Міністерство освіти і науки України
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Кафедра фінансові ринки
Курсова робота
з дисципліни «Похідні фінансові інструменти»
Тема:«Стратегії торгівлі ф’ючерсами»
|
ВИКОНАВ: студент Сохацький Я.О. курс 4, спеціальність 6508 група 5 особистий підпис студента___________ НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: Щербина А.Г. |
|
РЕЄСТРАЦІЯ РОБОТИ номер__________, дата___________
ДОПУСК ДО ЗАХИСТУ: ТАК, НІ за умови належного доопрацювання |
КИЇВ – 2015
План
Вступ.
Теоретичні основи ринку ф'ючерсів;
Аналіз розвитку ф'ючерсів на світовому ринку;
Напрями використання ф'ючерсів в Україні;
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
Вступ
Інтеграція нашої країни у світовий економічний простір потребує вдосконалення фінансових інструментів, що використовуються на фінансовому ринку. Ф’ючерсні ринки відіграють важливу роль у світовому фінансовому середовищі.
Ф'ючерс – це біржовий дериватив, який засвідчує зобов'язання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди.
Ф'ючерс один з найпоширеніших і високоліквідних інструментів страхування від цінових ризиків. У світовій практиці застосування ф'ючерсів вже давно стало невід'ємною частиною господарської діяльності найбільших компаній.
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що ф'ючерсні біржі за допомогою використання похідних інструментів, зокрема – ф'ючерсних контрактів, дозволяють швидше реалізовувати товар, зменшувати ризик втрат від несприятливих змін цін, прискорювати повернення авансованого капіталу в грошовій формі в кількості, максимально близькому спочатку авансованого капіталу, плюс відповідний прибуток.
Об'єктом і предметом роботи ф'ючерсні контракти.
Метою роботи є розгляд особливостей ф'ючерсних контрактів.
У відповідності з метою вирішені наступні завдання:
Дана загальна характеристика ф'ючерсного контракту, в т.ч. цілі і основні ознаки і класифікація;
Проведено аналіз розвитку ф'ючерсів на світовому ринку;
Розглянуті стратегії ф'ючерсної торгівлі;
1. Теоретичні основи ринку ф'ючерсів.
Ф’ючерс є одним з характерних представників цілого класу інструментів фондового ринку, відомого як «похідні цінні папери». Ознайомлення з ф’ючерсом почнемо з визначень, узятих з різних законодавчих і методичних джерел.
Ф'ючерс – типовий біржовий терміновий контракт, купівля і продаж якого означають зобов'язання поставити або отримати зазначену в ньому кількість продукції за ціною, яка була встановлена під час завершення операції. [1]
Ф'ючерс – це цінний папір, біржовий дериватив у вигляді стандартного контракту, який засвідчує право його держателя купити чи продати відповідну кількість фінансових інструментів (цінних паперів, валюти, біржового індексу та ін.) за обумовлену ціну у визначений термін у майбутньому. Ф'ючерсна угода є обов'язковою для виконання., її можна купити і продати. [2]
Ф'ючерс – це біржовий дериватив, який засвідчує зобов'язання на біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди. [3]
За постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. N 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів»:
Ф'ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладення зобов'язань сторонами контракту. [4]
Кількості наведених вище визначень терміну «ф'ючерс (ф'ючерсний контракт)», на мою думку, достатньо щоб зрозуміти суть цього похідного цінного паперу і оцінити різні точки зору. Ці визначення дають змогу дати докладнішу характеристику ф’ючерсів, підкресливши такі ознаки, як торговельний характер угоди, її обов’язковість, договірну форму, біржове опосередкування, конкретизацію предмета угоди, часовий характер, цілі й результати.
Торговельний характер угоди. Ф’ючерсна угода — це типова торговельна угода: є предмет торгівлі, є суб’єкти (сторони) угоди, є умови її здійснення, що визначають спосіб передачі власності або права власності від одного суб’єкта до іншого. Проте фактична операція з купівлі-продажу ф’ючерса дещо різниться від звичайних торговельних угод.
Обов’язковість. Ф’ючерсні контракти підлягають обов’язковому виконанню. Узгоджену під час укладення контракту ціну активів не можна змінити (це той самий випадок, коли кажуть, що «купецьке слово дорожче за гроші»). Покупець ф’ючерса, так само як і його продавець, має право відмовитись від його виконання, але тільки з дозволу іншої сторони. Ф’ючерсний контракт передбачає обов’язковий розрахунок після закінчення його терміну, і якщо цю вимогу не виконує одна зі сторін, тоді інша сторона набуває права на відшкодування (компенсацію).
Договірна форма. Особливістю ф’ючерсного контракту є його уніфікованість. Він стандартизований за всіма своїми реквізитами: за вартістю фінансового активу, що лежить в його основі, за кількістю поставок цього активу, за терміном і місцем поставки, передбаченими штрафними санкціями, способом розв’язання суперечок, коли такі виникнуть, та ін. Ф’ючерсний контракт має ту відміну, що він не тільки грунтується на певних цінних паперах (акціях, облігаціях та ін.), а й сам є певним видом цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку нарівні з іншими цінними паперами. Ф’ючерсний контракт можна продати і купити (звичайно із зобов’язанням дотримання його умов). Коли говорять про продаж (купівлю) ф’ючерса, це означає, що продається (купується) ф’ючерсний контракт.
Біржове опосередкування. Ф’ючерси обертаються, як правило, на біржовому ринку. Біржа бере настільки активну участь в обігу ф’ючерсів, що в певному сенсі її можна вважати не тільки посередником, а й учасником цього обороту. Річ не лише в тім, що біржа стежить за виконанням стандартного контракту. Вона бере на себе функцію покупця для всіх продавців ф’ючерсів і продавця для всіх покупців. Для здійснення цих операцій біржа має страховий фонд. Кожний продавець і кожний покупець ф’ючерсного контракту, дякуючи послугам біржі, має можливість ліквідувати свої контрактні зобов’язання через укладення протилежної угоди. Активна участь біржі в купівлі-продажу ф’ючерсів приводить до того, що ф’ючерсний контракт фактично перетворюється на два контракти: контракт між продавцем і біржею та контракт між покупцем і біржею.
Предмет угоди. Це дуже важлива характеристика. Річ у тім, що історично предметом ф’ючерсної угоди були (певною мірою залишаються і сьогодні) матеріальні цінності, а самі угоди здійснювалися (і частково здійснюються) на товарних біржах. Поступово предметом такої угоди стали цінні папери, а посередником — фондова біржа. Характерною рисою нинішнього ф’ючерсного контракту є те, що в ньому вартості товарів остаточно відокремились від реальних товарів, тобто його можна продавати незалежно від того, існують насправді вказані в ньому цінності, чи не існують, має продавець належні активи під час укладання контракту, чи ні. Головне, щоб контракт було оформлено як угоду щодо передачі права власності і визначено в ньому певний вартісний показник, наприклад індекс цін, відсоткову ставку, валютний курс і т.п. Легкий безтоварний характер ф’ючерсів зумовив можливість багаторазового їх перепродажу, особливо на валютних біржах. Популярність ф’ючерсів підтверджує їхню адекватність сучасному ринковому господарству.
Часовий характер. Термін «ф’ючерс» походить від англійського futures (майбутнє). Цим підкреслюється часовий характер ф’ючерсної угоди. Не буде великою помилкою назвати цю ознаку ф’ючерса основною. Коли б не було розриву в часі між укладенням угоди та її виконанням, то не було б і самої ф’ючерсної угоди. Була б лише звичайна торговельна угода, яка передбачала б негайну поставку активу (товару, векселя, валюти і т.п.) і належала б до класу касових (спотових) ринкових угод. Якщо коротко охарактеризувати клас угод, до яких належать ф’ючерсні контракти, то це передовсім угоди про майбутню купівлю. Ф’ючерсний контракт, за правилами, має обмежений термін виконання — не більше трьох місяців, але цього досить, щоб відбулися істотні зміни цін на активи, закладені у ф’ючерсному контракті, і щоб на цій підставі кожний з учасників контракту зумів би «випробувати долю» у небезпечній, але звабливій біржовій грі.
Цілі й результати. Ф’ючерсна торгівля ведеться не заради просування товарів від виробника до споживача. З реальним товаром цей вид торгівлі має нині лише непрямий зв’язок. Рушійні мотиви учасників ф’ючерсної угоди інші: прагнення зменшити втрати у разі різких коливань цін, зменшити розмір страхових фондів, знизити витрати обороту, прискорити повернення у грошовій формі вкладеного капіталу і, звичайно, зіграти на різниці цін, отримавши прибуток. Позичальники прагнуть убезпечити себе від зростання відсотка і зробити ціну одержуваних короткотермінових позичок стабільною, а кредитори намагаються застрахуватися від непередбаченого зниження відсотка з позичок, які вони надають. Саме тому позичальники укладають ф’ючерсні контракти на продаж, а кредитори — на купівлю фінансових інструментів. Ф’ючерси привабливі й тим, що їхня купівля або продаж дають змогу отримати дохід з порівняно невеликих інвестицій, оскільки інвестор оплачує не всю вартість активу, а тільки гарантійний внесок. [7]
У ф'ючерсному контракті мають бути зазначені такі обов'язкові реквізити: [4][5][6]
назва контракту;
вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу);
сторони контракту;
базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, його номінальна вартість, строк обігу, інші відомості для цінних паперів, вид та кількість валюти для коштів, кількість, асортимент – для товарів);
обсяг контракту;
розмір початкової маржі;
механізм визначення ціни на момент виконання;
ціна виконання;
одиниця виміру ціни;
строк виконання;
відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених цим контрактом;
порядок розгляду суперечок, які виникають під час укладання та виконання контракту;
адреса, підписи, зразки печаток, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.
З ф'ючерсними угодами пов'язана маржа, основні види якої представлені на рис. 1
Клієнт брокерської контори з допомогою брокера укладає відповідну ф'ючерсну угоду, відкриваючи тим самим довгу чи коротку позицію. При цьому він вносить на свій рахунок, відкритий в кліринговій палаті, деяку суму, яка називається початковою маржею. [2]
Початкова маржа - це початковий внесок клієнта в забезпечення виконання умов контракту і є певною гарантією того, що клієнт має намір виконувати свої обов'язки.
Як початкова маржа можуть бути прийняті не тільки грошові кошти, а й деякі види державних цінних паперів. Початкова маржа становить 1-6 % від загального обсягу контракту. Причому на хеджерські рахунки традиційно нараховується менша маржа, ніж на спекулятивні.
Клірингова палата з моменту реєстрації укладеної угоди на біржі бере на себе зобов'язання перед покупцем поставити актив, а перед продавцем - оплатити його в обумовлені контрактом строки.
При падінні цін на певні ф'ючерсні контракти продавці цих контрактів отримують прибутки, а покупці контрактів зазнають таких самих збитків. При зростанні цін на ці контракти виграють покупці контрактів і програють продавці контрактів.
Поточний прибуток або збиток за відкритою позицією, який виражається в платежах клієнта або від клієнта, називають варіаційною маржею.
Варіаційна маржа - це грошові кошти, що підлягають нарахуванню або списанню за кліринговим рахунком клієнта в разі відхилення ціни укладення угоди від котирувальної. Тобто це прибуток або збиток, за яким виконуються взаємо-розрахунки між учасниками ринку.
Якщо в результаті операцій залишок коштів на клієнтському рахунку стане меншим від деякої встановленої біржею величини, яку називають підтримувальною маржею, клієнт внесе на свій рахунок так звану додаткову маржу. Якщо додаткова маржа не буде внесена клієнтом протягом 24 год, його позиція на біржі закриється. На відміну від початкової маржі, додаткова маржа вноситься тільки грошовими коштами.
Підтримувальна маржа - це мінімальний рівень, до якого може знизитись залишок коштів на рахунку інвестора в результаті небажаного руху цін. Сума, що перевищує підтримувальну маржу, може бути вилучена інвестором в будь-який час.
Брокерські контори дають 3 - 5 днів своїм клієнтам для додаткових внесків. Клієнти, неспроможні внести додаткові кошти, повинні закрити свої позиції на ринку та свої рахунки. Більшість ф'ючерсних контрактів мають дозволену верхню та нижню межі коливання ціни кожного дня. Це так звані граничні значення котирувальної ціни - максимальне та мінімальне значення, в межах якого може змінюватися ціна контракту протягом торгової сесії. Цінові межі встановлюються для стабілізації ринку та утримання його під контролем. Встановлення межі - своєрідне затримання часу для того, щоб ринок зміг пристосуватися до подій, які спричиняють коливання цінової межі.
Клірингова палата є одним із відділень біржі або незалежною організацією. Через клірингову палату здійснюються реєстрація, узгодження, гарантування, закриття позицій та поставка активів за укладеними угодами. Усі члени клірингової палати вносять і тримають на рахунках за кожною торговельною позицією так звану клірингову маржу, яка є гарантією належного виконання ф'ючерсних контрактів з боку учасників ринку. Щодня кліринговою палатою звіряються рахунки членів палати, встановлюється та регулюється маржа залежно від ситуації на ринку.
Учасниками ф'ючерсного ринку можуть бути будь-які юридичні чи фізичні особи. Безпосередньо брати участь у торгах і укладати угоди на біржі можуть тільки фінансові посередники, які мають право проводити операції від свого імені (дилери) чи від імені клієнтів (брокери). Учасники ринку, які не мають права самостійно укладати угоди на ф'ючерсному ринку, звертаються до брокерів, стають клієнтами брокерських контор. [2]
Ф'ючерсні операції здійснюються на товарних і фондових біржах. Основною метою ф'ючерсної угоди є отримання різниці в цінах (курсах) активів на момент закінчення угоди. Всі розрахунки за ф'ючерсними угодами здійснюються через клірингову (розрахункову) палату. Вона стає посередником між продавцем і покупцем і гарантом виконання зобов'язань. До початку операції у клірингову палату вноситься певна (невелика) сума, яка є гарантією виконання угоди. Більшість ф'ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об'єктом угоди. Головною метою таких операцій є хеджування (страхування) поточних активів або зобов'язань від зміни їх цін.
Ринки, на яких укладаються ф'ючерсні угоди, як правило, мають певні відмінності, не властиві іншим фінансовим ринкам, а саме:
торгівля фінансовими ф'ючерсними контрактами здійснюється голосом на централізованій регульованій біржі;
контракти надзвичайно стандартизовані, угоди укладаються в конкретні місяці на конкретний обсяг;
основні цінні папери постачаються через розрахункову (клірингову) систему, а розрахункова палата гарантує виконання контрактів, укладених між її членами;
фактична поставка фінансових інструментів по фінансових ф'ючерсних угодах, як правило, трапляється рідко;
термінові фінансові угоди мають бути високоліквідними, у противному разі вони мають тенденцію «вмирати»;
витрати, пов'язані з укладанням угоди, на ринках, де прийнята практика відкритого оголошення, зазвичай бувають дуже низькими.
Нерідко, коли мова йде про ф'ючерси, однією з їх вад називають негнучкість порівняно з міжбанківською системою. Адже біржі мають обмежену кількість розрахункових днів, в які неврегульовані контракти (тобто такі, що не покриті протилежною угодою з таким самим терміном погашення) мають поставлятися та акцептуватися розрахунковою палатою. З цієї причини біржі фінансових ф'ючерсів ніколи не зможуть взяти на себе функції нормального відкритого ринку. Але вони доповнюють обсяг послуг, необхідних на сучасному етапі фінансовим колам. Є різні точки зору щодо обмеженості розрахункових днів на біржі (чотири, шість або вісім): одні вважають це великою вадою, інші — однією з сильних рис біржової системи.[8]
Учасники ф'ючерсного ринку проводять дві основні стратегії на ринку: вони або хеджують позиції, або грають на коливаннях цін. У першому випадку їх називають хеджерами, в другому — спекулянтами. З допомогою ф'ючерсного ринку хеджери управляють ризиком та переносять його на спекулянтів. Спекулянти приймають на себе ризик і, як правило, отримують за це додаткові прибутки. Вони викуповують та продають необхідні іншим учасникам ринку контракти, заповнюють простір між покупцями та продавцями і створюють цінову рівновагу. Цим самим спекулянти виконують дуже важливу економічну функцію: вони стабілізують ринок та збільшують його ліквідність.[3]
Хеджування (англ. Hedging,) — засіб зменшення ризику шляхом укладання протилежної угоди. Форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику при здійсненні ф'ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці.[6]
За допомогою ф'ючерсних контрактів здійснюється хеджування, яке полягає в нейтралізації несприятливих змін ціни того чи іншого активу для інвестора, виробника чи споживача. Хеджування здатне захистити хеджера від втрат, але в той же час позбавляє його можливості скористатися сприятливим розвитком кон'юнктури. Хеджування може бути повним або неповним (частковим). Повне хеджування цілком виключає ризик втрат, часткове хеджування здійснює страхування тільки в певних межах.
Існує хеджування продажем і покупкою ф'ючерсного контракту, а також крос-хедж. Інакше кажучи, хедж залежить від їх вирішення купити або продати ф'ючерсний контракт.
Хеджування продажем контракту використовується для страхування від майбутнього падіння ціни на спотовому ринку, хеджування купівлею контракту - від її підвищення.
Хеджування не несе в собі ризику. Це повна протилежність спекуляції. Ефективна стратегія хеджування зменшує вплив ринкового ризику. При хеджуванні прибуток на ф'ючерсному ринку відшкодує втрату на готівковому ринку, або навпаки.
На ф'ючерсних ринках спекулянти представлені двома основними групами: гравцями на пониження і гравцями на підвищення. Гра на зниження здійснюється продажем ф'ючерсу (відкриттям короткою або шортової позиції) з метою його подальшої покупки за нижчою ціною. Гра на підвищення здійснюється покупкою ф'ючерсу (відкриття довгої або лонгової позиції) з метою його подальшого продажу за більш високою ціною. Також спекулянти розрізняються за методами ведення своїх операцій, по стратегії і тактиці торгівлі.
Позиційні спекулянти. Вони можуть бути як професіоналами, так і не професіоналами. Вони зазвичай тримають свою позицію протягом декількох днів, тижнів і навіть місяців. Їх прогноз більше ґрунтується на довгостроковій динаміці цін, ніж на короткострокових коливаннях.
Внутрішньоденні спекулянти. Даний вид спекулянтів тримає позицію протягом одного торгового дня, чекаючи істотного руху ціни, і дуже рідко переносять позицію на наступний день. Багато з них є членами біржі і здійснюють свої операції в залі.
Скальпери. Ведуть торгівлю, використовуючи мінімальні коливання ціни. Протягом дня вони продають і купують велике число контрактів, а до кінця дня їх закривають. При невеликій прибутку по одній позиції скальпери забезпечують собі необхідний рівень доходу за рахунок обсягу операцій. Діяльність скальперів особливо сприяє ліквідності ринку, так як на них припадає більша частина операцій. Серед скальперів багато трейдерів в залі.
Спредери. Спредери використовують різницю цін на різні, але взаємопов'язані ф'ючерсні контракти. Прибуток спредера може виникати при використанні певного співвідношення цін на контракти по одному товару з різними термінами, або по різних товарах з одним терміном. В цілому, спред визначається як продаж одного або більше ф'ючерсних контрактів та купівля одного або більше офсетних ф'ючерсних контрактів. Спредова торгівля - найбільш безпечна в порівнянні з іншими видами спекуляцій на ф'ючерсних ринках і володіє деякими перевагами при проведенні торгів.[9]