Висновки

Таким чином, стиль і тип виховання, характер стосунків батьків до дітей змінюється не тільки в часі, але й у просторі. Так культурно європейська традиція виходить з того, що в самому строгому дисциплінування потребують молодші діти, а в міру дорослішання дитини дисципліна повинна слабшати і йому слід надавати все більшу самостійність. У деяких ісламських народів (турки, афганці, курди) виховання дуже суворе, суворе, з помітним акцентом на покарання. У той же час японці надають малюкам максимум свободи, практично не обмежуючи їх. Дисципліна, дуже сувора, з'являється тут на противагу європейській традиції, пізніше за часом виростання дитини, засвоює норми і правила поведінки старших. Стиль і тип виховання залежить не тільки від соціокультурних правил і норм, представлених у вигляді традицій у вихованні, але і від педагогічної позиції батька щодо того, як повинні будуватися дитячо-батьківські стосунки в сім'ї, на формування яких якостей і рис у дітей повинні направлятися його виховні впливу. Відповідно до цього батько визначає модель своєї поведінки з дитиною.

17.професіограма.

18. Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної ді­яльності.

Як наукова проблема, вона постала у XIX ст. Дослід­ники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педаго­гічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведе­ний час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей осо­бистості педагога, що забезпечує високий рівень самоор­ганізації педагогічної діяльності.

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, йо­го загальній культурі та педагогічному досвіді. Розгляда­ється як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому ви­значається як вища, творча його активність, що передба­чає доцільне використання методів і засобів педагогічно­го взаємовпливу в кожній ситуації навчання та вихован­ня. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дити­ни, а також індивідуальні особливості педагога, його спря­мованість, здібності та психофізичні дані.

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, на­уковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригіналь­ність).

До елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності. Поля­гає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й сто­сунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає ді­тей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихо­ванців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

2. Професійна компетентність, професіоналізм. Пе­редбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливос­тями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні си­туації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (вислов­лення власного погляду, розуміння проблеми, своїх мір­кувань).

Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіо­логічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань. -

Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мисли­ти та діяти професійно. Охоплює набір професійних влас­тивостей та якостей особистості педагога, що відповіда­ють вимогам учительської професії; володіння необхідни­ми засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з ви­хованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, во­лі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелекту­альних та духовних засад у школярів. Він повинен воло­діти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До мо­ральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної ети­ки вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури.

3. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особ­ливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерант­ність, чутливість до людини, до особистості, яка форму­ється. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потре­ба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контак­ти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здіб­ності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психо­логічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм осо­бистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачен­ня розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

4. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та осо­бливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відпо­відно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засо­бів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу куль­туру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (ро­зуміння педагогом власного психічного стану, уміння ке­рувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього ста­ну вихованців і адекватного впливу на них.

З розвитком педагогіки та психології як науки і прак­тичної діяльності поряд з поняттям «педагогічна техні­ка», яке відображає тільки суб'єктивні особливості на­вчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми

емоціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення) ста­ли використовувати і термін «педагогічна технологія» (знання про майстерність), який стосується проблем пла­нування та організації навчального процесу.

Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегіч­них, тактичних, а також процедурних завдань під час на­вчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємо­дії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом систе­ми дій учителя та учнів, які слід виконати для оптималь­ної реалізації навчального процесу. Складовими педаго­гічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини ви­значати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відпо­відно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важ­ливим компонентом педагогічної майстерності.

Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності. На думку Н. В. Кузьміної та M. В. Кухарева, – це «найвищий рівень педагогічної діяльності... який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків». О. І. Щербаков розуміє педагогічну майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й особистих якостей педагога. Ш. О. Амонашвілі не дає чіткої дефініції педагогічної майстерності, але називає її основні риси: «Бути майстром педагогічної справи – це означає мати вихідну позицію...яка є особистісно-гуманною;...це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;...це першо-дослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати....Його творчість може збагатити педагогічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам». У Європі під педагогічною майстерністю мається на увазі практичне розгортання і втілення вчителем у професійну діяльність сукупності інтелектуальних, психологічних і духовних якостей. Майстерність учителя прирівнюється до майстерності робітника або ремісника, майстра або митця. Погляд на вчителя як на робітника-функціонера педагогічної індустрії найбільш поширений у США, а в Європі – переважно в Англії: вчитель – виконавець певного соціального замовлення у сфері «педагогічного виробництва», тобто він діє згідно з нормативними документами і загальноприйнятими технологіями. Учитель-ремісник діє на основі особистісного підходу до викладання, акцентуючи увагу на індивідуальному підході до учнів, а нормативні документи є тільки загальним тлом його професійної діяльності. В учителя-майстра переважає творчий підхід у навчальному процесі. «Діяльність учителя більше нагадує імпровізацію за обставин, що постійно змінюються, ніж дотримання педагогічних правил та алгоритмів. Інакше кажучи, ми маємо справу радше з майстром, ніж з інженером». Погляд на вчителя як на митця достатньо поширений у світі: його діяльність уважається настільки складною, що взагалі не може систематизуватися. Під час занять він отримує величезну кількість інформації, на яку миттєво реагує. Тому вчительська діяльність є мистецтвом, що потребує інтуїтивного відчуття, творчості, імпровізації. Ці якості спроможні проявитися тільки за умови певного відступу від формальних правил та алгоритмів педагогічної поведінки. Отже, в Європі неприйнятний погляд на вчителя як на «маніпульованого маніпулятора», а навпаки – за основу береться його творча особистість. Однак прояви такої творчості не повинні суперечити загальновизнаним принципам демократичного співжиття – гуманізму, демократизму, поваги до прав людини. Суспільна роль і статус учителя визначаються так: «Із статусу вчителя може випливати низка його рольових функцій: транслятор знань, вихователь, посередник, фасилітатор групової діяльності, дружній порадник, інформатор, захисник норм, актор, поліцейський... Надання переваги якійсь із них зумовлюється інституційно й воднораз культурологічно, співвіднесення з певними культурними моделями особистісних та фахових настанов учителя значною мірою визначає вибір, інтерпретацію та особисте ставлення до ролі вчителя». У вітчизняній педагогічній науці найбільш глибоко цю проблему опрацювали вчені кафедри педагогічної майстерності Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка («Основы педагогического мастерства», «Педагогічна майстерність»).

Зовні майстерність педагога – це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостях, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. «...Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці тощо». На думку І. П. Підласого, до особистісних якостей педагога належать «...людяність, терпеливість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших». Автори підручника «Педагогічна майстерність» розглядають її «як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості педагога (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності)... Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі».

Поняття "компетентність " (лат. competens - відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя - це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислення педагога. Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання. Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що грунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички). Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога. Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади "мислити - діяти - мислити", що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, В.О.Сластьонін розподілив педагогічні уміння на чотири групи. 1. Уміння "переводити" зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення завдання, що домінує. 2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації. 3. Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та інших); активізація особистості школяра, розвиток його діяльності, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв'язку школи із середовищем, регулювання зовнішніх незапрограмованих впливів. 4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності вчителя; визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань. Зміст теоретичної готовності вчителя виявляється в узагальненому умінні педагогічно мислити, що передбачає наявність у педагога аналітичних, прогностичних, проективних, а також рефлексивних умінь. Аналітичні уміння складаються з таких умінь: аналізувати педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву і под.); осмислювати роль кожного елемента у структурі цілого і у взаємодії з іншими; знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірності, що відповідають логіці даного явища; правильно діагностувати педагогічне явище; формулювати стрижневе педагогічне завдання (проблему); знаходити способи оптимального вирішення його. Прогностичні уміння пов'язані з управлінням педагогічним процесом і передбачають чітку уяву в свідомості вчителя, який є суб'єктом управління, мету його діяльності, спрямовану на очікуваний результат. Педагогічне прогнозування ґрунтується на достовірних знаннях суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового і індивідуального розвитку учнів. До складу прогностичних умінь учителя входять такі уміння: постановка педагогічних цілей і завдань; відбір способів досягнення цілей, завдань; передбачення результату; передбачення можливих відхилень і небажаних явищ; визначення етапів педагогічного процесу; приблизна оцінка передбачуваних витрат засобів, праці і часу учасників педагогічного процесу; планування змісту взаємодії учасників педагогічного процесу. Педагогічне прогнозування вимагає від учителя оволодіння такими прогностичними методами, як моделювання, висування гіпотез, мисленнєвий експеримент тощо. Проективні вміння забезпечують конкретизацію цілей навчання та виховання і поетапну їх реалізацію. Проективні уміння включають: переведення цілі і змісту освіти та виховання у конкретні педагогічні завдання; обгрунтування способів їх поетапної реалізації; планування змісту і видів діяльності учасників педагогічного процесу з урахуванням їх потреб та інтересів, можливостей матеріальної бази, власного досвіду і особистісно-ділових якостей; визначення аранжованого комплексу цілей і завдань для кожного етапу педагогічного процесу; планування індивідуальної роботи з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; планування системи прийомів стимулювання активності учнів; планування розвитку виховного середовища і зв'язків з батьками та громадськістю. Рефлексивні уміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних дій. Для педагога важливо встановити рівень результативності (позитивної чи негативної) власної діяльності. У процесі такого аналізу визначається: правильність постановки цілей, їх трансформації у конкретні завдання; адекватність комплексу визначених завдань наявним умовам; відповідність змісту діяльності вихованців поставленим завданням; ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів педагогічної діяльності; відповідність застосовуваних організаційних форм віковим особливостям учнів, рівневі їх розвитку, змісту матеріалу і под.; причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізації поставлених завдань навчання і виховання. Зміст практичної готовності вчителя виражається у зовнішніх (предметних) уміннях, тобто в діях, які можна спостерігати. До них належать організаторські і комунікативні уміння. Нагадаємо, що організаторська діяльність педагога забезпечує залучення учнів до різних видів діяльності й організацію діяльності колективу, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання. Організаторські уміння педагога бувають мобілізаційними, інформаційними, розвивальними і орієнтаційними. Мобілізаційні вміння учителя обумовлені привертанням уваги учнів і розвитком у них стійких інтересів до навчання, праці та інших видів діяльності; формуванням потреби у знаннях, праці, інших видах діяльності; озброєнням учнів навичками навчальної роботи; формуванням в учнів активного, самостійного і творчого ставлення до явищ навколишнього середовища шляхом створення спеціальних ситуацій для прояву вихованцями моральних вчинків і под. Інформаційні уміння пов'язані не тільки з безпосереднім викладом навчальної інформації, а й з методами її отримання та обробки. Серед них уміння і навички роботи з друкованими джерелами і бібліографування, уміння здобувати інформацію з інших джерел і переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу. Інформаційними є також уміння: доступно викладати навчальний матеріал, із урахуванням специфіки предмета, рівня підготовленості учнів, їх життєвого досвіду і віку; логічно правильно будувати процес передачі навчальної інформації, використовуючи різні методи і їх поєднання: розповідь, пояснення, бесіду, проблемний, індуктивний, дедуктивний виклад матеріалу та інші; доступно, лаконічно і виразно формулювати питання; ефективно використовувати ТЗН (технічні засоби навчання), EOT (електронно-обчислювальну техніку), засоби наочності (графіки, діаграми, схеми тощо); оперативно змінювати (у випадку необхідності) логіку і спосіб викладу матеріалу. Розвивальні уміння передбачають: визначення "зони найближчого розвитку" (Л.С.Виготський) окремих учнів, класу в цілому; створення проблемних ситуацій і інших умов для розвитку пізнавальних процесів, почуттів і волі учнів; стимулювання пізнавальної самостійності і творчого мислення, потреби у встановленні логічних (окремого до загального, виду до роду, посилання до наслідку, конкретного до абстрактного) і функціональних (причини - наслідку, цілі - засобу, кількості - якості, дії - результату ) відношень; формування і постановку питань, які вимагають застосування засвоєних раніше знань; створення умов для розвитку індивідуальних особливостей, здійснення з цією метою індивідуального підходу до учнів. Орієнтаційні уміння спрямовані на формування морально-ціннісних установок вихованців і наукового світогляду; організацію спільної творчої діяльності, яка розвиває соціально значущі якості особистості. Комунікативні уміння вчителя - це взаємопов'язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки. Перцептивні уміння допомагають розуміти інших (учнів, учителів, батьків). Для цього необхідно вміти проникати в індивідуальну суть іншої людини, визначати її ціннісні орієнтації, які знаходять вираження в її ідеалах, потребах, інтересах, у рівні домагань. Крім того, необхідно знати наявні в учня уявлення про себе. Уміння педагогічного спілкування - це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до класу й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя у класі; керувати ініціативою у спілкуванні, використовуючи для цього багатий арсенал засобів, які підвищують ефективність взаємодії. Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння обирати правильний стиль і тон у спілкуванні, керувати їх увагою, темпом діяльності, навичками демонстрації свого ставлення до вчинків учнів. Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мови педагога, що є одним із важливих виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, "поставлений голос", ритмічне дихання і розумне приєднання до мови міміки і жестів. Крім названих, до умінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власні психічні стани; викликати "на замовлення" почуття подиву, радості, гніву і под.; володіти технікою інтонування для вираження різних почуттів (прохання, вимоги, питання, наказу, поради, побажання тощо) та інші. Професійна компетентність учителя обумовлює його педагогічну майстерність. На думку А.С.Макаренка, педагогічна майстерність - це знання особливостей педагогічного процесу, уміння його побудувати і привести у рух. За глибоким переконанням А.С.Макаренка, оволодіти педагогічною майстерністю може кожен педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Проте не кожний досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є лише педагогічна діяльність, осмислена з точки зору u суті, цілей і технологій; сплав особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога. Аналіз світових тенденцій у галузі професійно-педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму і особистих якостей вчителя. На думку вчених, основними проблемами, з якими зустрічатимуться вчителі у цьому тисячолітті, є: постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів; самостійна постановка і вирішення творчих і дослідницьких завдань; ускладнення проблем виховання; безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду; розв'язання складних професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок із таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, релігієзнавство, економіка, правознавство, кібернетика та ін.; робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі. Усе це може здійснювати лише вчитель з високою професійною компетентністю, розвиненими творчими, дослідницькими здібностями, високим рівнем інтелігентності, духовно-морального потенціалу, конкурентноздатності, ерудованості, здібностей до безперервної освіти.

19.

20.Користувачами бібліотечних послуг є юридичні й фізичні особи України, зарубіжних країн та особи без громадянства. Кожний громадянин незалежно від соціального походження й майнового стану, расової й національної приналежності, статі, освіти, мовних ознак, віросповідання, місця проживання має право на бібліотечне обслуговування в бібліотеках ЦБС, а саме: -    в Центральній бібліотеці та читальних залах філіалів – усі жителі міста, незалежно від мікрорайону проживання; -    на абонементах бібліотек-філіалів – згідно території проживання, яку обслуговує відповідна бібліотека; -    приїжджі, читачі без реєстрації, особи, які тимчасово проживають у зоні обслуговування бібліотеки, студенти з інших місць проживання мають право користуватися читальними залами бібліотек ЦБС або одержати документи додому під грошову заставу. 2.2.    Формами бібліотечного обслуговування є: абонемент, читальний зал, МБА, а також обслуговування поза бібліотекою (книгоношення, бібліотечні пункти). 2.3.    Користувачі бібліотек мають право: -    отримувати безкоштовну інформацію про склад бібліотечних фондів, консультаційну допомогу в пошуках джерел інформації; -    одержати в тимчасове користування документи з бібліотечного фонду; -    брати участь у заходах, які проводить бібліотека; -    входити до читацьких рад. 2.4.    Користувачі мають право одержати на абонементі для опрацювання поза бібліотекою одноразово не більше 5 документів терміном до 30 днів. Термін користування новими надходженнями, документами підвищеного читацького попиту та періодикою – до 10 днів. Книги по шкільній програмі видаються на 10 днів. У читальному залі одноразово видається не більше чотирьох бібліотечних документів. 2.5.  Користувачі мають право виносити документи з абонементу за межі бібліотеки, якщо вони записані у формулярі. Термін користування документами на прохання користувачів може бути продовжений, якщо на них відсутній попит інших користувачів. 2.6.    Рідкісні та цінні документи, довідкові видання, а також видання, одержані по МБА, видаються для користування тільки у читальному залі. 2.7.   У разі відсутності в бібліотечному фонді потрібних документів користувач має право отримати їх з інших бібліотек через МБА (за власний рахунок). 2.8.    Користувачі бібліотек з вадами зору мають право на одержання документів на спеціальних носіях інформації. 2.9.    Користувачі бібліотек мають право на ввічливе обслуговування, вносити пропозиції на придбання нових матеріалів і введення нових видів послуг. 2.10.    Користувачі бібліотек дитячого та юнацького віку мають право на бібліотечне обслуговування в загальнодоступних та спеціалізованих бібліотеках. 2.11.    Окремі категорії користувачів мають право на пільги, які встановлюються бібліотекою. 3. Обов`язки користувача 3.1.     Для запису до бібліотеки громадяни пред`являють паспорт або документ, що його замінює, ознайомлюються з Правилами користування бібліотекою, підписують зобов`язання їх виконувати, дають відомості для заповнення реєстраційної картки та читацького формуляру. У разі зміни місця проживання, зазначеного в паспорті, користувач повинен негайно повідомити про це бібліотеку. Діти й підлітки до 16 років записуються в бібліотеку на підставі документа, який пред`являють їх батьки, установи або особи, під наглядом яких, перебувають діти. 3.2.    Користуючись документами з бібліотечного фонду, читач повинен дбайливо ставитися до них; при одержанні документів має перевірити їхню кількість та наявність пошкоджень і в разі виявлення дефектів попередити   бібліотекаря, який зобов`язаний зробити на документах відповідну позначку. В іншому разі відповідальність за виявлені у книгах дефекти несе користувач. 3.3.    За кожний документ, одержаний на абонементі, користувач (крім дошкільників та учнів 1-4 класів) розписується в читацькому формулярі. Повернення документів засвідчується підписом бібліотекаря. 3.4.    Користувач, який втратив або пошкодив документ з фонду бібліотеки, повинен його замінити аналогічним чи рівноцінним документом, визнаним бібліотекою таким, що може бути прийнятим, або відшкодувати збитки реальної вартості документа, яку визначає комісія з роботи з фондом. В окремих випадках розмір відшкодування визначається бібліотекою в залежності від цінності видання. 3.5.    За втрату або псування документа з фонду бібліотеки неповнолітнім користувачем відповідальність несуть його батьки, навчальний заклад чи установа, під наглядом яких перебуває. 3.6.    Користувач, який порушує Правила користування бібліотекою позбавляється права відвідувати ЇЇ на термін, що визначається бібліотекою. Матеріали про порушення Правил користування бібліотекою, можуть бути передані до суду згідно з чинним законодавством України. 3.7.    Користувачі в бібліотеці мають дотримувати тиші. Особи в нетверезому стані й неохайному вигляді до бібліотеки не допускаються. Палити дозволяється тільки в спеціально відведеному місці. 3.8.    Користувачі несуть відповідальність за несанкціоноване використання створених бібліотекою баз даних, інших об`єктів інтелектуальної власності згідно із законодавством. 3.9.    В бібліотеці не дозволяється: -    займатися протизаконною діяльністю і здійснювати антигромадські вчинки; -    приводити з собою тварин; -    заважати іншим читачам і працівникам бібліотеки (допускати зневажливі, образливі слова та вчинки); -    розповсюджувати листівки  чи  вивішувати оголошення  без дозволу адміністрації бібліотеки; -    користувачі зобов`язані повертати книги у вказаний термін і в чистому вигляді, бережливо ставитися до книги. 4. Обов`язки бібліотеки з обслуговування користувачів. Бібліотеки зобов`язані: -    інформувати користувачів про всі види послуг, що їх надає бібліотека; -    створювати умови для використання бібліотечного фонду, роботи в бібліотеці, надавати допомогу в доборі потрібних документів; -    дбати про культуру обслуговування користувачів; -    формувати у користувачів потребу в інформації, користуванні бібліотеками, сприяти підвищенню культури читання; -    задовольняти потреби в створенні при бібліотеці читацьких об`єднань, клубів за інтересами; -    систематично здійснювати  контроль за своєчасним поверненням до бібліотеки виданих користувачам документів; -    враховувати читацькі запити при формуванні інформаційних ресурсів, проведенні масових заходів; -    не використовувати відомості про користувачів бібліотеки та їх інтереси з будь-якою метою, крім наукової, без їх згоди; -    створювати читацькі ради; -    звітувати перед користувачами бібліотеки та громадськістю.

Библиотечный каталог- это совокупность расположенных по определенным правилам библиографическихзаписей на документы, раскрывающая состав и содержание фонда библиотеки или информационного центра

В современной библиотеке каталоги - основа любой библиотечной деятельности, и поэтому их следует рас­сматривать как обязательный элемент в работе каждой библиотеки. Они играют решающую роль в оператив­ном и качественном осуществлении важнейших библио­течных функций. Широко известно значе­ние каталогов в формировании и эффективности исполь­зования библиотечных фондов, повышении уровня справочно-библиографической, информационной, индивиду­альной и массовой работы с читателями.

Система каталогов и картотек библиотеки обеспечивает многие направления ее деятельности, не связанные непосредственно с обслуживанием читателей и использованием фондов. Трудно, например, правильно вести формирование фондов библиотеки, не анализируя их со­став и содержание по каталогам. Поэтому достижение высоких конечных результатов в деятельности библиотек во многом зависит от уровня организации системы катало­гов и картотек.

Система каталогов и картотек строится на основе принципов научности, доступности, информативности, наглядности, экономич­ности.

Исходя из способа группировки библиографических записей в библиотеке организуются алфавитные и системати­ческие каталоги и картотеки. Алфавитный каталог (АК) - библиотечный каталог, в котором библиографи­ческие записи располагаются в алфавитном порядке имен или фамилий индивидуальных авторов, наименова­ний коллективных авторов или заглавий произведений печати и других документов. Алфавит­ный каталог позволяет найти все произведения одного автора, различные издания одного и того же произве­дения.

Систематический каталог (СК) - библиотечный ка­талог, в котором библиографические записи располага­ются по отраслям знаний в соответствии с определенной системой библиотечно-библиографической классифика­ции.

Предметный каталог. В предметном каталоге и картотеках описания произведений печати группируются под наименованием тех предметов и вопро­сов, о которых в них идет речь. Словесное определение предмета, которому посвящено содержание произведения, называется пред­метной рубрикой. Этим же термином обозначают и всю группу описаний, помещенных под данной рубрикой. Таким образом, предметная рубрика представляет собой структурную единицу предмет­ного каталога в отличие от систематического, в котором структур­ной единицей служит отдел книг одной отрасли знания.

По назначению каталоги и картотеки можно разде­лить на читательские и служебные, а также сочетающие одновременно функции читательских и служебных. Слу­жебные каталоги размещаются в служебных помещени­ях, доступ к ним читателей ограничивается, они исполь­зуются в основном сотрудниками библиотеки.