54. Політична економія в Росії в другій половині 19- початку 20 ст.

Політична економія у Росії у пореформений період мала особливості, зумовлені капіталістичним розвитком країни. Суттєві залишки кріпацтва, общинний лад не могли не позначитись на розвитку економічної думки. У вирішенні аграрного питання, що посідало значне місце в політичній економії Росії, намітились два основні напрями. Представники першого відстоювали поміщицький шлях аграрної еволюції, другого- ліберально-народницького- виступали з критикою аграрної політики царизму. Останній напрям переважав у політекономії в пореформений період. Критику свою вони вели з позицій, близьких до ідей класичної політичної економії. Ідеї цього напряму набрали найбільшого розвитку в працях М.О.Каблукова, О.С.Посникова, О.І.Чупрова, М.О.Каришева та інших. Основу аграрної програми цих економістів становили: заперечення капіталістичної еволюції сільського господарства, захист общинного землеволодіння і збереження поміщицької земельної власності.

Наприкінці 19- початку 20 століть перед економістами постають нові проблеми. Значного розвитку набуває теоретична розробка економіки окремих галузей виробництва. Набувають значного поширення нові напрями політичної економії. Представники соціальної школи- С.Солнцев, П.Струве та інші- протиставляли соціальне матеріальному і на перший план висували правові, етичні відносини людей. В.Дмитрієв дає математичний аналіз теорії цінності Рікардо, розглядає питання кількісного аналізу співвідношення між ціною і витратами виробництва і робить цікаві висновки щодо визначення повних витрат праці, викладає еволюцію теорії граничної корисності. Однак цей напрям у Росії не набув великого поширення. Розвиток політичної економії в Росії хоч і мав певні особливості, зумовлені особливостями соціально-економічного розвитку країни, проте в цілому відбувався в тому самому напрямку, що й на Заході.

55. Ліберально- буржуазна економічна думка в Україні в пореформений період. Громади.

Ліквідація феодально- кріпосницької системи та зародження капіталістичних відносин сприяли активізації суспільно- політичного життя всіх верств населення. Український ліберально- буржуазний рух як суспільна течія сформувався після реформи 1861 р., що була опозиційною до самодержавства. Цей рух в Україні представлений інтелігенцією , яка гуртується у так званих громадах. Громади виникають у 60-х роках у Києві, Харкові, Ченрігові, Полтаві та інших містах. Діяльність громад мала культурницький характер. Основна увага приділялась вивченню сучасного і минулого України, виданню літератури українською мовою, організації недільних шкіл тощо. Журнал “Основа”, що видавався в 1861- 1862рр в Петербурзі, редактором якого був В.Білозерський, був, фактично, органом громадівців, основним завданням якого вбачалось висвітлення національно- культурного руху українського народу. Надзвичайно поміркована діяльність громадівців викликала незадоволення реакційних кіл і уряду. Громади було заборонено. Ємським указом 1876 р заборонялось друкування та ввезення з-за кордону книжок українською мовою. Діяльність громадівців було перенесено за кордон, де організувалось українське видавництво і куди емігрував М. Драгоманов. У 70-х рр. Частина революційно налаштованої молоді включилась у революційну боротьбу народників і відокремилась в “Молоду громаду”, члени “Старої громади” обмежувалися лише матеріальною допомогою революціонерам. Центральним завданням українофілів проголошувалося утворення національної держави. Для цього громадівці зосередилися на культурно- освітницькій діяльності.

56. Суспільні економічні погляди М.Драгоманов (1841-1895)—видатний укр. мислитель,історік публіцист, етнограф ін. Закінчив Київський ун-тет. Був професором Софійського ун-тету. У своїх чиленних публіцистичних творами він викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус. розв. Драгоманов прихильник об’єднання всіх слов. народів на демократичних засадах. Він палкий прих. воз’єднання укр. земель, розв. нац. культури, виступає проти насильницької русифікації, за право укр. народу користуватися рідн. мовою. Громадсько-політ. прогр М.Драгоманова найб повно викладено ним у “Попередньому слові” до першого числа збірки “Громада”. Він спирається від дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами “громадівсва”. Значне місце у наук.-публіцистичній діяльн Д. займ. економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861р. Д. розглядав як позитивний акт корисний для сусп. Але він підкреслював її антинар. характер, зазначав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів, і самодержавства, а селяни одержали лише особисту водлю без землі. І селяни позбавлені землі мусили йти в найми. Причину тяжкого соц.-ек. становища селянства Д. вбачав у сусп.-політ відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною пияцтво й ледарство самих селян. На відміну від народників, Д. не лише не заперечував кап-го розв. кр., а й бачив , що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розв. кап-зму сприяє розв прод. сил, прискорює техн. прогрес. Бачив він і негат сторони кап-зму, так як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу кап. вир-тва намаг. застосувати політекономію. Високо оцінюючи фундаментальні праці з П.Е. західних економістів, він підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розв. в кр. ек. думки. Найпершу умову поліпшення становища робітників він бачив у ліквідації приватної власності. Майб. сусп. Д. зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм ладом. Під соціал. він розумів такий спосіб вир-тва, за якого прод. праці належиттимуть робітничим громадам, а земля й результати с/г-го вир-тва—сільським громадам. Прехід до нового ладу він мислив як еволюційний , не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів. Д. заперечував марксистську реорію класової боротьби, теорію соц-стичної революції , диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. На його думку першочергове завд. соціалістів полягає в завоюванні політ. свобод і вже на цьому грунті—здійсненні соц-ек. реформ. Оцінюючи сусп.-ек. погляди Д. в цілому, слід зазн., що він був ідеологом дрібної бурж., але, як реформіст, змикався з бурж. лібералізмом.