни­го­роді.

    Рюрик дов­го во­ював­ся із сусіднім Во­ло­ди­мирським кня­зем Яро­пол­ком Ізяс­ла­ви­чем, бо князь сей ду­же ско­са ди­вив­ся на те, що Рос­тис­ла­вичі зро­би­ли­ся йо­го сусіда­ми; а як ще й Ве­ли­кий князь київський Все­во­лод закріпив за Рос­тис­ла­ви­ча­ми Га­ли­чи­ну, то Яро­полк у 1087 р. ру­шив на них по­хо­дом і підсту­пив до Зве­ни­го­ро­да (га­лицько­го). Од­на­че на до­розі який­сь Не­ря­дець убив йо­го. Мо­же бу­ти, що на те на­мо­ви­ли йо­го Рос­тис­ла­вичі, бо, зро­бив­ши те зло­чинст­во, Не­ря­дець утік до них у Пе­ре­мишль. Ве­ли­кий князь хотів був по­ка­ра­ти Рос­тис­ла­вичів за те ду­шо­губст­во, але підсту­пив­ши до Пе­ре­миш­ля, нічо­го їм не за­подіяв і так вер­нув­ся до-до­му.

    У 1094 році Рю­рик по­мер, і Га­ли­чи­ну поділи­ли проміж се­бе йо­го менші бра­ти: Во­ло­дарь узяв Пе­ре­мишль, а Ва­силько- Те­ре­бов­лю.