Тема 2. Дозування фізичних навантажень у спеціальній медичній групі.

Важліве місце на заняттях із фізичної культури займає правильне визначення фізичного навантаження, оскільки недостатнє навантаження не сприяє оздоровчому та тренувальному ефекту, а перенавантаження може спричинити значну шкоду здоров’ю учнів. Особливо це стосується учнів із наявністю відхилень у стані здоров’я.

Отптимальне навантаження необхідно визначати, маючи враховуючи найбільш сприятливе максимальне, або мінімальне навантаження для кожного, хто займається, котре відповідало б індивідуальним особливостям організму.

Навантаження на уроці фізичної культури з учнями, віднесеними до спеціальної медичної групи, дозується за рахунок:

1. Встановлення необхідної тривалості проведення фізичних вправ і всього уроку в цілому (перші 10 уроків можуть бути 35 хв., наступні 45 хв., протягом першого семестру збільшується тривалість ввідної і заключної частин у загальній складності до 25 хвилин, зменьшується час для проведення ігор (більше використовується малорухливих і спокійних).

2. Вибору вихідних положень індивідуально, у відповідності з даним фізичної підготовленості кожного окремого учня (наприклад, вправу нахил уперед слабо підготвлені учні виконують із вихідного положення вузька стійка, більш сильні – із вихідного положення основна стійка і т.д).

3. Встановлення кількості повторень окремих вправ для кожного, хто займається.

4. Врахування інтенсивності виконання вправ.

До вище перерахованих орієнтирів визначення фізичного навантаження додають наступні:

- підбір фізичних вправ;

- амплітуда рухів (від обраної амплітуди залежить результат впливу фізичної вправи на організм того, хто займається);

- ступінь м’язових напружень (при цьому одна й таж фізична вправа може бути виконана з максимальним напруженням або взагалі без напруження);

- емоційний фактор – оскільки м’язова робота, що виконується на тлі позитивного емоційного стану, є більш корисною.

Важливо пам’ятати, що підвищення фізичного навантаження як на кожному окремому занятті, так і протягом усього періоду навчання, необхідно здійснювати вкарай обережно. Слід зазначити необхідність дотримання диференційованого підходу до кожної дитини під час визначення фізичного навантаження на заняттях із ослабленими учнями

Диференційований підхід у фізичному вихованні з учнями спеціальної медичної групи вимагає обліку особливостей реакції організму на навантаження у зв’язку з обмеженням функціональних можливостей, високої реактивності і функціональної лабільності систем дихання і кровообігу у школярів із слабким здоров’ям. При визначенні фізичного навантаження необхідно зважати на відхилення у стані здоров’я школярів, функціональний стан їхнього організму, рівень фізичного розвитку, ступінь тренованості, а також семестр навчального року, у якому проводиться дане заняття, і в якій частині навчального заняття проводяться дані вправи.

На заняттях із ослабленими дітьми мають використовуватись такі фізичні вправи, які викликають допустимі реакції життєзабеспечующих систем, які відповідають функціональним можливостям організму. Міра навантаження у спеціальній медичній групі, як було зазначено вище, повинна ретельно регламентуватися і контролюватися. Так, у початковому періоді занять застосовуються вправи малої інтенсивності, що збільшують ЧСС на 25 – 30 % від вихідного рівня. Згодом включають дозовані навантаження середньої інтенсивності, що підвищують ЧСС на 70 – 80 %. Субмаксимальні і максимальні фізичні навантаження на заняттях із учнями спеціальної медичної групи не застосовують!

Виділяють загальне і локальне фізичне навантаження. Загальне фізичне навантаження характеризується витратами енергетичних сил організму під час виконання м’язової роботи в усіх вправах і іграх протягом заняття. Локальне фізичне навантаження – це ступінь навантаження на певну м’язову групу.

У фізичному вихованні дітей із ослабленим здоров’ям доцільно застосовувати тренуюче навантаження – таке, що передбачає поступове підвищення фізичних навантажень від заняття до заняття так, щоб викликати в кінці заняття незначне стомлення.

Збільшення навантаження здійснюється поперемінно за рахунок об’єму або інтенсивності. При цьому слід пам’ятати, що підвищення загального об’єму навантаження на 20 % за енерговитратми еквівалентно збільшенню його інтенсивності на 2,5 %. Відповідно до принципу диференціально-інтегральних оптимумів, об’єм і інтенсивність навантаження необхідно зберігати до тих пір, поки не відбудеться стабілізація ЧСС на рівні планованих енергетичних зон. Потім інтенсивність збільшується, і організму знадобиться деякий час для того, щоб пристосуватись до нових умов рухової діяльності.

Залежно від загального стану навантаження з помірною фізіологічною реакцією повинні займати від 15 – 20 хв. до 30 – 40 хв. У міру поліпшення функціонального стану змінюються реакції організму. Функціональні можливості організму, досягнувши певного рівня, перестають удосконалюватися. Тому для того, щоб фізична вправа і надалі викликала помірну фізіологічну реакцію, необхідно постійно збільшувати фізичне навантаження.

При оцінці адекватності навантаження функціональним можливостям організму дітей і підлітків використовуються наступні показники: зовнішні ознаки стомлення, пульс, дихання, проби на тривалість затримки дихання на видиху, координація та ін. На заняттях із дітьми і підлітками з ослабленим здоров’ям не можна допускати стомлення, тим паче сильного.

Важливо зауважити, що на перших 15 – 20 заняттях взагалі не можна допускати проявів стомлення. Під час занять дітей і підлітків із ослабленим здоров’ям перш за все слід звертати увагу на наявність задишки (голосне, ускладнене дихання), стан шкіри (нормальна реакція, помірна гіперемія і вогкість, патологічна реакція – рясний піт, мармуровий колір шкіри, синюшність слизових оболонок). Візуальна оцінка стану доповнюється суб’єктивними відчуттями учнів, такими як: чи відчувають вони запаморочення, нудоту, болі в боці та ін. Наявність вказаних відчуттів розцінюється як показник несприятливої реакції організму.

При перших ознаках втоми навантаження слід припинити, переводячи дітей на ходьбу. Однак слід зазначити, що помилкою при появі втоми або через небезпеку перевантаження буде, якщо вчитель одразу саджає учнів на лаву, прагнучи забезпечити їм пасивний відпочинок. У подібній ситуації краще запропонувати виконати інші фізичні вправи полегшеного характеру вправи.

Руховий режим у групі „А” в діапазоні ЧСС 120 – 130 уд. хв. застосовується протягом 1 – 1,5 місяців із поступовим доведенням навантажень до ЧСС 140 – 150 уд. хв. в основній частині заняття. Добрий оздоровчий та тренуючий ефект для серцево-судинної і дихальної систем в умовах аеробного енергетичного забезпечення надають навантаження в діапазоні ЧСС 130 – 150 уд. хв. Інтенсивність навантажень при ЧСС у діапазоні 150 – 170 уд. хв. є перехідним рубежем від аеробного до анаеробного енергозабезпечення й використовується лише у вигляді короткочасних вправ.

Для дітей групи „Б” (діти з органічними незворотніми змінами в органах і системах) протягом оздоровчо-тренувальних занять рекомендується діапазон ЧСС 120 – 130 уд. хв. У цих умовах життєво необхідні навички і уміння формуються без висування до організму дитини неадекватних вимог.

Важливим показником при оцінці реакції на дозоване навантаження є тривалість відновлюванного періоду, час повернення частоти пульсу до вихідної влечини. Критерієм об’єктивності дозування навантаження на заняттях виступає характер зміни ЧСС за один урок або за серію уроків. Після заняття ЧСС повинна відновлюватися до вихідного рівня протягом 15 – 20 хв. Через те, що ЧСС після навантаження найінтенсивніше знижується протягом перших 10 – 15 сек., її підрахунок слід проводити протягом цього періоду, а потім визначити час відновлення до вихідного рівня. Дозування фізичного навантаження в спеціальній медичній групі може також здійснюватися за допомогою вимірювання артеріального тиску (АТ), частоти дихання (ЧД), об’єму дихання (ОД) і т.д.

Завдання для самостійної роботи:

1. Здійснити аналіз навчального заняття з фізичного виховання учнів, віднесених до спеціальної медичної групи, й на основі цього аналізу дослідити об’єктивність визначення вчителем фізичних навантажень.

2. Обґрунтувати доцільність зменшення фізичного навантаження у підгрупі „Б” порівняно з підгрупою „А” спеціальної медичної групи.

Лекція 6