МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Курсова робота з конституційного права

на тему:

«Тлумачення Конституції та законів України»

Виконав:

студент 2 курсу , 2 групи

юридичного факультету

денної форми навчання

Лебеденко В.М.

Науковий керівник:

Асистент Марушко О.І.

Київ

2012

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………….…………………3

Розділ 1. Поняття, способи та функції тлумачення норм права……………….6

1.1.Поняття тлумачення норм права……………………………………………..6

1.2.Способи тлумачення норм права…………………………………………….7

1.3.Функції тлумачення норм права……………………………………………11

Розділ 2. Тлумачення Конституції та законів України, як вид юридичної діяльності…………………………………………………………………………13

2.1. Офіційне тлумачення……………………………………………………….13

2.2. Неофіційне тлумачення…………………………………………………….14

2.3. Види тлумачення в залежності від обсягу………………………………...15

Розділ 3. Місце і роль офіційного тлумачення у системі правових актів……17

3.1. Інтерпретаційні акти Конституційного суду України, як особливе джерело права……………………………………………………………………17

3.2.Необхідність актів тлумачення……………………………………………..23

Висновки…………………………………………………………………………27 Список використаної літератури………………………………………………..29

Додатки…………………………………………………………………………31

ВСТУП

Будь-яка діяльність плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог.

Без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливо правове регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення нормативних актів є необхідною передумовою для правильної реалізації норм права.

Проблема тлумачення є однією з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого усвідомлення про зміст діючих норм виникає в ході правотворчої роботи. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знань справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду, прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, громадських об'єднань, при здійсненні цивільних юридично значимих дій і т.д.

При написанні даної роботи використовувалася велика кількість літератури. Проте підходи до питань про тлумачення у всіх авторів різноманітні.

Мета даної роботи – спробувати проаналізувати і систематизувати існуючі думки і відповісти на питання про те, яка мета і необхідність тлумачення, як підрозділяється тлумачення щодо суб'єктів, які є способи та обсяги тлумачення, що є актами тлумачення, визначити і проаналізувати спрямованість, зміст і межі тлумачення, виявити проблемні питання і визначити шляхи їх вирішення.

Предметом дослідження є правові норми, інтерпретаційні акти, а також думки учених, що стосуються даної теми.

Об’єктом дослідження є тлумачення Конституції та законів України, а також теоретичні засади здійснення цього процесу.

Основним завданням даної роботи є детальний аналіз окремих питань для чіткого і повного вивчення тлумачення норм права та його значення в юридичній науці. Необхідно ретельно розглянути поняття, сутність і значення тлумачення норм права; прийоми тлумачення і їхня класифікація; результати тлумачення; роз'яснення норм права, а також акти, в яких втілюються результати тлумачення.

У при написанні цієї роботи слід використовувати різні методи дослідження. Насамперед, це аналіз і вивчення наукової літератури. Також необхідно використовувати історичні, логічні методи, методи порівняння та інші.

Головна мета тлумачення, яке пропонується суспільству і державі органом конституційного контролю, є осягнення думки, покладеної в основу права. Необхідність у тлумаченні, як і підстави для його реалізації в Конституційному Суді, полягає в розбіжностях правозастосування, що виникають при цьому як у фізичних, так і юридичних осіб в більшості випадків спорів про застосування права

Офіційна інтерпретація Конституції і законів України сьогодні зростає до рівня особливої і значимої сфери правозастосування. І це виділяє Конституційний Суд як спеціального органу держави конституційної юрисдикції в механізмі охорони Конституції і правореалізації, здатного реально впливати на правовідносини у державі і суспільстві.

Питання про межі тлумачення нормативно-правових актів досить гострий в сучасній правозастосовчій діяльності. І якщо інтерпретаційні акти нижчестоящих нормотворчих органів можна оскаржити у вищестоящих органах, то цього практично не можна зробити щодо офіційних тлумачень Конституційного Суду. Це унікальна правова ситуація, коли акти певного органу, в даному випадку єдиного органу конституційної юрисдикції, в національній правовій системі мають особливий статус. Таких можливостей немає ні у президента України, ні в парламенту, акти яких можуть бути оскаржені до Конституційного Суду.

Суспільна значущість тлумачення Конституції, неможливість звернутися до інших джерел права для тлумачення конституційних норм зумовлює актуальність порушеної проблеми. Усе це свідчить про актуальність питань, пов'язаних з інтерпретаційної діяльністю Конституційного Суду України і особливо про встановлені законом межах цієї діяльності, про межі тлумачення правових актів, зокрема, Конституції і законів України.

 Вагомий внесок у розробку проблематики тлумачення внесли сучасні учені-правознавці С.С. Алексєєв, М.В. Вітрук, В.В. Лазарев, П.О. Недбайло, А.С. Пиголкін, П.М. Рабінович, Ю.М. Тодика, Т.Я Хабрієва, Н.І. Хабібуліна, М.В. Цвік, О.Ф. Черданцев, В.М. Шаповал, М.Д. Шаргородський, А.С. Шляпочников, Б.С. Ебзєєв, і багато інших. До питань тлумачення норм права зверталися і дореволюційні учені Є.В. Васьковський, М.М. Коркунов, П.І. Люблінський, С.А. Муромцев, М.С. Таганцев, Д.Г. Тальберг, М.С. Трубецький, І.Я. Фойніцький, Г.Ф. Шершеневич.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Поняття, способи та функції тлумачення норм права.

1.1.Поняття тлумачення норм права.

Тлумачення правових норм — з'ясування змісту та обсягу правої норми для себе та роз'яснення їх для інших.

У теорії тлумачення як системі знань про основні закономірності з'ясування змісту правових норм виділяють дві складові частини: правотлумачну техніку та вчення про акти тлумачення.[12,c.223]

Термін тлумачення слід розуміти як пізнання. Тому першим елементом тлумачення визнають з'ясування.

З'ясування виступає як внутрішній процес мислення, який не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора (пізнавальника).

Тлумачення-з'ясування є необхідною умовою реалізації правових норм.

Роз'яснення — другий елемент поняття тлумачення.

Під роз'ясненням розуміють викладення змісту державної волі, яка виражена в нормативних актах.[7,c.405]

Діяльність із з'ясування та роз'яснення змісту правових норм здійснюється та об'єктивізується у визначених актах.

Співвідношення з'ясування, роз'яснення та акту тлумачення як основних елементів даного поняття може бути охарактеризовано на прикладі взаємозв'язку філософських категорій змісту і форми. При цьому з'ясування і роз'яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, яка виступає у вигляді специфічного змісту поняття «тлумачення». У той же час акт тлумачення — форма, у межах якої пізнається і роз'яснюється зміст правових норм.

Тлумачення права, взяте у єдності з його змістом (з'ясування і роз'яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання і пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення — це інтелектуально-вольова діяльність із з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метої їх найбільш правильної реалізації, яка виражається в особливому акті.[6,c.197]

Альтернативні дефініції.

• Тлумачення норм права – це уяснення змісту норми права, пояснення змісту, який вклав в неї законодавець.

• Тлумачення права – це діяльність по встановленню змісту правового тексту для його практичної реалізації.

• Тлумачення норм права – розкриття смислу, змісту вираженої в ньому волі законодавця.[13,c.341]

1.2.Способи тлумачення норм права.

Розрізняють кілька способів тлумачення, що забезпечують ясність змісту тлумачних правових норм: граматичний, філологічний, історичний, телеологічний, функціональний, мовний, логічний, систематичний.

Розділяють терміни, спосіб і прийом тлумачення. Спосіб – це технічні прийоми пізнання. Прийом – це конкретна пізнавальна дія, рух думки: порівняння, аналогія, виведення одних знань з інших, логічне перетворення та ін., тобто інструменти пізнання права. Способи тлумачення визначені основними сферами правової діяльності, тими сферами буття права: основні види правових розпоряджень; специфіка мови права; правові відносини; правосвідомість. Тому основними способами тлумачення права є: систематичний, філологічний, історико-політичний, логічний та ін.[15,c.248]

Систематичний спосіб – це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв’язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання.

В результаті усуваються протиріччя (колізії) між нормами й актами, існують кілька правил усунення протиріч:

• Якщо в протиріччя вступають норми права, видані різними органами, то керуються нормою права, установленої вищим органом.

• Якщо виникає протиріччя між нормами, виданими одним органом, то керуються нормою, установленої пізніше по часу видання

Сутність філологічного способу укладається в з'ясуванні змісту правових норм через граматичний аналіз словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок. .[7,c. 410-411]

При історико-політичному способі враховуються історичні умови видання нормативного акта, соціально-політичні цілі, що переслідував законодавець, так само враховуються і соціально-економічні і політичні фактори які обумовили ініціативу і саму появу акта. Важливим є врахування процесу його обговорення – парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. При цьому інтерпретатор переноситься в історичні умови появи правової норми.

При логічному способі тлумачення використовуються засоби формальної і діалектичної логіки при пізнанні правових явищ. Об'єктом дослідження в логічному способі є внутрішні зв'язки між частинами нормативного акта, логічна структура правових розпоряджень. Особливості законодавчої техніки відображаються на логічній структурі правових розпоряджень, і тому при з'ясуванні змісту закону необхідно здійснювати розумове перетворення тексту нормативного акта. Необхідність логічного перетворення порозумівається внутрішньою логічною структурою правової норми, тому що структурні елементи правових норм (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть матися на увазі (бути опущені) законодавцем для лаконічності, або знаходяться в інших статтях і нормах права.[4,c.203]

Слід зазначити, що логічний підхід є притаманним кожному способу тлумачення, оскільки він містить загальнозначущі форми (поняття, міркування) і засоби визначень думки, необхідні для раціонального пізнання.

Спеціально-юридичне тлумачення – це з’ясування значення норми, яке ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону – дефініції понять, а також у роз’ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне посідає центральне місце серед інших способів тлумачення. [12,c.348]

Логічне (логіко-правове) і спеціально-юридичне тлумачення виділяються не тому, що вони мають якесь особливе “зовнішнє” значення. Навпаки, специфіка цих двох способів тлумачення полягає в тому, що вони складають внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора: юрист не може тлумачити інакше, ніж юридично і логічно. Однак без цих якостей інтерпретатора не відбудуться інші способи тлумачення – філологічне, систематичне, історико-політичне. Тому логічний і спеціально-юридичний аналіз – це скоріше не прийоми аналізу правових норм, а “засадничі” начала і якісні характеристики інтерпретатора, і як такі вони входять до системи його інтелектуальної діяльності, є її основою. Інакше: це внутрішній ціннісний зріз професійної правової діяльності.

Дотримання, використання і застосування права неможливе без пізнання змісту правових велінь. Від цього залежить ефективність його впровадження в громадське життя.

Роз'яснення (інтерпретація) права є об'єктивізацією попередньої розумової роботи. Об'єктивізація здійснюється у виді акта роз'яснення, мотивувальної частини акта юридичної ради. Роз'яснення (інтерпретація) норм права – є виклад змісту державної волі, вираженої в нормативному акті, що стало можливим у результаті діяльності по її з'ясуванню. Зміст роз'яснення містить у собі прийоми і способи пояснення змісту і цілей правових норм.[3,c.20]

Тлумачення права – це опосередковане пізнання у формі понять, суджень, умовиводів. Не можна усвідомити зміст правової норми поза діяльністю по її поясненню (розкриття змісту). Також не можна уявити роз'яснення правової норми без процесу пізнання. Тоді можна зробити висновок, що з'ясування і роз'яснення – це діалектично зв'язані сторони тлумачення. Тому існують різні прийоми, способи, інтерпретації правових норм. Існує кілька прийомів і способів з'ясування права: реконструювання правових норм, конкретизація, доказ, спростування тез, ілюстрація.[13,c.378]

Роз'яснення і з'ясування зливаються разом в акті тлумачення. З'ясування може не перейти в роз'яснення, але роз'яснення завжди переростає в акт тлумачення. Звідси випливає, що тлумачення – це виражена в особливому акті інтелектуально-вольова діяльність по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права з метою їхній найбільш правильної реалізації.[14,c.351]

1.3.Функції тлумачення норм права.

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.

2)Конкретизаційна функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4)Правозабезпечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центрвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5)Сигналізаційна функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.[4,c.190]

У літературі була висловлена цікава думка про перспективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявне «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це розуміється тим, що в останні роки законодавство ґрунтовно обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права. Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб’єкт – особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб’єкти права. Суб’єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов’язковість і компетентність неоднакові. І тому у залежності від суб'єктів розрізняють два види тлумачення права: офіційне і неофіційне тлумачення.[7,c.405]