Види біржових угод з аграрною продукцією
Угоди з реальним товаром, які закінчуються поставкою реального товару, і включають угоди з негайною поставкою (або на наявний товар) і форвардні (строкові) угоди.
Угоди з негайною поставкою (угоди на наявний товар) – угоди, що укладаються на товар, який перебуває під час торгів на території біржі в складах або прибуття його на біржу очікується в день торгу до закінчення біржових зборів, а також на товар, який на момент укладання угоди перебуває в дорозі; відвантажений або готовий до відвантаження товар, що перебуває на складі продавця.
Форвардний (строковий) контракт – угода про поставку певної кількості товару обумовленої якості у визначений строк і визначене місце за цінами на момент укладання угоди з відстроченою поставкою. Форвардні контракти широко використовуються і в Україні.. Перший подібний контракт було укладено в Японії у 18 столітті. У США такі контракти почали реєструвати на біржах у середині 19 столітті в Чикаго. З часом на біржовому ринку з’явилося багато різновидів форвардних угод.
Розрахунки здійснюються в день поставки.
Сторони по контракту повинні узгодити багато деталей індивідуально, а саме: якість зерна, дата поставки та місце, хто доставить зерно і якщо одна з сторін розриває контракт – відповідні санкції. Такий контракт укладається на добровільній основі і він надає багато переваг партнерам по контракту. Обидва партнери знають про ціну та кількість поставки наперед. Це дозволяє фермерам планувати свій виробничий процес, а переробним підприємствам – використовувати свої складські та переробні потужності більш ефективно, що призводить до зниження витрат.
З іншого боку, як тільки такий контракт підписано, від нього важко відмовитися, навіть якщо фермер не може поставити відповідну продукцію (наприклад через поганий урожай). У цьому випадку необхідно розрізняти механізм примусового виконання форвардного контракту. Часто виникає ситуація, коли ринкова ціна є нижчою від очікуваної. У цьому випадку покупець має стимул не вимагати поставки товару за умовами форвардного контракту, а закупити його на ринку за спотовою ціною. Якщо ж, з іншого боку, ціна виросла, продавець має стимул розірвати форвардну угоду. Зрозуміло, що якщо один партнер розриває контракт, інший може використати юридичну процедуру. Але це забирає час і коштує грошей (наприклад, оплата послуг юриста). Крім того, немає гарантій, що юридична процедура завершиться успішно. Якщо вона й завершиться успішно, то отримані збитки (наприклад, через простій виробництва в зв’язку з розривом контракту) можуть бути не повністю компенсовані.
Угоди без реального товару, які не призначені для продажу товарів. Хоча предметом таких угод є певні товари (наприклад, зерно пшениці чи соєвий шрот), вони дуже рідко закінчуються поставкою реального товару. Такі угоди призначені для управління і торгівлі ціновими ризиками.
З часом біржа втрачала значення місця реалізації реального товару.
У 1865 р. на Чиказькій товарній біржі вперше було розроблено і впроваджено стандартний типовий контракт на поставку зерна в майбутньому, який дістав назву “ф’ючерсний”, якими почати торгувати. Такий контракт містив стандарти на якість, розмір партії товару, строки та місце його доставки. Солодкий М. О., с.19
Ф’ючерсний контракт – стандартизована угода на купівлю або продаж певного товару з поставкою у певне місце і час у майбутньому за визначеною на біржових торгах ціною без зазначення назви продавця або покупця у самій угоді. Ф’ючерсні контракти визначають зобов’язання поставити (продавця) або прийняти (покупця) певну кількість певного товару у певному місці і час (місяць поставки).
Дуже важливо звернути увагу на те, що на біржі у процесі ф’ючерсної торгівлі продаються і купуються не товари, а ф’ючерсні контракти на такі товари. Для покупця А немає різниці, хто є продавцем контракту – В чи С. А для продавця контракту D немає різниці, хто з покупців – E чи F – обіцяє прийняти поставку. Отже, як тільки угоду укладено, ф’ючерсними контрактами можна торгувати.
Покупці і продавці не зацікавлені в реальній поставці товару по контракту; вони рідко використовують ф’ючерсні ринки для торгівлі фізичним товаром (лише 1-2% укладених угод закінчуються поставкою товару). Вони використовують ф’ючерсні ринки як інструмент управління ціновими ризиками. У процесі ф’ючерсної торгівлі спекулянти приймають на себе цінові ризики, а хедери їх страхують (хеджують).
У 1982 р. у практику біржової торгівлі було впроваджено новий вид контрактів – опціони на ф’ючерси. Опціони – логічне продовження ф’ючерсних угод. На противагу ф’ючерсам, опціони на ф’ючерси дають інвесторам право встановлювати ступінь ризику та обмежувати його вартістю премії, що виплачується за надання права продавати чи купувати ф’ючерсний контракт. Вперше опціонні контракти були укладені на Чиказькій торговій біржі на сою (1984 р.) і кукурудзу (1985 р.).
Більш детальний розгляд опціонної торгівлі є предметом іншої дисципліни (Біржова діяльність в АПК).