- •Залік з мвр питання до заліку
- •1.Методика проведення батьківських зборів
- •2.Методика проведення етичної бесіди
- •3.Організація природоохоронної діяльності учнів
- •4.Методика проведення тематичної конференцій
- •5.Методика вивчення учнівського колективу
- •6.Методика проведення читацької конференції
- •7.Методика вивчення учнів
- •9. Особливості впливу біологічного I соціального факторів на розвиток особистості учня. Особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки,
- •8.Використання народних традицій у виховній роботі
- •9.Методика проведення тижня профорієнтації
- •10.Методика проведення вікторини
- •11.Творчі конкурси
- •12.Методика проведення диспутів
- •13.Методика підготовки та проведення класних зборів
- •14Методика проведення виховної години
- •15.Методика проведення позакласних заходів з естетичного виховання
- •16.Методика проведення пізнавальних вечорів
- •17.Методика проведення бесіди за «круглим столом»
- •18.Формування емоційної культури учнів у виховній роботі
- •19.Методика проведення предметного тижня
- •20.Формування відповідального ставлення до навчання
- •21.Методика проведення «українських вечорниць»
- •22.Методика проведення усного журналу
- •23.Виховна робота щодо підготовки учнів до сімейного життя
- •24.Методика проведення рухливих ігор з дітьми різного віку
- •26.Методика проведення колективних творчих справ
- •27.Методика проведення тематичної екскурсії
- •28.Формування культури поведінки учнів
- •29.Методика проведення анкети з метою вивчення міжособистісних стосунків у сім’ї.
- •30.Методика вивчення рівнів вихованості учнів
- •31.Методика проведення ділових ігор.
- •32.Методика проведення предметних гуртків Предметні гуртки
- •Предметний гурток
- •Форми, методи і засоби роботи предметного гуртка
- •33.Методика роботи з морального виховання учнів.
- •34.Методика проведення дискусії
18.Формування емоційної культури учнів у виховній роботі
Емоції – реакція людини на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення і охоплюють усі види чутливості і переживань.
Завдяки емоціям не лише відчувають, сприймають, уявляють чи розуміють навколишню дійсність, а й переживають її. Сукупність емоцій і почуттів становлять емоційну сферу людини.
Розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти своїми емоціями визначають емоційну культуру особистості.
Емоційна культура – це визначений рівень психічного розвитку, що забезпечує здатність особистості адекватно виявляти власні емоції і реагувати на емоції інших, керувати емоційним станом і емоційними реакціями на зовнішні і внутрішні впливи, регулювати процеси витрат нервової енергії.
Складовими емоційної культури є [14]:
I. Мотиви емоційного світовідчуття:
інтерес до емоційної сфери іншої людини;
прагнення до підтримки в себе й у навколишніх позитивного емоційного стану;
прагнення зрозуміти почуття і настрої навколишніх;
бажання свідомо керувати своїм настроєм.
II. Емоційні відчуття і сприйняття навколишньої дійсності і свого «Я»:
відчуття і сприйняття почуттів радості, захвату, подиву й ін.;
здатність відчувати відтінки почуттів інших людей;
здатність сприймати емоційний стан і настрій навколишніх;
здатність сприймати багатство й емоційне зафарбування слова.
III. Знання й уміння, які розкривають емоційну природу людини:
знання, що розкривають значення, місце і роль емоції у житті людей;
знання, що розкривають види емоційних станів і розмаїття емоційних реакцій організму на різні впливи навколишнього середовища;
поінформованість про шляхи і засоби збагачення емоційної сфери і керування емоціями;
уміння відзначити і правильно розцінити виразні рухи людини (міміку, жести, позу й ін.);
уміння правильно розуміти емоційний стан навколишніх;
уміння переборювати негативні емоції, бачити причини і шляхи усунення їх;
уміння оптимально використовувати запас знань про емоційну сферу, особливості емоційного стану, емоційних реакціях у встановленні емоційного контакту.
IV. Емоційна регуляція діяльності:
уміння співчувати, розуміти почуття оточуючих;
уміння гальмувати свої емоції, що не знаходять фізичної і біологічної розрядки;
уміння дарувати оточуючим радість;
уміння діяти проти власного гніву;
уміння виділяти в однолітках позитивне і почувати те, що переживають інші.
V. Емоційність:
здатність бачити життя у світлих тонах;
здатність розбиратися в багатьох нюансах виразних рухів;
вразливість;
сприйнятливість до чужої радості, суму, горя.
VI. Емоційний самоконтроль і самооцінка:
здатність керувати своїми бажаннями;
здатність контролювати емоції, настрої, емоційні реакції;
здатність правильно оцінювати події, що впливають на емоційний стан і емоційні реакції;
здатність розцінювати свої можливості в регулюванні свого настрою і оточуючих;
здатність правильно оцінювати емоційну ситуацію й адекватно реагувати на неї.
Формування емоційної культури старшокласників протікає успішно, якщо в навчально-виховному процесі створена атмосфера довіри, доброзичливості, взаємоповаги; має місце установка на регулювання емоційного стану й емоційних реакцій на зовнішні і внутрішні впливи; учні включаються в навмисно створені емоційні ситуації, пошук виходу з яких розширює і поглиблює знання старшокласників про емоційну сферу людини і ролі емоцій у його діяльності, удосконалює способи емоційної регуляції їхньої поведінки; використовується емоційний тренінг, що забезпечує розвиток емпатії й умінь керувати емоційними реакціями й емоційним станом своїм і оточуючих.
До основних, загальновідомих та частіше за все використовуваних методів формування емоційної культури відносять: проблемні питання, бесіди, лекції, інструктажі, тестування, ігри, змагання, заохочення, покарання; романтику, методи самопізнання.
У виховній роботі використовуються рольові і ділові ігри, диспути, дискусії, бесіди за «круглим столом», інтерв’ю, консультації, служба «SOS» – запитуйте-відповідаємо-радимо!», служба «Телефон довіри», «Швидка музична допомога», анкетування, захист творчих робіт з тем (наприклад «Сама прекрасна з жінок», «Добро і зло…Чого ж у світі більше?», «Душі прекрасні пориви», «Від посмішки стане всім світліше», «Людина стає Людиною», «Бути особистістю – означає бути!», «Мені і боляче, і кривдно», «За гроші не все купується», «Якщо друг виявився раптом…» та ін.), літературні вітальні (де учні не тільки зустрічаються з поетами, виконавцями творів різних жанрів, але і читають власні вірші, виконують улюблені твори); виставки робіт учнів; аутотренінг; індивідуально-рольові ігри; конкурси ерудитів, ораторів, поетів, дикторів радіо і телепередач та ін.; рукописні журнали; індивідуальні і групові консультації; листування з учнями (пропонуються ситуації, питання для обговорення в класі).
Романтика – це емоційний стимул більш високого рангу, ніж гра чи змагання. Справжня романтика — це те, що ґрунтується, передусім, на привабливості й емоційному усвідомленні суспільно корисної діяльності. Романтика має на увазі все незвичайне, фантастичне, таємниче, чудове (пригоди, почуття, обставини) [8].
В процесі різнопланової діяльності дітей романтика є елементом особливого стану душі дитини. Романтика, як і кожен метод, може пронизувати всі види діяльності школярів. Складовими романтики можуть бути елементи гри, творчого пошуку (походи, заочні подорожі, пов'язані з виконанням конкретних завдань: пошук місць, імен, пам'ятників). Такі форми діяльності викликають в школярів почуття героїчної романтики. Організація яскравих, незвичайних урочистих ситуацій, які стають пам'яттю про героїв, створюють романтику пам'яті. Піднесений емоційний стан (трудову романтику) можна створити в процесі трудових буднів, пов'язаних з переживанням соціального значення (гра, сюрприз, таємничість). Походи рідним краєм, участь у спортивних змаганнях, народних іграх, національних видах спорту («Зелена криниця», «Богатирська криниця»), комплекс різних поєднань створюють романтику близькості до рідної природи [8].
Крім того виховні справи, заходи, які, крім вищезазначеного змісту, супроводжуються особливим емоційним станом, створеним використанням: особливого освітлення (свічок, яскравих кульок), оформлення (квіти, гірлянди, національні символи), «солодких столів», незвичайних призів, музичний супровід тощо, дозволяють привнести романтику у «звичайну» виховну ситуацію відвертої розмови, диспуту, дискусії і ін.
Ігри – рольові, ділові, розважальні, інтелектуальні, ті, що проводять на уроках, або на перервах чи позаурочно, є тим доцільним видом діяльності, який стимулює активність, й отже пробуджує емоції, регулює уміння та навички спілкування. Найчастіше, коли мова заходить про дітей, про виховання й розвиток, ми, дорослі, стаємо дуже серйозними. І виклад більшості педагогічних прийомів нагадують збірник уставів, концепцій, положень про гру. Але гра – справа весела. Під час виховання культури емоцій гра проводиться заради гри. Тому яскравої рисою емоційних ігор є легкість у відносинах, іскрометний гумор і іронія, які учень сприймає як мову рівноправності, підтримки [48].
Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними і творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, їх правила, зміст колективні розважальні ігри можна поділити на 2 групи:
Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розігрування.
Ігри за встановленими правилами: рухливі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.
Рольові ігри використовуються як для вирішення практичних завдань, так і для розгляду теоретичних питань. Так, наприклад, знайомлячись з поняттям «емоційна культура особистості» всі учні класу можуть одержати різні ролі: «філософів», «психологів», «педагогів», «медиків», «літераторів», «музикантів», «дослідників». Кожна група повинна відповісти на питання з позиції свого «героя». У своїх виступах учасники мають розкрити поняття «емоції», «почуття», «культура», показати роль емоцій у різних сферах діяльності людини. «Дослідники» можуть представити аналіз анкет, що свідчить про ступінь сформованості понять «емоційна культура», «емоції» у учнів старших і середніх класів, про уміння виявляти емоційну культуру.
Рольова позиція учасників дозволяє учням доступно і цікаво усвідомити складні філософські і психологічні поняття, налаштувати учасників на захоплене обговорення важливої проблеми, розбудити прагнення до самопізнання і самовдосконалення, вплинути на формування естетичної культури учнів, сприяти поліпшенню емоційної атмосфери в колективі, вплинути на психологічний клімат школи.
На сьогодні створені інноваційні форми щодо формування емоційної культури учнів. Це – тренінгові заняття, психологічні практикуми («Пізнай себе», «Я-концепція», «Я – особистість»). Широко використовуються методи арт-терапії, аутогенного тренування, інтерактивні методики.
Незважаючи на давнє коріння, арт-терапия існує усього кілька десятиліть. Найширшу популярність вона одержала в середині XX століття. Термін «арт-терапия» (art – мистецтво, art therapy – терапія мистецтвом) означає лікування пластичною образотворчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Уперше цей термін був ужитий Адріаном Хіллом у 1938 р. при описі своїх занять образотворчою творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Згодом цей термін став застосовуватися до усіх видів терапевтичних занять мистецтвом (музико-терапія, драмо-терапія, танцювально-рухательна терапія тощо) [22].
У системі гуманістичних уявлень в арт-терапії основним є поняття творчості, що означає реалізацію особистісного потенціалу учня в різних видах діяльності. Арт-терапія дозволяє під час виховного процесу розв'язувати виховні, коригуючі, психотерапевтичні, діагностичні, розвивальні завдання. Однак слід мати на увазі, що використання елементів арт-терапії вимагає спеціальних знань й умінь від вихователя. Зокрема, ось форми роботи, що застосовуються в музикотерапії: рухове розслаблення і злиття з ритмом музики; музично-рухові ігри і вправи, психічна й соматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи, гра на музичних інструментах і ритмічна декламація, рецептивне сприйняття музики, музичне моделювання, пантоміма, рухова драматизація під музику, музична розповідь, гра з ляльками та дихальні вправи з музичним супроводом. І якщо проводити такі заняття може фахівець, то вихователь, класний керівник може і повинен ознайомити учнів з впливом мистецтва на психічний стан людини, порадити літературу, проконсультувати з окремих питань.
Термін тренінг (від англійського train, training) має ряд значень: навчання, виховання, тренування, дресирування. Психологічний тренінг – це специфічна форма навчання в групі й така, що чинить вплив на розвиток емоційної, комунікативної, інтелектуальної, естетичної сфер особистості; є поєднанням багатьох методів впливу, серед найважливіших: групова дискусія, ігрові методи, методи спрямовані на розвиток соціальної перцепції (уміння сприймати, розуміти й оцінювати інших людей, самих себе), метод тілесно-орієнтованої психотерапії, медитативні техніки тощо.
Тренінг спрямований не тільки на надання інформації та стереотипних умінь поведінки, а й має забезпечувати формування умінь та навичок свідомого вибору варіантів доцільної поведінки, сприяє розвитку установок, усвідомленню потреб і мотивів особистості.
Методика тренінгового заняття має зазвичай такий вигляд: подання достовірної інформації або постановка проблеми, створення належних умов переходу цієї інформації в особистісний досвід, формування навичок прийняття рішень. Задля цього використовуються: низка спеціально підібраних вправ – вступних, рефлексивних, діагностичних, тренувальних, інтерактивних; форм організації учнів – колективних, парних, групових.
Як і елементи арт-терапії проведення тренінгів також вимагає ретельної фахової підготовки від організатора, однак останній час розроблено чимало методик тренінгових занять. Необхідно тільки пам’ятати, що всі відібрані вправи є необхідними, навіть якщо на перший погляд здається навпаки. Кожна з них несе своє навантаження й має забезпечити ефективність виховного впливу на свідомість учнів.
Дістали розповсюдження й психологічні практикуми – спеціально організована діяльність з метою надання практичної допомоги у розв’язанні можливих психологічних проблем. Проводяться практикуми спілкування, «Посієш характер, пожнеш долю», практикуми доцільної поведінки тощо. Структуру практикуму можна представити наступним чином: поінформування, тестування учнів щодо наявного рівня сформованості розглядуваних якостей, рекомендації з корекції, ситуативні вправи на закріплення.
Отже, основним, важливим етапом у формуванні емоційної культури школяра є діагностика.