2.3 Основні чинники формування комунікативних умінь

Навчання культури мовлення проводиться у зв’язку з вивченням фонетики, лексики, граматики і направлене на розвиток в учнів свідомого ставлення до свого мовлення і мовлення навколишніх. Завдання навчанню мовної культури полягає в тому, щоб допомагати учням оволодіти правильним і комунікативно доцільним мовленням.

Отже, вирішальну роль у формуванні комунікативних умінь виконують такі чинники як створення відповідного мовленнєвого середовища для реалізації цього аспекту навчання; послідовне оволодіння уміннями і навичками.

Розділ 2 методика формування комунікативних умінь на уроках рідної мови

2.1. Вивчення, аналіз і узагальнення педагогічного досвіду з окресленої проблеми

Експериментальної базою дослідження стала Зеленська ЗОШ І-ІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області. Педагогічним експериментом було охоплено 56 учнів 4-х класів.

Дослідження проводилося поетапно упродовж 2008 – 2009 рр.

Мета першого етапу (жовтень – грудень 2008 н. рр.) полягала в опрацюванні й аналізі наукової літератури з досліджуваної проблеми, узагальненні досвіду роботи вчителів початкових класів. На цьому етапі виявлено стан комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів, частоту і правильність уживання в їхньому мовленні службових частин мови, дидактичні можливості навчально-методичної літератури у формуванні зазначених мовленнєвих умінь. Усе це дало змогу визначити вихідні теоретичні засади, уточнити лінгвістичні та психологічні поняття, які використовуються в дипломній роботі, об'єкт, предмет, мету та методи наукового дослідження, сформулювати гіпотезу.

На другому етапі (січень – березень 2009 н. рр.) на основі даних констатуючих зрізів було розроблено експериментальні матеріали для організації та проведення дослідного навчання, здійснено їх апробацію і корекцію. На цьому етапі було проведено формуючий, контрольний та порівняльний експерименти зі сталою групою школярів.

Третій етап (квітень – травень 2009 р.) було присвячено якісному й кількісному аналізу, обробці й узагальненню здобутих у ході експериментально-дослідного навчання результатів, визначенню ефективності експериментальної методики.

Згідно із завданням експерименту, визначено перелік комунікативно-мовленнєвих умінь, якими повинні оволодіти молодші школярі:

• уміння ставити запитання, висловлюючи подив, сумнів, уточнення, здогадку, передбачення;

• уміння констатувати, виражаючи погодження, підтвердження, судження, наслідок, посилання, обіцянку;

• уміння заперечувати, висловлюючи відмову, заперечення, непогодження;

• уміння спонукати до дії, висловлюючи прохання, запрошення, наказ, пропозицію, побажання.

До цього слід додати основні комунікативні ознаки мовлення: правильність, чистота, точність, логічність, виразність, образність, доступність, дієвість, доцільність. Зазначені характеристики мовлення можна розглядати як лінгвістичну інтерпретацію типології комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.

З метою виявлення комунікативних умінь молодших школярів було задіяне різні методи дослідження.

Аналіз програми й підручників з мови для початкової школи, анкетування учителів дозволило зробити висновок про недостатність відведеного часу на формування комунікативних умінь в початковому курсі мови. Результати спостережень, проведених на уроках рідної мови, свідчать про недостатню увагу педагогів до проблеми формування в учнів комунікативних умінь.

Для визначення рівнів сформованості комунікативних умінь нами було розроблено модифіковану методику мовленнєвого розвитку молодших школярів з урахуванням описаних у літературі критеріїв оцінки мовлення. Контрольні завдання дали змогу визначити реальний стан означених умінь. Зрізові завдання виконували 56 четвертокласників. Констатуючий зріз, проведений наприкінці навчального року в 4-х класах початкової школи, показав, що сформованість комунікативних умінь не відповідає програмним вимогам.

Отже, організація уроку в комунікативно орієнтованому навчанні формує систему мовленнєвих умінь: сприймати витворювати і створювати усні моно­логічні і діалогічні висловлювання різних типів, видів і жанрів. Діти вчаться складати діалоги, працювати в групах з лідером, виконувати мовленнєві тренінги, брати участь в діалогових та мовно-лінгвістичних, імітаційно-моделюючих іграх, спонтанних бесідах, виконувати ситуативні вправи, створювати проекти. Такі форми дають можливість конструювати різні типи уроків, де кожен учень не лишається осторонь, будучи тільки слухачем чи спостерігачем, а стає активним учасники навчального процесу.

Результати проведеної експериментальної роботи з розвитку комунікативних умінь з опорою на відповідні лінгвістичні знання переконують, що пропонована система вправ і завдань є ефективною і забезпечує краще засвоєння програмового курсу рідної мови, зорієнтованого на удосконалення комунікативних характеристик мовлення. Позитивні результати, здобуті від експериментального навчання, свідчать про ефективність пропонованої методики та необхідність упровадження основних її положень у практику початкового навчання.

Проблема розвитку комунікативних умінь не вичерпується результатами проведеного дослідження. Подальшого вивчення потребують питання здійснення міжпредметних зв'язків у розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, удосконалення лінгво-методичної та дидактичної бази мовної й мовленнєвої підготовки молодших школярів.