Завдання для реалізації статегії євроінтеграції

Перед Україною постають завдання набуття нової якості економічного зростання та здійснення структурних економічних перетворень з метою оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності на загальноєвропейському ринку.

Вирішуючи ці проблеми, Україна прямує до створення економіки європейського рівня, створює реальне підґрунтя власної інтеграції з ЄС. Такий процес буде досить тривалим, тому членство в ЄС неможливо досягнути вже завтра. Але наявність євроінтеграційного орієнтиру надає політиці нашої держави у сфері економічних та соціальних перетворень належних цілеспрямованості та послідовності. Отже, євроінтеграційний курс України – це насамперед комплекс викликів, на які необхідно шукати відповіді.

Виклик перший. Євросоюз є досить складним політико–економічним конгломератом, який прагне відшукати засади власної цілісності. Нещодавні хвилі розширення внесли у цей пошук додатковий дисонанс. Країна, яка заявляє про своє бажання стати складовою європейського простору, має не лише не вносити дисбалансу в його систему, але й підтримувати стабільність у регіоні, бути додатковим аргументом у глобальній конкуренції міжнародних «центрів сили».

Для цього Україні потрібно насамперед довести свою спроможність дотримуватися норм і стандартів, які діють на цьому просторі – в усіх сферах: економічній, соціальній, політичній, етнокультурній тощо.

З цього випливає другий виклик. Упровадження комплексу європейських норм і стандартів, які мають бути дотримані в Україні, нерозривно пов’язане зі здійсненням структурних реформ, спрямованих на лібералізацію економіки, поліпшення підприємницького клімату в країні, створення ефективного конкурентного внутрішнього ринку, удосконалення податкової системи, розбудову фінансових інститутів, радикальне підвищення ефективності соціальних видатків та організаційну перебудову соціальної сфери тощо.

А відтак третій виклик полягає в тому, що Україна має продемонструвати власну спроможність до цілеспрямованих та послідовних кроків не лише держави, а й усього суспільства у напрямі адаптації до критеріїв європейської

інтеграції, концентрації зусиль вітчизняного бізнесу навколо завдань національного соціально–економічного розвитку в річищі євроінтеграційних орієнтирів. Якщо провідні групи економічних інтересів усвідомлять і сприймуть ідею європейської інтеграції як таку, що містить конкретні практичні позитивні наслідки, вона матиме шанс перетворитися на національну та набути належного поширення.

Потрібно ретельно вибудувати систему цінностей і мотивацій, яка має дати кожному громадянину та представникові бізнесу відповідь на питання щодо того, навіщо відбувається ця інтеграція. Поки що така аргументація є вельми фрагментарною, що відтворює строкатість цінностей та інтересів в українському суспільстві загалом.

Четвертий виклик – оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності. Зберігаючи свою нинішню зовнішньоекономічну спеціалізацію, Україна, як вже зазначалося, може розраховувати здебільшого на роль периферійного придатку, а не рівноправного члена Євросоюзу. Про це свідчать особливості нинішньої торговельної співпраці з ЄС. Між тим, ресурсне забезпечення масштабних соціально–економічних перетворень та консолідація національних економічних інтересів потребують суттєвого поліпшення ефективності використання національних природних. трудових, інтелектуальних ресурсів.

П’ятий виклик – готовність ЄС до розвитку партнерських економічних відносин з Україною. Це потребує від Євросоюзу чіткого бачення майбутнього місця України в Об’єднаній Європі, побудови адекватної політики, яка сприятиме практичному просуванню нашої держави шляхом

європейської інтеграції. Очевидно, пошук відповіді на цей виклик – спільна справа України та ЄС.