The Subjunctive Mood

A verb is in the subjunctive mood when it expresses a condition which is doubtful or not factual. It is most often found in a clause beginning with the word if. It is also found in clauses following a verb that expresses a doubt, a wish, regret, request, demand, or proposal.

These are verbs typically followed by clauses that take the subjunctive:

ask, demand, determine, insist, move, order, pray, prefer, recommend, regret, request, require, suggest, and wish.

In English there is no difference between the subjunctive and normal, or indicative, form of the verb except for the present tense third person singular and for the verb to be.

The subjunctive for the present tense third person singular drops the -s or -es so that it looks and sounds like the present tense for everything else.

The subjunctive mood of the verb to be is be in the present tense and were in the past tense, regardless of what the subject is.

Incorrect: If I was you, I would run.

Correct: If I were you, I would run.

(The verb follows if and expresses a non-factual condition.)

Incorrect: I wish he was able to type faster.

Correct: I wish he were able to type faster.

(The second verb is in a clause following a verb expressing a wish. It also suggests a non-factual or doubtful condition.)

Incorrect: His requirement is that everyone is computer literate.

Correct: His requirement is that everyone be computer literate.

(Subordinate clause follows main clause with a demand.)

Incorrect: He recommended that each driver reports his tips.

Correct: He recommended that each driver report his tips.

Sometimes we may use the conditional auxiliary verbs of could, should, or would to express the same sense.

Subjunctive:I wish he were kinder to me.

Conditional: I wish he would be kinder to me.

Note: In modern English, the subjunctive is found only in subordinate clauses.

Умовний спосіб виражає дію не як реальну, а таку, щ о могла б відбутися за певних умов, або є бажаною (небажаною) реальною чи нереальною.

В українській мові умовний спосіб виражається за допомогою дієслова у минулому часі з часткою б, би, в англійській мові — багатьма формами.

За однією з класифікацій пропонується ділити форми умовного способу на три групи.

До першої групи належать Present Subjunctive, Past Subjunctive і Past Perfect Subjunctive.

Present Subjunctive збігається з інфінітивом без частки to і вживається для вираження необхідної, бажаної дії:

It is important that she Важливо, щоб вона була be there. там.

It is desirable that Fred Бажано, щоб Фред взяв take part in the meeting. участь у зборах.

Present Subjunctive не має часових форм: та сама форма може вживатись стосовно теперішнього, минулого і майбутнього часів.

The teacher suggested Вчитель пропонує (запро-that the book be read on понував, пропонуватиме), Sunday. щоб книжку прочитали в неділю.

Past Subjunctive збігається за формою з Past Indefinite дійсного способу і виражає нереальну дію, що відноситься до теперішнього або майбутнього часу, при цьому дієслово to be має форму were для всіх осіб однини і множини.

If she were here, she Якби вона була тут, вона

would help us. допомогла б нам.

If I saw her tomorrow, І Якби я побачив її завтра, я

should ask her about it. запитав би її про це.

Past Perfect Subjunctive збігається з Past Perfect дійсного способу і виражає нереальну дію в минулому.

If I had seen him yester- Якби я побачив його вчора, day, I should have asked я попросив би його допо-him to help me. могти мені.

До другої групи умовного способу належить поєднання should (для всіх осіб однини і множини) з Indefinite Infinitive і з Perfect Infinitive.

It is desirable that the Бажано, щоб робота була

work should be ready by закінчена до 7-ї години. 7 o'clock.

I am sorry that he should Шкода, що він так думав, think so.

Why should they think Чому вони так думають? so?

До третьої групи належить поєднання should (для 1-ї особи однини і множини) і would (для решти осіб однини і множини) з Indefinite Infinitive та Perfect Infinitive.

If he had read this book Якби він прочитав цю

yesterday, he would have книжку вчора, він би

answered the question. відповів на запитання.

Вживання та утворення наказового способу

Дієслова у наказовому способі виражають спонукання до дії, тобто наказ, прохання, пораду тощо.

Стверджувальна форма другої особи наказового способу збігається з формою інфінітива, але без частки to:

to write — Write! Пиши! Пишіть!

to go — Go! Йди! Йдіть!

Заперечна форма другої особи наказового способу утворюється з допоміжного дієслова to do, заперечної частки not та інфінітива основного дієслова без to. В усному мовленні замість do not звичайно вживається скорочена форма don't.

Don't (do not) write! He пиши!/Не пишіть!

Don't (do not) be late! He спізнюйся!/Не спізнюй-

тесь!

Для утворення форм наказового способу першої і третьої особи однини й множини вживається дієслово let у сполученні з відповідним особовим займенником в о б' є к т-н о м у відмінку або іменником у загальному відмінку та інфінітивом основного дієслова без частки to.

Let us (let's) read. Давай(те) почитаємо. /По-

читаймо.

Let him read. (Не)хай він почитає.

Let this boy answer. (Не)хай цей хлопець відпо-

відає.

Заперечна форма першої і третьої особи утворюється за допомогою don't let (do not let):

Don't let him go. (Не)хай він не йде./Не дозволяйте) йому йти. Don't let me go. He дозволяй(те) мені йти.

Don't let them speak Ukrainian at an English lesson.