ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВІСТЬ КУЛЬТУРНО МИСТЕЦЬКОГО ПРОСТОРУ НА УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 19 СТ.

1.1. Реалізм в українському живописі 19 століття

1.2. Санкт-Петербурзька академія мистецтв і її вплив на формування українського образотворчого мистецтва.

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКА ЯК ХУДОЖНИКА-ЖИВОПИСЦЯ

2.1. Вплив академічної школи К.Брюллова на формування художньої майстерності та індивідуальної манери Шевченка в живописі.

2.2. Самостійна творчість Т.Шевченка: художньо-виразна мова провідних творів та їх жанрово-тематичне розмаїття.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ВСТУП

Актуальність теми. Дана тема була вибрана з метою прослідити мистецький простір на Україні другої половини 19 ст., а також проаналізувати становлення Т.Г.Шевченка як живописця.

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — головна тенденція творчих зусиль членів Товариства пересувних художніх виставок. Найзнаменитіший живописний портрет Тараса Шевченка написано ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників українцем з Острогорського на Слобожанщині Іваном Крамським. Багато видатних художників-передвижників були також родом з України: Олександр Литовченко (з Кременчука), Микола Ярошенко (з Полтави), а Микола Ге довгі роки жив на хуторі поблизу Харкова.

Об`єкт: українське мистецтво другої половини 19 ст.

Предмет: мистецтво України другої половини 19 ст. та художня спадщина Т.Шевченка.

Мета: виявити характерні особливості культурно-мистецького простору України другої половини 19 століття

Розділ I. Особливості культурно-мистецького простору на Україні другої половини 19 століття.

1.1.Реалізм в українському живописі 19 століття

Реалізм в живописі - один із її напрямів, основним завданням якого є якомога більш повно і правдиво відображати дійсність. Слово «реалізм» походить від латинського «realis», що означає речовий, дійсний. Напрямок цей виник в XVIII столітті. До другої половини XIX століття реалізм досяг свого повного розвитку, проявивши в безлічі національних і стилістичних варіантів. Але всі вони мають схожі ознаки. Це достовірність у зображенні навколишнього світу, доскональне його вивчення, показ повсякденному житті з точки зору естетичних принципів.

Українське художнє мистецтво кінця XIX - початку XX ст. формувалося та існувало на межі перетину впливів російського академічного та реалістичного живопису, новітніх течій в європейському та світовому мистецтві, а також під впливом народних традицій художньої творчості. Український живопис та графіка стали життєдайним полем існування такого стилю епохи як реалізм.

В Україні в цей період сформувалися три центри живопису. Перший центр виникає у Харкові, завдяки зусиллям М.Раєвської-Іванової, яка вчилась в Дрездені і стала першою жінкою-маляр кою України. Другий відомий художній центр постає в Одесі на чолі з Киріяком Костанді. Третій виникає в Києві, де за підтримки українських цукрових магнатів і меценатів Терешенків була заснована малювальна школа Миколи Мурашка.

У центрі уваги художників-реалістів було буденне життя, з його проблемами, конфліктами, людськими думками. Під впливом художніх принципів пересувних виставок образотворчого мистецтва чимало художників України переходили на позиції реалізму. На зразок російських передвижників у Києві в 1887 р. було створено товариство художніх виставок, а офіційно оформлено у 1893 p., яке організувало 6 виставок, активну участь в яких брали М.Пимоненко, В.Менк, С.Костенко та ін.

В жанрі ліричного українського пейзажу працювали такі українські митці, як В.Орловський та С.Святославський. [ 1 ]

Уперше перехід до реалізму було ініціювано учнем Боровиковського, українецем грецького кореню з Ніжина Олекса Венеціанов (1779 — 1847). Він зібрав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв досить значну групу учнів. Але коли в тридцятих роках знову заблисло запізненим блиском класичне малярство в творчості Карла Брюллова, то учні Венеціанова перейшли до цього професора. В числі учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та ін. Тарас Шевченко був з фаху майстром малярства й мав дуже великий малярський талант. Його творчість яскраво виявилася в різних галузях малярства: портретовій, жанровій, пейзажевій, релігійній. Як представник останної доби класичності (часи Бідермайєр), Шевченко уникав великих академічних полотен, а його творчість найкраще виявлялася у невеликих інтимних речах. Правда, він не уникав і більших образів олійними фарбами (як відомий його образ «Катерина»), але особливу малярську славу йому здобули портрети — як елегантні жіночі, так і повні індивідуальності чоловічі. У романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка» та інших уже помітний відхід від чистого академізму. Різнобічний талант митця досяг висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо). 1860 року Тарасові Шевченку надали звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв. Нажаль, заслання та заборона малювати перешкодили розкритися в повній мірі його живописному таланту.

Родом з-під Чугуєва був художник-реаліст Ілля Рєпін. Даже після того, як він дев'ятнадцяти років уїхав до Росії, повертання до батьківщини були частими. Він не раз гостював у маєтку Качанівка українських меценатів Тарновських. У Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Взагалі, в його творчісті та житті Україна посідала дуже значне місце. [2 ]

Поєднання мистецтва з усвідомленням національної ідеї вперше відбувається в творчості Сергія Васильківського. Свою майстерність він повністю віддає Україні: пише пейзажі Подніпров'я, Поділля, Слобожанщини, архітектурні пам'ятники, жанрові картини, історичні полотна (зокрема «Козаки в степу», «Козача левада», портрет Тараса Шевченка). Одночасно вивчає і збирає пам'ятки старовинного українського мистецтва. [ 3]