КУРСОВА

11

ляти курсову роботу начисто "по частинах", поки всі розділи не написані і остаточно не продумані. Порушення цього принципу часто призводить до повторів, втрати логічного зв’язку і послідовності поміж главами і параграфами, до відступу від правил оформлення довідкового апарату. Вступ краще відшліфувати в остаточному варіанті тоді, коли буде закінчена вся робота. У цьому випадку можна більш чітко сформулювати постановку проблеми, мету і задачі дослідження.

Після того як чернетковий варіант роботи складений і продуманий в усіх деталях, можна приступати до написання остаточного варіанта курсової роботи.

2. СТРУКТУРА КУРСОВОЇ РОБОТИ (Робота над змістом)

Текст курсової роботи повинен мати чітко визначену структуру, основними елементами якої в порядку їх розміщення є такі:

•титульний аркуш;

•зміст;

•перелік умовних скорочень (за необхідності);

•вступ;

•основна частина;

•висновки;

•список джерел і літератури;

•додатки (за необхідності).

Вимоги до змісту структурних частин курсової роботи

2.1. Титульний аркуш

Титульний аркуш – перша сторінка курсової роботи, який містить:

-повну назву міністерства, навчального закладу, факультету та кафедри, де була виконана робота;

-назву курсової роботи;

-прізвище, ім’я, по-батькові її автора, курс і групу, де він навчається;

-науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по-батькові наукового керівника;

-місце і рік виконання курсової роботи.

Зразок оформлення титульного аркушу представлено в Дода-

тку А.

12

2.2. Зміст

Зміст – це перелік наведених у курсовій роботі заголовків і номерів початкових сторінок усіх структурних частин твору (розділів, підрозділів, параграфів). Заголовки у змісті мають точно повторювати заголовки у тексті. Скорочувати заголовки у змісті або давати їх у іншій редакції, ніж заголовки у тексті, не дозволяється.

До змісту, як правило, необхідно включати всі заголовки рукопису, за винятком підзаголовків, розташованих упідбір з текстом. Позначення ступенів прийнятої рубрикації ("розділ", "підрозділ", "параграф" та їхні порядкові номери) пишуться в один рядок з відповідними заголовками і відділяються від них крапкою.

Всі заголовки у змісті починаються з прописної літери. Крапка в кінці заголовка у змісті не ставиться. Останнє слово кожного заголовка з’єднують крапками з відповідним номером сторінки у правому стовпчику змісту. Зразок оформлення змісту – в Додатку Б.

2.3. Перелік умовних скорочень

Перелік умовних скорочень подають перед вступом, якщо в роботі вжито специфічну термінологію, а також використано маловідомі скорочення, символи, позначки тощо.

Перелік скорочень повинен бути поданий у вигляді окремого списку. Його необхідно друкувати (писати) двома колонками, в яких ліворуч за абеткою наводять скорочення, а праворуч – їх детальну розшифровку. Зразок оформлення переліку умовних скорочень подано в Додатку В.

2.4. Вступ

Вступ розкриває сутність, значимість і стан вивченості обраної наукової проблеми, підстави і вихідні дані для її розробки. У вступі повинно бути кілька обов’язкових елементів, які автор роботи має стисло подати в рекомендованій нижче послідовності:

•показати актуальність теми;

•сформулювати мету і завдання курсової роботи;

•визначити об’єкт і предмет дослідження;

•проаналізувати використані джерела;

•подати історіографічний огляд вітчизняної і зарубіжної літератури з обраної теми;

13

•обґрунтувати вибір хронологічних меж теми;

•позначити географічний регіон дослідження;

•подати стислі відомості про структуру роботи.

Вступ має бути чітким і лаконічним. Його обсяг повинен становити від 3-х до 5-ти сторінок машинописного тексту.

2.4.1. Актуальність теми

Актуальність теми визначається сучасними суспільним процесами, що потребують ретроспективного погляду в минуле або диктується проблемами послідовного і спадкоємного розвитку самої історичної науки, тих питань, котрі виникають у вивченні як нових, так і попередніх проблем.

2.4.2. Мета і завдання курсової роботи Мета, як правило, має загальний характер і часто повторює

назву теми дослідження або співпадає з його проблемою. Завдання

ж (три-чотири) повинні бути чіткими, конкретними, що, як пра-

вило, збігаються з пунктами плану роботи. Наприклад: установи-

ти..., дослідити..., розглянути..., виявити..., узагальнити..., систематизувати..., розробити..., показати..., тощо.

2.4.3. Об’єкт і предмет дослідження

Під об’єктом дослідження, як правило, розуміють конкретне історичне явище або подію, обране для вивчення, а під предметом

– сукупність найбільш характерних властивостей і рис, які дозволяють розкрити сутність об’єкту.

Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага автора роботи, саме предмет дослідження визначає тему курсового твору, яка зазначена на титульному аркуші як її назва. Отже, у обраній для прикладу темі "Боєздатність піхотних підрозділів російської армії в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. (за матеріалами Енської дивізії)" об’єктом дослідження виступає боєздатність російських піхотних підрозділів в роки російсько-турецької війни; предметом – конкретна піхотна дивізія.

14

2.4.4. Аналіз використаних джерел

Аналізувати джерела треба за ступенем їх значущості для обраної теми. При характеристиці використаних в роботі джерел необхідно висвітлити: коли, ким і з якою метою було складено джерело; хронологічні межі наданого матеріалу; призначення і характер документа; структуру, особливості, ступінь достовірності даних, які є в документі; доступність і активність впровадження аналізованого документа до наукового оберту.

Письмові джерела історичних досліджень поділяють за ви- дом, формою і змістом на дві великі групи:

•документальні;

•розповідні.

Документальні джерела становлять публікації документів з усіх розділів вітчизняної і всесвітньої історії, акти державного законодавства, документи адміністративних органів, дипломатичні, парламентські, партійні, статистико-економічні матеріали тощо. Вказані документи можуть бути опубліковані у навчальних хрестоматіях (Хрестоматія з історії України для студентів вузів / Укл. Б.І. Білик, Л.В. Дячук, Я.С. Калакура та ін. – К.: ІСДО, 1993. – 376 с.), у вигляді тематичних збірок (Сборник документов по истории нового времени. Буржуазные революции XVII-XVIII вв. / Под ред. В.Г. Сироткина. – М.: Высш. шк., 1990. – 302 с.), а також й окремо (Берлинская (Постдамская) конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритания (17 июля – 2 августа 1945 г.): Сборник документов. – М.: Политиздат, 1980. – 602 с.).

Розповідні джерела хоча й не носять документального характеру, проте мають велике значення для всебічного дослідження теми. До них відносяться: мемуари, записки очевидців, листи, щоденники; історико-географічні описи; літературно-публіцистична спадщина політичних і державних діячів, істориків, учених та ін. Використовуючи розповідні матеріали, не треба забувати про суб’єктивну оцінку авторів і зіставляти їх (якщо є можливість) з документальними свідоцтвами.

2.4.5. Історіографічний огляд вивченої літератури

Історіографічний огляд вивченої літератури - найважливіший елемент вступу курсової роботи, в якому з’ясовується ступінь вивченості (і невивченості) обраної теми (чи проблеми). Він не повинен являти собою простий перелік прочитаної літератури і переказ її змісту. У цьому обов’язковому структурному елементі вступу студент пови-

15

нен показати своє вміння аналізувати і самостійно оцінювати стан історіографії питання, набуте протягом роботи над курсовим проектом. Тобто студент повинен у вступі в історіографічному огляді:

•дати загальну оцінку вивченої літератури, позначивши, яке значення вона має для висвітлення теми в цілому або її окремих частин;

•показати, наскільки повно проблема, що досліджується, висвітлена в літературі, що їй присвячена безпосередньо, а де вона тільки згадується;

•відмітити результати, досягнуті вітчизняною та зарубіжною історичною наукою в дослідженні питання;

•показати різні підходи, якщо такі є, напрямки (можливо школи) в трактуванні того чи іншого аспекту проблеми;

•виділити спірні питання, які є в історіографії проблеми, піддати (по можливості) критиці застарілі погляди;

•зазначити, які питання і чому недостатньо досліджені і потребують подальшої розробки.

Історіографічний огляд складається або за хронологічним принципом, починаючи з аналізу більш ранніх робіт, або за проблемним принципом, починаючи з більш важливих проблем і відповідно групуючи для цього літературу. Користуються і проблемнохронологічним підходом. Групувати літературу можна таким чином:

•однотипові праці;

•праці одного автора;

•праці, присвячені одному аспекту роботи.

Однак, запропонований варіант не виключає й інші (наприклад, аналіз літератури від загального до конкретного: навчальнонаукові праці, в яких міститься матеріал з обраної теми – монографічна література – наукова періодика до питань плану роботи – публіцистика).

Оцінка історичних творів повинна носити не описовий характер, а являти собою критичний (у міру можливості другокурсника) аналіз основних положень, досягнень і недоліків вивченої літератури. Характеризувати монографії, збірки або найважливіші статті необхідно не абстрактно, "взагалі", а конкретно, виокремивши певне питання або проблему.

Прийнято спочатку характеризувати праці вітчизняних істориків у міру їх значущості для теми, а потім уже зарубіжних.

У вступі бажано аналізувати вузлові, головні питання, принципові позиції і концепції авторів, а різні погляди щодо окремих (несуттєвих) питань, які є в історичній науці, характеризувати і висловлювати своє ставлення до них слід у главах (розділах).

16

Як правило, у тексті називають тільки авторів праць, а повну назву твору і всі вихідні дані його подають у загальному списку літератури в кінці курсової роботи (в тексті її вказується у квадратних дужках порядковий номер праці у списку, а в разі необхідності сторінки, на яких міститься підтвердження проаналізованої думки.

Наприклад: [21] або [21, с. 149]).

При написанні історіографічного огляду корисно ознайомитися з існуючими рецензіями на твори, які є предметом огляду.

2.4.6. Вибір хронологічних меж і географічного регіону дослідження

Точне і чітке визначення початкової та кінцевої дат досліджуваного періоду, вказівка на взаємозв’язок їх з певними історичними подіями свідчить про те, наскільки добре студент орієнтується в проблемі в цілому і як свідомо він підійшов до вибору теми курсового дослідження.

Уточнення хронологічних меж і географічного регіону спонукає студента ширше поглянути на проблему, допомагає запобігти таких помилок, як "позачасовість" викладення матеріалу, невиправдана розтягнутість періоду дослідження тощо.

2.5. Основна частина курсової роботи

Задача цієї частини курсового дослідження полягає в тому,

щоб теоретично осмислити і систематизувати велику масу фак-

тичного матеріалу, почерпнутого з джерел у підготовчий період роботи. У главах необхідно, спираючись на принцип історизму (показ подій у просторі і часі), глибоко розібратися в причиннонаслідкових зв’язках досліджуваного питання, показати вміння аргументовано і переконливо відстоювати свою думку, підкріплюючи її даними джерел.

Незважаючи на те, що в основному змісті обов’язково присутній фактичний матеріал, цінність курсової роботи визначається не

кількістю зібраних фактів, а вмінням їх узагальнити, встановити поміж ними зв’язки, дати їм наукове пояснення. Факти повинні бути перевіреними і тільки з першоджерел. Треба віддавати перевагу основним, найбільш важливим фактам, які є доказом теоретичних міркувань, і не перевантажують роботу дрібними деталями, надлишковими подробицями, другорядними повідомленнями. У цьому й повинно проявитися вміння студента відібрати з маси фактичного матеріалу найбільш важливе, суттєве, необхідне.

17

Якщо є значний за обсягом, але цікавий, необхідний матеріал (перекладений, статистичний, ілюстративний тощо), який бажано було б використати в роботі, то це краще зробити в додатку.

Важливою умовою для написання гарної навчальнодослідницької роботи є послідовність викладення матеріалу в главах. Порушення цього принципу призводить до повтору одних і тих же положень, нелогічності у викладі думки, відсутності цільності в роботі.

Викладення матеріалу в главах можна побудувати або за хронологічним принципом, або за проблемним, у залежності від плану. Можливе й їх поєднання. Хронологічний принцип передбачає розглядання теми в строгій хронологічній послідовності, від етапу до етапу. Проблемний – розкриття теми в її взаємозалежних проблемах, не дотримуючись строгої хронологічної послідовності. Важливо, щоб викладення матеріалу було доказовим і не носило поверхового, описового характеру.

Дуже часто при викладенні матеріалу з’являється необхідність навести цитату, тобто дослівний витяг з якого-небудь твору або дослівно передати чиї-небудь слова. Найчастіше цитуються джерела, окремі думки з праць вітчизняних і зарубіжних авторів. По цитатам і виноскам навіть при поверховому ознайомленні з роботою видно, як і в якому обсязі використані в курсовій джерела, з якою літературою працював студент. Практика показує, що деякі студенти не зовсім чітко уявляють собі можливості цитування. Цитувати треба лише найнеобхідніше, найважливіше. Не варто перевантажувати роботу великою кількістю цитат. Деякі студенти для посилення "науковості" курсової роботи наводять невиправдано багато цитат, не замислюючись над тим, чи завжди вони потрібні в такій кількості.

Зазвичай цитують для підтвердження висловленого теоретичного положення або якщо хочуть опертися на чию-небудь авторитетну думку. Якщо ж збираються критикувати роботу певного автора, то його позицію цитують повністю, щоб не викривити і не сфальсифікувати матеріал, який критикується. У таких випадках однієї фрази, "вирваної" з потрібного тексту, буває недостатньо і бажано процитувати всю думку або те чи інше положення опонента. При цьому необхідно пам’ятати, що наведені цитати повинні бути абсолютно точними і посилання на авторів обов’язковими, інакше – це плагіат (привласнення чужого авторства).

18

Інколи можна обійтися без прямого цитування. Так, немає необхідності дослівно і повністю наводити весь текст, з якого використаний факт або цифровий матеріал. Достатньо передати своїми словами зміст розглядуваних подій, зробивши при цьому посилання на джерело. Так само можна учинити, висловлюючи концепцію або основну думку того чи іншого автора. У цьому випадку лапки не ставляться, але посилання робиться обов’язково.

Довгі цитати, які студент з певних міркувань все ж бажав би навести в курсовій роботі, можна скоротити, не викривляючи при цьому їх змісту і дотримуючись правил скорочення (зберегти лапки та інш.).

Пропонуємо ще декілька порад відносно цитування:

•небажане використання двох або більшої кількості цитат поспіль;

•нема потреби підтверджувати цитатами очевидні і безперечні істини;

•небажано наводити цитати у висновках, які є результатом самостійних міркувань студента;

•не варто захоплюватися дуже довгим цитуванням.

При написанні курсової роботи нерідко виникають труднощі з вибором мовних структур, оволодіння якими за певних старань є справою часу. Мовно-стильові особливості роботи залежать від володіння автором лексикою і різноманітними виражальними засобами у визначенні наукових завдань, послідовності викладу, ступені вірогідності повідомлення, послідовності у часі, зіставленні, протиставленні тощо (Додаток Є), при цитуванні та переказі використаних джерел (Додаток Ж). Безперечно, наведеними мовними моделями не обмежується виражальна палітра курсового дослідження. Кожен автор може суттєво розширити й урізноманітнити мовний спектр своєї роботи. Головне, щоб мовні засоби адекватно виражали думку і відповідали найхарактернішим особливостям наукового стилю.

Кількість глав (розділів) у курсовій роботі не регламентується, це залежить від теми, але звичайно їх дві-три. При необхідності глави (розділи) поділяють на підрозділи та параграфи (в курсовій роботі достатньо підрозділів). Кожна глава висвітлює велике самостійне питання, складові частини якого представлені в підрозділах. Якщо є необхідність розглянути в роботі питання, які виходять за хронологічні межі теми, то краще це зробити не в самостійній главі (розділі), а в параграфі. Зазвичай, це перший параграф, той, що наче "вводить" в тему.

19

У кінці глав повинні бути короткі висновки. Вони не тільки узагальнюють викладений в цій главі матеріал, а й підводять до розкриття проблеми в наступній главі, тобто забезпечують логічний зв’язок поміж главами, "переходи" від однієї частини до іншої.

2.6. Висновки

Логічним завершенням курсової роботи є висновки, головна мета яких – підсумки проведеної роботи. Це – третя частина курсової роботи. Звичайно вона невелика за обсягом (2-3 сторінки), але дуже ємка й глибока за змістом. Висновки – це підсумок виконаної роботи, до якого прийшов студент у процесі дослідження обраної теми.

Уструктурному відношенні висновки можна подати в трьох частинах, які в тексті, зазвичай, не фіксуються.

Упершій частині дуже коротко, не використовуючи джерела

іне цитуючи інших авторів, треба сформулювати загальні висновки по всій роботі. Ці висновки не повинні повторювати текстуально те, що викладалось у висновках глав і параграфах, а носити характер узагальнення.

Удругій частині висновки конкретизуються в залежності від тих задач, які ставив перед собою студент у вступі. Вони повинні являти собою немов би чіткі "відповіді" на кожну поставлену у вступі задачу. Їх можна виділити в тексті порядковими номерами 1, 2, 3..., як це зроблено у вступі.

Утретій частині бажано пов’язати досліджену тему з сучасністю, підкреслити її найбільш важливі аспекти, які отримали подальший розвиток і підтвердження в сучасних умовах (тобто підтвердити актуальність обраної теми, яка була визначена у вступі курсової роботи), зазначити проблеми, що залишилися нерозв’язаними.

2.7. Список використаних джерел і літератури

Перелік використаних документів і наукової літератури подають у вигляді списку (Додаток Г) і розміщуються після Висновків. Список літератури в науковій роботі – це реєстр використаних джерел за темою дослідження у якнайширшому значенні. У список варто включати ті матеріали, які студент читав, переглядав, аналізував. Не варто обмежуватись лише цитованою літературою. Бажано виявляти джерела якомога повніше, пам’ятаючи, що бібліографія в курсовій роботі – це підсумок у вивченні проблеми і передумова подальших наукових досліджень. Згідно з вимогами Державного стандарту України рекомендується використовувати наступну систематизацію та кла-

20

сифікацію використаної літератури: у кожній роботі, незважаючи на специфіку і притаманний лише для неї перелік використаних документів та літератури, список передбачає, як правило, наявність трьох груп матеріалів: документів, спеціальних історичних досліджень (і довідкової літератури), періодики. Вони подаються за алфавітним порядком прізвищ перших авторів або заголовків документів чи книг, статей, враховуючи хронологічну послідовність. Кожний бібліографічний опис треба починати з нового рядка, спочатку видання українською й російською мовами, потім – іноземною.

2.8. Додатки

Додатки подаються у роботі в разі необхідності. До них доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи, наприклад, повний текст деяких важливих документів, таблиці допоміжних цифрових даних, схеми, графіки, ілюстрації тощо. На кожну наведену автором таблицю, ілюстрацію має бути зроблене посилання в тексті роботи, їх матеріали мають бути проаналізовані, а не просто подані наприкінці роботи для збільшення її обсягу.

3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Загальні вимоги:

-обсяг роботи має становити 25-40 машинописних сторінок комп’ютерного набору з використанням шрифтів (рекомендується "Times New Roman Cyr") текстового редактора Word розміру 14 пунктів полуторним міжрядковим інтервалом;

-текст курсової роботи друкується державною мовою у відповідності до сучасних правил граматики та синтаксису з одного боку білого аркуша паперу формату А4 (210х297 мм) до 30 рядків на сторінці, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 3 см, праве – 1 см, верхнє і нижнє – 2 см;

-у деяких виключних випадках може бути представлений рукописний варіант роботи, написаний акуратним, чітким і розбірливим почерком;

-на одній сторінці, для зручності сприйняття, має бути 3-4 абзаци, а текст старанно вичитаним і перевіреним на грамотність;

-заголовки структурних частин роботи (ЗМІСТ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І