Ключові слова

В рамках дії спеціального режиму інноваційної діяльності державою повинні надаватись цільові субсидії у вигляді:

- звільнення від ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні. Ця норма закону виконується;

- податкового векселя на суми податкового зобов'язання при імпорті нових устаткування, обладнання та комплектуючих, зі строком погашення на 720 календарний день, а при імпорті матеріалів, які не виробляються в Україні, зі строком погашення на 180 календарний день з дня надання векселя органу митного контролю. Ці норми не діють. Для технопарків митні векселі ПДВ на сьогоднішній день є однією із найважливіших форм державної підтримки їх діяльності. Позбавленнятехнопарків такої державної підтримки має не лише негативний економічний ефект, але й свідчить про ненадійність держави, як партнера.

- Така ситуація безумовно негативно впливає на відношення і технопарків, і виконавців проектів технопарків на прийняття ними рішень щодо започаткування та провадження нових інноваційних проектів.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності є досить суперечливою, крім того, неповною мірою відповідає засадам економіки, що ґрунтується на знаннях. На сьогодні в Україні відсутні дієві механізми державного стимулювання залучення коштів господарюючих суб’єктів до фінансування наукових досліджень і розробок. Все це свідчить про потребу у подальшій оптимізації механізмів державного стимулювання інноваційної діяльності в Україні. Держкомінформнауки, враховуючи нагальність вирішення зазначеної проблеми, підготовлено та надано Міністерству фінансів пропозиції щодо запровадження ефективних економічних стимулів, спрямованих на підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств у Податковому кодексі.

Інновація не лише приносить дохід інноватору, але й пришвидшує зміну технологічного рівня загалом. Проте, інвестування в інновації є загалом ризиковане. Тому, можливість диверсифікації портфелю інноваційних проектів зменшує ризик і скеровує інвестиції в інноваційну діяльність, що пришвидшує технологічну зміну та економічне зростання. В Україні рівень інвестування в інновації є дуже низьким. Як відомо, інновація – це довгострокове інвестування. А такий вид інвестування в нашій державі, як ми зауважували, належить до неліквідних та ризикованих.

Фінансова система може зменшувати ризики шляхом створення системи диверсифікації, що впливає на довготермінове економічне зростання через зміну розподілу ресурсів та відсоткових ставок, тобто, фінансові ринки, які дозволяють диверсифікувати ризики, можуть впливати на рішення інвесторів інвестувати саме в довгострокові інвестиційні проекти. Диверсифікація має позитивний вплив на зміну технологій: агенти ринку постійно намагаються володіти технологічними перевагами, що дає їм можливість зайняти вигідну позицію на ринку.

Доцільно також розглянути питання зобов’язання по забезпеченню діяльності щодо комерціалізації та поняття стимулів, яке тісно пов’язане з вищерозглянутим питанням розподілу прав інтелектуальної власності. Зобов’язання здійснювати діяльність щодо комерціалізації майже без винятків покладається на власника прав інтелектуальної власності. Більшість європейських країн, а також сам ЄС (наприклад, Європейська рамкова програма) надають бюджетні кошти на дослідницькі проекти лише у поєднанні з зобов’язанням розповсюдити результат. Розповсюдження не обов’язково здійснюється шляхом комерціалізації (не будь-яке проектне фінансування потребує здійснення комерційної діяльності). Також необов’язково існує зобов’язання по забезпеченню охорони інтелектуальної власності (хоча здійснення охорони вітається та заохочується). Ефективне використання способів комерціалізації по відношенню до непроектних результатів досліджень (тобто отриманих в результаті базового державного бюджетного фінансування) більше заохочується загальними, чітко визначеними нормами, і ще більше стимулами. Вони можуть бути визначені між різними рівнями учасників. Державні наукові організації в основному керуються законодавчими (статутними) нормами. У Німеччині Університетський рамковий закон визначає передання технологій як першочергове, ключове завдання університетів і наукових співробітників. Франція та Нідерланди мають схожі регулюючі положення. При реалізації цих законів федеральні фінансові органи нещодавно ввели нову категорію виділення додаткових бюджетних коштів, орієнтовану на результати, для наукових організацій та інститутських наукових творчих колективів.

В Європі головним рушієм діяльності в області комерціалізації є стимули, що надаються різним видам учасників, а не забороняючі моменти. Більшість держав на законодавчому рівні закріпили розподіл прибутку між окремими дослідниками, інститутом и посередником,що сприяє комерціалізації. На сучасному етапі посередники (офіси комерціалізації) знаходяться «ззовні» інститутів (раніше вони були підрозділам всередині інституту). Залежно від джерела фінансування посередники можуть бути державними, приватно-державними, приватними. Посередники діють в законодавчих рамках, що захищають державу від приватизації цінностей, отриманих за допомогою державних бюджетних коштів, однак вони можуть виступати в ролі ринкових учасників з прийняттям рішень на основі потреб ринку. Загальнопоширена участь в прибутку дослідника, установи та посередника надає стимули в грошовому виразі у випадку успішної комерціалізації. У деяких державах (наприклад, Ірландія) такий прибуток від передання технології користується суттєвими податковими пільгами, що є додатковим стимулом.

Висновки. Підсумовуючи проведений аналіз організаційно-управлінського потенціалу національної економіки зазначимо наступне: держава в лиці центральних та підвідомчих органів влади має сформовану і узаконену стратегію інноваційного розвитку. Створені організації та департаменти, що сприяють реалізації інноваційної політики держави, розроблена спеціалізована нормативно-правова база по забезпеченню інноваційної діяльності. Так присутні колізії в законодавстві, деякі дублювання повноважень між державними інституціями, але все це допустимо, на нашу думку, по причині невеликого досвіду, що з часом і з практикою буде відшліфовуватися та вдосконалюватися.

У висновку також хочемо наголосити і на тому, що державна фінансова допомога, на нашу думку, може бути направлена у більш ефективно-раціональному векторі. Вважаємо, що більший акцент слід робити на розвитку інновацій саме у заводському секторі (якому в поєднанні з вищою освітою дісталося лише 7% від суми загального державного фінансування). Заводський сектор сприяє набагато швидшому розвитку інноваційного процесу з усіма його стадіями, що в подальшому створюватиме інноваційний продукт, його комерціалізацію і трансфер. Правильна існує думка, що держава повинна забезпечити створення бази для оподаткування. Фінансова державна допомога заводському сектору – це і є створення податкової бази. До цієї проблеми відноситься також і знищення будь-якого державного сприяння діяльності науково-технічним паркам, які не отримують ні фінансової допомоги, ні мають кредитних та податкових пільг.

Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо в розробці методики визначення ефективності управлінських інновацій та оцінювання їхнього впливу на конкурентоспроможність підприємства.

Список літератури

1. Аналіз законодавства України у сфері досліджень, розробок та інноваційної діяльності та пропозиції щодо доповнень до законодавства. Проект ЄС “Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні”.- К.:Фенікс, 2011.- 350с.

2. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18-22. – 144 с.

3. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України Український інститут науково-технічної і економічної інформації / Аналітична довідка: Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та отримані результати у 2012 р.: Київ – 2013 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dknii.gov.ua

4. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України Український інститут науково-технічної і економічної інформації / Аналітична довідка: Стан розвитку науки і техніки, результати наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, трансферу технологій за 2012 рік Київ – 2013 р., 217 c. C. 7-15, 25-30 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dknii.gov.ua

5. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 36. - С. 266.

6. Звіт про результати діяльності Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України за 2012 р від 12 лютого 2013 року / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrproject.gov.ua

7. Звіт про діяльність технопарків України / Український інститут науково-технічної і економічної інформації. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dknii.gov.ua/?q=node/1066

8. Зєніна-Біліченко А. С. Формування управлінського потенціалу промислових підприємств як інноваційне джерело їх розвитку / А. С. Зєніна-Біліченко // Держава та регіони. – 2009. – № 4. – С. 76-82.

9. Ілляшенко С.М. Інноваційний менеджмент: Підручник. – Суми : ВТД – Університетська книга, 2010. – 334 с.

10. Інновації та наука.Статистичний бюлетень. - Київ: Державна служба статистики України, 2012. - 45 с.

11. Майовець Є., Флюд Х. Розвиток фінансових ринків як передумова економічного зростання//Формування ринкової економіки в Україні 2009 Вип. 19. С. 88–91 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/freu/2009_19/13.pdf

12. Мазур А.А., Пустовойт С.В. Технологічні парки України: цифри, факти, проблеми / Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України // Київ: - 2013 р., Т. 9. № 3. С. 59—72

13. Пасека С. Р Соціально-трудовий потенціал регіону: теорія і практика розвитку : Монографія / С. Р. Пасєка. — Черкаси : ІнтролігаТОР, 2012. — 608 с.

14. Протокольне рішення від 25 серпня 2010 року за результатами засідання Комітету з економічних реформ / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.president.gov.ua/news/18024.html

15. Санто Б. Инновации как средство экономического развития / Б. Санто; [пер. с венг. С. И. Завялова]. – М. : Прогресс, 1990. – 296 с.