Розділ 2. Теорії розвитку ризик-менеджмента.
Проблема управління ризиками підприємства у тій чи іншій ступені отримала свій відбиток у досить великійкількісті наукових праць.Серед теоретиків, які зробили реальний внесок у розвиток теорії ризику, можна назвати таких учених, як А. П.Альгин, Дж. М. Кейнс, А. Маршалл, О.Моргенштейн, Ф. Найт, Дж. Нейман, Б. А.Райзберг, У. У. Черкасов.Серед перших, ким було розглянуто проблеми виникнення економічних ризиків, став А. Маршалл. Його праці стали початком неокласичної теорії ризику. Дж. М. Кейнс увів у науку поняття «схильність до ризику», характеризуючи інвестиційні і підприємницькі ризики [2].
З 30-х років минулого століття почали з'являтися методики, наукові дослідження по передбаченню, аналізу і моніторингу ризиків. Одним з перших на необхідність обліку ризиків і невизначеності при побудові економічних моделей вказали Джон фон Нейман і Оскар Моргенштерн. В цей же час результати досліджень прагнуть застосувати на практиці. У 1940 р. британська авіаційна влада перша почала збирати статистику авіаційних випадків і катастроф по спеціально затвердженому стандартному формату.
Вітчизняними вченими О.П.Альгиним,Б.А.Райзбергом розроблені проблеми сприйняття ризику як складного соціально-економічного явища, мали безліч часто суперечливих основ.Для розвитку прикладних концепцій ризику свій внесок внесли Дж.Бароне-Адези, Т.Боллерслев, До.Гианнопоулос, М. В. Грачова, Р.Гуптон, П.Зангари, В.Є. Кузнєцов, А. Лі, М.А.Рогов, В.А. Чернов,Г.В. Чернова, Р. Энгль.
Найбільш цікавими роботами в рамках неокласичної теорії ризику в наступний період з'явилися дослідження Т.Бачкаі і Д.Мессена, які сутність ризику розглядають як можливість відхилення від мети, заради якої приймалося управлінське рішення на тому чи іншому організаційному рівні .
Для правильного розуміння природи підприємницької ризику фундаментальне значення має зв'язок ризику і прибутку, про що ще писав А.Сміт в своїй відомій праці «Дослідження про природу і причини багатства народів», відзначаючи, що досягнення навіть звичайної норми прибутку завжди пов'язане з більшим або меншим ризиком. У провідних індустріальних державах управління ризиком як самостійна галузь науки про управління виробництвом оформилася, як не дивно, зовсім недавно. Одна з найперших посилань на термін «ризик-менеджмент» зустрічається в американському економічному виданні «HarvardBusinessReview» і датований 1956 р. Саме тоді запропонували, що хтось може бути найнятий як ризик-менеджера на штатній основі з метою мінімізувати збитки . Це було істотним розширенням функцій менеджера зі страхування (професії вже давно існувала і на той момент визнаною) [7].
Різні дискусії на тему ризику виникли в 1950-х рр.., але вони були вкрай «математичні» за своєю природою. Теорія ймовірності застосовувалася в спробах передбачити, як підприємства будуть себе вести в умовах нестабільних ринків. Посилення нестабільності економічного клімату, породжене нафтовою кризою 1973 р., прискорило появу практик оцінки ризику, і на початку 1970-х рр.. управління ризиком стало широко застосовуватися в бізнесі, особливо в США. Саме тоді з'явилися перші консалтингові агентства, що спеціалізуються головним чином на «країнових» ризики, тобто на оцінці того, як економічна нестабільність зовнішніх ринків може вплинути на великі західні промислові корпорації.
Перші кваліфікаційні сертифікати в області управління ризиком були видані в США в 1973 р. У 1975 р. «Американська Професійна асоціація страхування» змінила свою назву на Товариство управління ризиком та страхування (RIMS). Промислові корпорації почали купувати ф'ючерсні контрасти в іноземній валюті як інструменту управління ризиком. Очевидно, що розвиток інвестиційного капіталу в 1970-х рр. було частково мотивоване возрастаю ¬ щей потребою убезпечити корпорації від нестабільності фінансового ринку.
На цьому фоні цікаво відзначити, що промислові корпорації не створювали відділів управління ризиком. Опитування промислових корпорацій в 1973 р. показав, що менш ніж 25% з них створили власні підрозділи з оцінки ризику, і лише приблизно 10% респондентів використовували консалтингові агентства. Аналогічний огляд в 1975 р. продемонстрував, що «деякі транснаціональні корпорації розробили системні підходи для визначення політичної стабільності своїх зовнішніх ринків». Банки, навпаки, були більш просунуті в цьому на ¬ правлінні. У США банк «ChaseManhattan» створив «Комітет країнових ризиків» вже в 1975 р [11].
У 1970-х роках ризик-менеджмент не був загальновживаним терміном. Для вирішення проблем ідентифікації та оцінки ризику топ-менеджери консультувалися з широким спектром організацій, державних діячів, дипломатів і вчених. Однак все це відбувалося на випадковій основі. У промислових компаніях систематизація методів централізованого управління ризиком почалася тільки два десятиліття по тому.
Найбільш інтенсивні методи управління ризиком обмежувалися окремими галузями промисловості, великомасштабними проектами в області енергетики, транспорту, нафтовидобутку і космічних досліджень. У цих областях потреба в додатковому регулюванні ризиків була пов'язана з підвищеним рівнем технологічних складнощів і вимог до безпеки.
У 1980-х роках увагу було залучено до політичного ризику. Головним каталізатором цього стало повалення у 1979 р. шаха Ірану і збитків близько 1 млрд. дол За деякими даними, більше 75% транснаціональних компаній зазнали значних втрат своїх іранських активів. Антизахідні настрої також були звичайним явищем у країнах, що розвиваються. У цей момент виникла думка про необхідність створення внутрішніх відділів, які займаються оцінкою політичних ризиків. Страхова індустрія стала більш активна в пропозиції страхування політичних ризиків.
На час падіння Берлінської стіни (кінець 1980-х рр..) здавалося, що більшість політичних конфліктів припиняють своє існування. Тоді спостерігачі відзначили закриття відділів управління ризику в багатьох корпораціях.
Хоча в той час і пізніше, на початку 1990-х рр.., підрозділи ризик-менеджменту продовжували організовуватися, це не було пов'язано з розвитком теорії ризику та управління ім. Можна припустити, що створення відділів ризик-менеджменту всередині корпорацій було пов'язано більшою мірою з застосуванням політики скорочення внутрішніх витрат, у тому числі на страхування. Більш активна робота по запобіганню збитків означала зниження страхових премій (витрат корпорацій на страхування), демонструвала відповідальну позицію фірм з управління ризиком та зменшувала першорядну значущість придбання страховки.
У першій половині 1990-х рр.. ситуація почала якісно змінюватися. По суті, змінилася причина для оцінки ризику. Відправною точкою більше не була мінімізація втрат корпорації від зовнішніх джерел небезпек. Тепер топ-менеджери усвідомили необхідність мати більше інформації про ризик при розгляді можливих наслідків своїх стратегічних рішень.
Відповідні зміни відбувалися на організаційному рівні корпорацій. У середині 1990-х рр.. один з провідних європейських виробників легкових автомобілів організував «підрозділ проблем ризику» для оцінки значні ризиків, здатних серйозно дестабілізувати компанію. Під поділ вивчало ризики, пов'язані з ринком фінансів, можливі наслідки невдалих інвестицій і капіталовкладень, а також збоїв у роботі фірм-постачальників.
В середині 1992 р. міжнародними організаціями приймається ряд законодавчих актів і вимог по перспективам ведення бухгалтерської звітності. У відповідності зданим документом з'являється нова структура контролю, в якій головні ролі займають п'ять взаємозв'язаних компонентів: контроль за чинниками середовища; оцінка ризиків; дії контролю; інформація і комунікація; моніторинг. У документі говориться про появу нової культури і політики підприємства в області усвідомлення ризиків всім колективом підприємства. З ним можна ввести відлік започаткування ризик-менеджмента як нового рівня управління [8].
Нові потреби вищого ешелону управління корпорацій призвели до змін у самих підрозділах по роботі з ризиком. Управління страхуванням у чистому вигляді і взаємини на самому ринку страхування ставали все менш і менш важливими. Повсюдно в США і Європі відділи ризику перетворювалися у внутрішні консалтингові групи, що займаються розробкою практик і методик оцінки ризику. Закінчувалося час роботи з «пасивними ризиками» (несприятливими випадковостями, що зустрічаються на шляху корпорації), наставав час управління ризиком, орієнтованим на експансію і зростання корпорацій в умовах постійно зростаючої конкуренції ринку.
Ризик-менеджмент за кордоном давно визнаний дієвим інструментом сучасного управління. Становлення і розвиток ризик-менеджмента на Заході відбувається в умовах, що різко відрізняються від українських: інформаційна насиченість фінансового ринку, формалізовані процедури і відпрацьована техніка управління, вживання сучасних інформаційних технологій [1].
Експерти в області ризику все більше займалися оцінкою ризику при прийнятті стратегічних рішень. Починаючи з другої половини 1990-х рр.. середньостатистичний ризик-менеджер в основному був зайнятий оцінкою ризиків нових інвестицій і реорганізацій корпорацій у міру стратегічного маневрування останніх на ринку.
Проаналізувавши еволюцію управління ризиком на Заході, можна припустити, що в найближчі 2-3 року український ризик-менеджмент буде мати такі характерні тенденції.
1. Різке зростання спектру ризиків, з якими підприємствам промислових холдингів доведеться працювати. Термін «ризик», власне, стане позначенням для будь-якої активності холдингу.
2. Зміниться підхід до вагомості ризику. Підприємства стануть приділяти більше уваги ризикам, які можуть призвести до краху всього бізнесу, а не часто відбувається і не заподіює серйозної шкоди ризикам. Паралельно також буде радикально розвиватися кризовий менеджмент (для порівняння: у 2010 р. 72% компаній Великобританії розробили та впровадили антикризові плани, показова цифра - 26% у 1991 р.).
3. Зросте статус ризик-менеджменту на організаційному рівні - у багатьох акціонерних товариствах до Ради директорів буде введено посаду директора по ризику [6].
Менеджери не повинні обмежуватися тільки питаннями безпеки виробництва в рамках законодавчих вимог. Повномасштабна стратегія управління ризиками оперує не тільки технічної, а й економічної, політичної, правової та екологічної складовими ризику.
Фінансування виробництва здійснюється тепер у новій формі - у вигляді ринкового інвестиційного процесу, в якому беруть участь як вітчизняні, так і іноземні оператори. Західні інвестиції хоча і повільно, але все ж таки приходять до України. Для їх залучення в конкретний промисловий проект українським керуючим необхідно володіти стратегічними підходами до управління ризиком на рівні своїх західних партнерів, тоді як ті, у свою чергу, активно використовують весь спектр ризиків для оцінки інвестиційних проектів.
За останні декілька років з’явився ряд робіт вітчизняних і зарубіжних економістів теорії ризику. Найвагоміші розробки мають О.Альгін, І. Балабанов, І. Бланк, Е. Брігхем, П. Верчен-ко, В. Вітлінський, Б. Гардинер, П.Грабовий, В. Гранатуров, В. Ковальов, А.Мазаракі, Н. Машина, М.Рогов, В.Успаленко, Е. Уткін, В. Черкасов. Практичні аспекти теорії ризику розгля-нуті в роботах В.Альнічева, М. Білухи, А. Дубова, Г.Клейнера, Г. Пластової, К. Редхема, О. Ястремського, Д. Штафанича та інших. Проте цілісної системи управління ризиком для підприємства досі не розроблено, що приводить до різноманітних рекомендацій щодо оцінки ризику, попередження їхнього виникнення тощо [2].