ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ЗАСОБАМИ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ
Поняття « Естетичні почуття», їх зміст і структура
Форми, методи і засоби естетичного виховання в народній педагогіці
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДОСВІДУ ВЧИТЕЛІВ
2.1. Застосування народної педагогіки у формуванні естетичних почуттів у навчально-виховному процесі
2.2. Методичні рекомендації
ВИСНОВОК
ПЕРЕЧЕНЬ ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Сприйняття й розуміння прекрасного починається в дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», — стверджував В. Сухомлинський [].
Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання в дитини почуття прекрасного.
Основною метою сучасної системи виховання є всебічно й гармонійно розвинена особистість — майбутній громадянин держави, а це, в свою чергу неможливо без естетичного розвитку й саме поняття гармонії невідривне від естетики, а становлення громадянина неможливе без знання власних історії, культури, традицій.
Естетичний виховний досвід репрезентували ще літописці та педагоги Київської Русі (Володимир Мономах, Нестор та ін.). У народній педагогіці вихованням естетичної культури займалися Ю.Б. Борев,
І.Я. Зязюн, М.Г. Стельмахович. На значущість естетичного виховання для формування культурного світогляду підростаючого покоління вказували А.С. Макаренко, І.І. Огієнко, С.Ф. Русова, І.М. Стешенко, В.О. Сухомлинський та ін. Останніми десятиріччями питання естетичного виховання засобами української етнопедагогіки розглядаються в історико-педагогічних працях
М. Лещенко, Л. Масол, Т.І. Мацейків, Р.П. Скульського, В.І. Скутіної, Є.І. Сявавко та ін. Прогресивні здобутки української етнопедагогіки в галузі естетичного виховання на основі мовознавчого, фольклорного, народознавчого й соціологічного матеріалів розкриваються в працях
І. Гончара, І.Я. Зязюна, Л.Г. Коваль, М.Ф. Овсянникова, В.П. Острогорського, О.П. Рудницької, Г.М. Сагач, М.Г. Стельмаховича, А.Б. Щербо. У своїх наукових працях вони розглядають шляхи формування в учнів естетичних поглядів, подають теоретичні основи та зміст естетичного виховання.
Естетичне виховання передбачає загальну ерудованість особистості в галузі національної культури, залучення її до народного мистецтва — пісенного, танцювального, хореографічного, образотворчого, декоративно-прикладного — тому даний аспект впливу на особистість є особливо актуальним у сучасній освіті.
О.В. Духнович зазначав у своїй праці "Народна педагогіка", що національне мистецтво допомагає глибше вивчити рідну мову, історію свого краю, народний побут, національні традиції, звичаї, обряди, пісенний фольклор, а також прислів'я, вірування тощо, що в комплексі сприятиме формуванню національно свідомого громадянина України, його естетичних смаків.
Естетичне виховання найдоцільніше здійснювати за допомогою засобів, прийомів і методів української етнопедагогіки, головне завдання якої — навчити відчувати і розуміти красу в різних її проявах, забезпечуючи єдність між естетичним розвитком людини та її моральним, фізичним вихованням і трудовою підготовкою, формуванням потягу до художньої творчості. Основна увага приділяється пошуку нових форм в естетичному вихованні молоді на основі етнографічно-краєзнавчої роботи, фольклорних клубів, малих академій народних мистецтв, творчих об'єднань дітей, пов'язаних з відродженням ремесел і декоративно-ужитковим мистецтвом тощо.
Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати й розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним, фізичним вихованням і трудовою підготовкою збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу опертися сім'я, щоб залучити дітей до прекрасного.
Разом із цим, учителівідчувають утруднення під час організації виховних впливів на естетичні почуття дітей, обмаль методичних рекомендацій щодо організації естетичного виховання на уроках читання засобами народної творчості, тому тема нашого дослідженя є актуальною.
Мета: теоретично обґрунтувати й практично перевірити шляхи організації естетичного виховання засобами народної творчості на уроках читання.
Завдання: – дослідити науково-методичну літературу з теми дослідження;
визначити шляхи організації естетичого виховання в початковій школі;
проаналізувати педагогічний досвід вчителів з проблеми дослідження;
дослідити вихідний рівень сформованості естетичних почуттів в учнів 3 класу;
розробити методичні рекомендації щодо організації естетичного виховання на уроках читання.
Об’єкт дослідження: формування естетичних почуттів молодших школярів у процесі навчання.
Предмет дослідження: форми і методи організації естетичного виховання на уроках читання в початкових класах засобами народної творчості.
Гіпотеза: естетичне виховання молодших школярів на уроках читання засобами народної творчості буде ефективнішим, якщо:
вивчення творчості українського народу буде більш актуальнішим у повсякденному житті;
Методи дослідження: – теоретичні: аналіз, узагальнення, синтез;
практичні: опитувальник, обробка статистичних даних.
Експериментальна база дослідження: дослідження проводиился на базі КЗШ № 84 у 3-А класі.
Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, передіку використаної літератури та додатку.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ЗАСОБАМИ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ
Поняття « Естетичні почуття», їх зміст і структура
Усе, з чим люди стикаються в повсякденному житті, викликає у них відповідне відношення. Одні об'єкти і явища викликають у нас симпатію, інші, навпаки, відразу. Одні викликають інтерес і цікавість, інші — байдужість. Навіть ті окремі властивості предметів, інформацію про які ми отримуємо через відчуття, наприклад колір, смак, запах, не бувают байдужі для нас. Відчуваючи їх, ми відчуваємо задоволення або незадоволення, іноді чітко виражені, іноді ледь помітні. Ця своєрідна забарвленність відчуттів, що характеризуює наше ставлення до окремих якостей предмета, називається чуттєвим тоном відчуттів.
Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів []. Почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребнісно-мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їхніх зв'язків. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні й негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як амбівалентність.
Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.
Почуття формуються в процесі суспільного розвитку людини й змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття виявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.
Переживання почуття є особливим психічним станом, за якого сприймання й розуміння суб'єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого — відомого чи невідомого.
У якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад, радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.
В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Значне місце вищим почуттям відводиться в художній творчості. Багато авторів приділяють чималу увагу на їх висвітленні і т.п. Вони являють собою відображення переживань, ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.
Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності - трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, в задоволенні діяльністю, в творчому підході, в радості від успіхів або в незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість праці.
Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях.
Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні свого розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Пізнавальні почуття своїм механізмом мають природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності умов життя.
Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їх джерелом є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.
Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та вшляхетнює душу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в предметному світі.
Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживаюгь гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи між кольорами, звуками, формами та рухами, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів.
Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями. Вони вшляхетнюють особистість, надихають її високими прагненнями, утримують від негативних вчинків. Відповідно, естетичні почуття є істотними чинниками у формуванні моральною обличчя людини.
Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов'язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.
Індивід, вступаючи в життя, застає готовим не тільки соціально-економічний лад, але й певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Естетичне почуття ця така духовна освіта, яка означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.
Засвоєні індивідом у процесі соціальної взаємодії й естетичного виховання естетичні цінності, прийняті в суспільстві, виступають як орієнтир в його естетичному відношенні до дійсності, служать еталонами і критеріями, що дозволяють формувати його власний духовний світ, внутрішню структуру особистості.
Нерозвиненість естетичного почуття свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до істинної суспільної даності будь-якого акту життєдіяльності. Відсутність натхнення, груба утилітарність потреб, бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття.
Міра развинутості естетичного почуття істотно впливає на характер і якість суспільної діяльності людини. Найбільш виразно це виявляється в мірі потягу до краси, досконалості, гармонії. Причому стаючи істотною характеристикою особистості, естетичне почуття накладає відбиток на будь-який акт діяльності людини і його духовне переживання. Воно забезпечує не тільки гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, але й збагачує, робить різноманітним внутрішній світ людини, її духовні переживання.
Говорячи про естетичні почуття, потрібно перше сказати про естетичне сприймання. Естетичне сприймання сприяє розвитку емоційної сфери, емпайтійності, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв – складні почуття, переживання.
Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.
У процесі естетичного сприймання відображаються, насамперед, ті властивості, що надають об’єкту естетичної значущості. Під час естетичного сприймання людина не може втриматися від емоційної оцінки об’єкта, відповідно до власного бачення, потреб, інтересів, бажань.
Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати естетичне від неестетичного[].
Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу культури й цінностей. Наявність естетичного смаку проявляється як відповідність внутрішнього й зовнішнього, гармонія духу й соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.
Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється[].
Сформовані естетичні смаки й естетичний ідеал, розвинена здатність оцінювати прекрасне дають змогу людині зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає певну оцінку.
Естетичне судження – це логічний умовивід щодо естетичної значущості об’єкта або якостей[]. Воно виникає лише на певному етапі естетичного сприймання конкретного предмета чи явища. Естетичне сприймання — складне психічне явище. Воно здійснюється завдяки перебігу як пізнавальних, так й емоційних процесів психіки людини.
Складові естетичного сприймання, які можливо і необхідно розвивати у дітей молодшого шкільного віку:
емоційний компонент: прояви радості, здивування,замилування тощо, які зовні виявляються в міміці, рухах, жестах, висловлюваннях;
пізнавальний компонент: естетична спостережливість, що виявляється в здатності самостійно виділяти естетичний об’єкт серед інших; уміння висловити естетичне судження про об’єкт і його властивості.
Отже, естетичне почуття є основою естетичної свідомості, на якій можуть формуватися більш складні елементи його структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особистості й суспільства, такий, як естетичний смак й естетичний ідеал.
Форми, методи і засоби естетичного виховання в народній педагогіці
Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях й обрядах, багатовіковій виховній традиції, духовності; національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного й демократичного виховання
Аналіз наукової літератури дозволив виділити такі форми виховання в народній педагогіці :
індивідуальна – догляд дорослих за дитиною;
групова – виховання дітей у сім’ї, участь дітей в об’єднаннях ровесників;
фронтальна – участь у праці, додержання народних традицій, свят, обрядів.
Серед усіх виховних методів народна педагогіка на перше місце поставила ті, які формують суспільну поведінку дитини, тобто все те, що сприяє нагромадженню її практичного досвіду.
До цієї групи методів належить:
вправляння і привчання;
неухильне додержання правильного режиму праці та відпочинку;
виконання різних доручень й обов’язків;
дитячі ігри та забави.
У формуванні суспільної свідомості провідну роль відіграють такі методи, як розповідь, бесіда, роз’яснення, інформування, порада, дискусія.
Народна педагогіка виробила розгалужену систему різноманітних стимулюючих методів: вимога, суспільна думка, орієнтація на очікувану радість, змагання, напучення, заборона, застереження, навіювання, заохочення, покарання.
Шляхів залучення молодого покоління до прекрасного в народній педагогіці багато, і всі вони мають одне призначення будувати щирі й доброзичливі взаємини між дітьми.
Естетичні уявлення народу узагальнені в міфологічних уявленях і матеріальній культурі східних слов'ян, яка містить великий елемент художності.
Міфологічні образи зберігаються в казковій і пісенно-поетичній народній творчості, утверджуються в декоративному й образотворчому мистецтві. Керамічні вироби давніх слов'ян, які збереглися у великій кількості, оздоблені найрізноманітнішими орнаментами в техніці гравірування, карбування, рельєфу, штампування. Часто техніки достатньо складні, а стиль й оздоблення розкривають високий розвиток естетичного почуття. Ужиткові речі, прикраси засвідчують не лише практичні вміння, а й образність уяви, закріпленої в предметності.
З раннього віку формує естетичні почуття дитини й яскраве, виразне слово. Дитячі віршики й оповідання, мудрі казки, прислів’я та приказки знайомлять дитину з тим, що робиться в світі, виховують повагу й любов до людей, до праці. У будь-якому прислів'ї завжди присутній «педагогічний момент» — повчальність: під прислів'ям розуміють влучний образний вислів повчального характеру, який має форму закінченної пропозиції; в прислів’ях типізуються найрізноманітніші явища життя. Люди найчастіше вживають прислів'я та приказки по одному, прикрашаючи ними текст або коментуючи ними факт, або аргументуючи народним авторитетом висловлену власну думку.
"Весняне сонце, як дівчини серце"; "Сонце гріє, сонце сяє, вся природа воскрешає"; "Як музика іскриста, то й душа чиста"; "Весна — днем красна"; "Весна гарна квітами, людина характером"; "Краса людини — в красі характеру",— це приклади народних прислів’їв естетичного стимулювання.
Загадки розумні, високопоетічні, багато несуть в собі моральну ідею. Відповідно, вони впливають на розумовий, естетичне та моральне виховання. У глибоку давнину вони, ймовірно, виконували всі ці функції більш-менш однаково. Але пізніше в них домінуючим початком стало розумове виховання. Та не зважаючи на це особливістю загадок залишається прикрашання мови вдало підібраними метафорами. Краса мовлення людини — показник її розвитку як розумового, так і духовного.
Виходячи із засад краси, народна педагогіка привчає дітей бути чемними. Вона з великою наполегливістю виробляє в дітей звичку бути ввічливими під час мовного спілкування. Народна педагогіка дуже вимоглива щодо додержання мовного етикету, бо розглядає його як ознаку людської краси. Та там, де естетичні почуття і переживання не підвладні слову, на службу духовних поривів людини стає музика. «Музика — це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову, якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення — музика, виховання не може бути повноцінним... Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»,— писав В. О. Сухомлинський. Народна педагогіка має в цьому відношенні могутнє виховне джерело — багатющу народну музику і різні види народних музичних інструментів.
Пісні унікальні музично-поетичним оформленням ідеї — етичної, естетичної, педагогічної. Краса й добро в пісні виступають у єдності. Народні пісні увібрали в себе вищі національні цінності, орієнтовані тільки на добро, на щастя людини. Як прокоментував І. Канта Б.М. Бім-Бад у своїй книзі «Щит і оборона дитинства»: «Дитина повинна бути щасливою сьогодні, а не завтра ... Як не парадоксально, дитина щаслива, коли співає»[]. Пісні — складніша форма народної поетичної творчості, ніж загадки і прислів'я. Головне призначення пісень — прищепити любов до прекрасного, виробити естетичні погляди й смаки. Розуміння прекрасного в слові й мелодії, за народним уявленням, передбачає творче ставлення до нього: в процесі виконання пісні допускалося поліпшення тексту й мелодії. Пісні властива висока поетизація всіх сторін народного життя, включаючи й виховання підростаючого покоління. Педагогічна цінність пісні в тому, що красивому співу вчили, а він, у свою чергу, вчив прекрасного й доброго. Піснею супроводжувалися всі події народного життя — праця, свята, ігри, похорони й тощо. Усе життя людей проходило в пісні, яка найкращим чином висловлювала етичну й естетичну сутність особистості.
Виховна сила народних пісень зумовлена передусім тим, що своїм змістом, мелодією вона спрямована на формування почуттів людини. А почуття — це багатюще джерело й основа благородних діянь особистості.
Найбільший масив родинно-побутової лірики посідають пісні про кохання. Це свідчить, що народ завжди турбувався про високі й ніжні почуття кохання як про основи чистоти й морально-духовного багатства родини. А при виборі дружини, чоловіка найбільше цінуються чисте кохання і морально-духовні цінності.
У групі родинно-побутової лірики чільне місце посідають жартівливі пісні. Зміст цих пісень, особливості їхнього музичного супроводу свідчать про веселість, дотепність українців. Жартівливі пісні були й залишаються дієвою виховною силою. Вони орієнтують людину на позитивні дії, а головне — висміюють усе, з чим не мириться народне уявлення про людську поведінку, і тим самим утверджують здорові морально-етичні й естетичні погляди.
Думи — це народний ліро-епічний твір про боротьбу українського народу. У них оспівується героїзм народу, який боронить свою Вітчизну від ворогів. Вони славлять патріотизм, героїзм і звитягу борців за свободу. Такий поетичний матеріал відображає конкретні історичні події, що мали місце в Україні, прославляє героїзм конкретних історичних персонажів — Івана Богуна, Максима Кривоноса, Богдана Хмельницького та багатьох інших.
Балада — це ліро-епічна пісня, близька за своїм характером до легенд про надзвичайні, трагічні події переважно з родинного життя. У баладах головна увага зосереджена на особистій долі персонажів і тільки крізь неї проглядаються ширші питання: соціальні, життєво-філософські, традиційно-звичаєві та інші, що перебувають у причинно-наслідкових зв'язках між собою. Переважно завдяки цим зв'язкам баладні малюнки набувають усезагального звучання. Балади стверджують духовну велич народу, передусім, у морально-етичному плані, у прагненні до утвердження ідеалу позитивних людських взаємин, пробудження людського сумління, формування високих почуттів, благородних сімейних стосунків. І в цьому плані балади, як і вся народна творчість, несуть духовний потенціал повчань.
Балади, оповідаючи про складні пристрасті, дії людей у надзвичайних ситуаціях, учать стримувати себе, усвідомлювати можливість непередбачуваних сумних наслідків. Вони застерігають щодо вчинків, які несуть кривду, зло, нещастя, про неминучість покарань за вчинене зло. З іншого боку, через трагічні чи драматичні сторони життя балади утверджують ідеали прекрасного у сфері сімейних і взагалі людських стосунків, підносять особистість, гідність людини, пропагують здорову народну мораль. Саме в цьому вбачається оптимізм, стверджувальна сила баладної творчості, її духовна сила.
Легенда — це жанр фольклору, в основі якого лежить фантастичний сюжет, що сприймається оповідачем і слухачем як достовірний. Легенда — одне з джерел народної мудрості.
У системі виховної роботи легенди мають великий психологічний вплив на особистість людини, особливо на підлітків і юнацтво. У легендах народ закарбовував значимі морально-духовні вчинки людей: мужність, вияв героїзму, гідності, благородства, пожертви в ім'я щастя інших людей тощо. Зміст переважної більшості легенд сприяє формуванню у вихованців глибоких почуттів, які є передумовою виникнення переконань.
В.О. Сухомлинський радив педагогам широко використовувати надбання народної педагогіки, зокрема легенди.
Важливе місце в пам'ятках народної педагогіки більшості народів світу посідають казки. За своїми жанровими особливостями вони, по-суті, виступають першими навчителями життя в сім'ї. Відомо, що К.Д. Ушинський бачив у народних казках першу спробу створення народної педагогіки, значний дидактичний і виховний потенціал.Тому в навчальну книгу він включив так багато казок і народних оповідань.
Талановиті педагоги всіх народів широко використовують народні казки як ефективні засоби впливу на дітей. Нерідко вони й самі пишуть казки, невеличкі оповіді з урахуванням віку дітей. Так чинили В.О. Сухомлинський, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський та ін.
В.О. Сухомлинський усе своє життя присвятив вихованню дітей. Займаючись безпосередньо навчанням школярів, він залишив у спадок сотні наукових творів. Серед них багато казок, оповідань для дітей, у яких зібрано народну мудрість про соціальне становлення особистості. Уже після смерті побачила світ його книга "Хрестоматия по этике". Це своєрідна енциклопедія народної педагогіки. Подані в ній оповідання, казки, бувальщини наповнені духом народної мудрості. Усі вони систематизовані за тематикою змісту етики: "Краса — радість життя"; "Людина — це сила духу"; "Людина — вища цінність"; "Повага і пошанування старших"; "Мандрівка до джерел думки"; "Людина залишає себе в людині"; "Гармонія праці, щастя й обов'язку"; "Розвивай у собі чуйність".
Благородну виховну місію в організації виховання людини несе народна символіка. "У народній педагогіці, — зазначає український дослідник М.Г. Стельмахович, — символіка супроводить всі періоди розвитку людини, — починаючи з моменту її народження. Кожний народний символ переважно позначає щось добре, світле, оптимістичне".
Коло української народної символіки досить широке: розмальоване яйце (писанка) — символ весняного пробудження природи, родючості; коса — символ дівочої краси й честі; троянда (рожева) — символ бажаного знайомства, червона — символ кохання, жовта — розлуки, біла — смутку й страждання; перстень — символ довіри, подружньої вірності; гніздо лелеки з дітками — символ сім'ї, її благополуччя. В українській культурі утвердилася низка символів, які пов'язані з одруженням, весіллям, народженням дітей. Наприклад, рушник, на який стають молоді, — символ єдиного життєвого подружнього шляху; віночок на голові нареченої — символ радості, молодості; квіти, що ними прикрашають одяг молодих, — символ численних плодів подружнього життя — дітей; посипання молодих зерном символізує достаток і щасливе подружнє життя. Явір, калина і лелеки в гнізді біля оселі — символи сімейної згоди й радості народження дітей.
Серед основних чинників естетичного виховання дітей у сім'ї, за народною педагогікою, є краса побуту, вироблення в дитини здатності розуміти й відчувати мистецтво, прилучення її до активної художньої творчості.
До краси побуту народна педагогіка відносить манеру поведінки й щоденні звички членів родини, оздоблення житла, родинні свята й обряди, участь у трудовій діяльності. Гарний той, хто працює. Краса створюється людською працею. Цурання праці, байдикування -- явище потворне. Доброї народної традиції додержують у сім'ї батьки, коли дбають, щоб їхні діти росли чемними, охайними, зібраними, організованими, дисциплінованими, працьовитими, коли стежать за поставою дітей, манерою ходьби, поведінкою за столом, привчають правильно одягатися, застерігають від сліпого схилення перед модою.
Досить інтенсивно прилучає молодь до прекрасного народне декоративно-прикладне мистецтво з його різноманітними формами, які органічно вплітаються в повсякденне життя родини розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси для одягу, різні види тканини.
Отже, розглянувши засоби народної педогагіки, можна сказати, що вся народна творчість залучає людей до прекрасного. Вона формує внутрішню і зовнішню красу кожного, хто залучався до пізнання глибин її мудрості та краси.
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДОСВІДУ ВЧИТЕЛІВ
2.1. Застосування народной педагогіки у формуванні естетичних почуттів у навчально-виховному процесі
Сучасна початкова освіта має на меті виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість.
Естетичне виховання – одна з головних виховних ліній.
На уроці « Герої народних казок України » вчителя-методиста початкової школи колегіуму № 16 м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області Л. П. Павленко знайомить дітей з народними казками. У меті уроку заплановано поглиблення знань дітей про те, що в казках відображається побут, обряди, вірування, мрії, думки, бажання українського народу. Дана мета добре реалізується через показ ілюстрацій до казок. Власне ставлення до казки формується у дітей через споглядання істрацій. За допомогою ілюстрацій учні знайомляться з оформленням одягу й оселі українського народу. Тому можемо говорити про формування естетичного смаку на данному уроці. Наступною метою зазначено розвиток емоційно-етичної сфери учнів. На уроці відбувається ознайомлення дітей з героями казок, різних за характером. Наприклад, лисичка з казки «Колобок», змій з «Котигорошко», Івасик-Телесик. Говорячи про кожного героя учням, в дітей виникають емоції щодо вчинків тварин чи людей, що має підставу аналізувати не лише зовнішню красу, а й внутрішню. Тема «добра і зла», «краси і потворного» добре простежується в казках. За типом данний урок є уроком узагальнення знань, тому узагальненою метою є актуалізувати раніше отриманні знання, що є поясненням малого загострення проблеми естетики в ході уроку. Хоча б можна було урок присвітити більшому заглибленню в українські звичаї, правила, побут.
Цикл уроків «Усна народна творчість» учителя вищої категорії гімназії ім.. В. Стуса м. Донецьк А.І. Новікової знайомить дітей з різноманітністю жанрів українського фольклору. В одному з уроків, на етапі підготовки до сприймання, учитель використовує скоромовку про перепелину сім’ю. Після прочитання скоромовки в дітей питають «Про кого вона?». Дітям показують малюнок перепелиной сім’ї. За допомогою цього методу учні споглядають на птахів, але усвідомлюють красу сімейних відносин людей.
Урок присвячений знайомству дітей з казкою «Кирило Кожум’яка». Цікавим є використання вчителем вправи « Мозковий штурм» на етапі опрацювання казки. Учням пропонується до кожної літери і імені героя дібрати слова, що характеризують цього персонажа. Наприклад:
Красень
Обдарований
Жвавий
Умілий
Милосердний
Яскравий
Коректний
Авторитетній
На підсумковому етапі уроку діти будують асоціативний кущ: до особистості Кирила та змія добігають притаманні їм риси.
Описані вправи добре використанні вителем з метою естетичного виховання. За допомогою цих вправ, школярі краще можуть розуміти внутрішню красу кожной людини. Аналізуючи свої почуття щодо проявлення кожної з рис характеру героїв, учні формують красу власної душі.
На іншому уроці діти знайомляться з казкою «кривенька качечка», на якому вчитель пропонує учням скласти портрет дівчинки-качечки за наступним планом:
Ім’я героя
Зовнішність
Вчинки
Стосунки з іншими героями
Власне ставлення до героя
Метою уроку є навчити об’єктивно оцінювати вчинки героя, їх поведінку, передавати настрій персонажів. Через дане завдання в дітей можна виховувати етико-естетичні почуття, які передавалися з покоління до покоління, використовуючи різні образи у кахках, піснях, баладах.
До аналізу візьмемо урок «Українська народна казка «Лисичка та журавель»» вчителя вищої категорії Софіївської ЗШО №1, Дніропетровської обл. В.О. Федоренко. Хоча проблематику казки можна висловити у прислів’ї «Яке частування – таке й дякування», та за мету уроку можна взяти ознайомлення учнів з українськими звичаями гостинності. Гарним прийомом з виховання естетичгих почуттів є аналіз вчинків головних персонажів разом з творчою роботою, запропонованою учням. Перед школярами ставиться питання: « Що можна зробити, щоб казка закінчилась гарно?». Наприклад:
зміна ставлення одного з героївдо свого гостя;
зміна поведінки обох героїв:
введення в казку додаткового персонажа.
Завдяки цьому завданню діти усвідомлюють цінність «гарних» стосунків між людьми. Вчитель виховує етико–естетичне ставлення до побуту, гостинність, до кожної людини.
Вчитель вищої категорії Озринської ЗШО №8, Сумської обл.
В.І. Думчикова пропонує до уваги КВК «Подорож українською казкою». Виховною метою є формувати та виховувати любов до краси слова, що реалізовується у різноманітних завданнях: відгадування загадок, ребусів, зашифровок. Узагальнення знань в ігровій формі дає змогу сформувати зацікавленість на подальше вивчення усної народної творчості, тим самим викоренити міф, що народна творчість нудна та неактуальна.
Аналізуючи уроки читання у початковій школі можна сказати, що формуванню естетичних почуттів надається недостатня кількість часу. Вчителі не пов’язують вивчений матеріал з повсякденним життям. Учням надається інформація, але вона залишаеться пасивною у свідомості дітей.