7. Поняття вікової кризи. Основні характеристики вікової кризи

Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Вікова криза - особливі, відносно нетривалі (до року) періоди онтогенезу, характерні різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру, відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального, поступального ходу особистісного розвитку. Можуть виникати під час переходу людини від одного вікового ступеня до іншого.

У дитячому віці звичайно виділяють: кризу першого року життя; кризу трьох років; кризу шести-семи років; підліткову кризу (10-11 років). Вказані хронологічні межі вікових криз достатньо умовні. Форма, тривалість і гострота протікання криз може помітно розрізнятися залежно від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних і мікросоціальних умов, особливостей виховання в сім'ї, від педагогічної системи в цілому. Для періодів вікових криз в дитинстві характерні процеси переходу до нового типу взаємостосунків дітей з дорослими, при яких враховуються нові, збільшені можливості дитини, зміна соціальної ситуації розвитку, зміна діяльності, перебудова всієї структури свідомості дитини.

Криза 30 років виникає внаслідок нереалізованості життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще і переосмислюються цінності, то йдеться про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним. Кризу 30 років нерідко називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості до зрілості.

Криза 40 років нерідко викликається загостренням сімейних відносин. Діти, як правило, підростають і починають жити своїм життям, помирають деякі близькі родичі і родичі старшого покоління. Втрата безпосередньої участі в житті дітей сприяє остаточному усвідомленню характеру подружніх відносин. У разі виникнення кризи 40 років, людині знов доводиться перебудовувати свій життєвий задум, виробляти нову «Я – концепцію». Ця криза може серйозно змінити життя людини аж до зміни професії і створення нової сім'ї.

8. Проблема періодизації психічного розвитку у працях зарубіжних психологів (е.Еріксон, ж. Піаже та ін.)

Епігенетична концепція розвитку особистості Е.Еріксона

(1902 – 1994). У розвитку людини Еріксон виділяє соматичну

сторону (предмет вивчення біології), розвиток власного „Я” (сфера

вивчення психолога) і соціальний розвиток, який вивчається

суспільними науками. „Епігенетичний принцип” – основний

закон розвитку, де на кожному новому етапі виникають явища і

властивості, котрих не було раніше.

Увесь життєвий цикл людини за Еріксоном – вісім фаз, кожна з

яких має свої специфічні завдання і може завершуватися

сприятливою (або навпаки) для подальшого розвитку.

Перша фаза – немовля. Її основне завдання – вироблення ще

неусвідомленого почуття „базової довіри” до зовнішнього світу.

Друга фаза – раннє дитинство – формується відчуття власної

автономності та особистісної цінності або ж їх протилежність –

сумніви у собі.

Третя фаза – вік гри (приблизно 5-7 років) формується

ініціативність, бажання щось робити.

Четверта фаза – шкільний вік – розвивається

підприємливість, спроможність досягати поставлени

П`ята фаза – юність – замінює появу відчуття неповторності,

індивідуальності, відмінності від інших. За негативного варіанту

формується розпливчате, дифузне, нестійке „Я”, рольова і

особистісна невизначеність.х перед собою

цілей.

Під час шостої фази – молодість – виникає потреба і здатність

до інтимного психологічного контакту з іншою людиною,

включаючи і сексуальну близькість. У негативному варіанті

розвивається відчуття ізоляції та самотності.

Сьома фаза – дорослість, де найважливішими здобутками є

творча діяльність і відчуття продуктивності.

Восьма фаза – (літній вік або старість) характеризується

відчуттям повноти життя, виконаного обов`язку, завершеності

шляху.