3. Погляди Платона і Аристотеля на державу і суспільство.

Погляди Платона і Аристотеля на державу і суспільство хоча і є трохи різними, але не антагоністичними. Вони одне одного доповнюють.

Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі, точніше тим фактом, що в людей різна психологія. Розумній частині суспільства, чеснота якої полягає в мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснота яких полягає в мужності – стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині суспільства – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі Платона існує три групи громадян, три суспільні стани. І така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини суспільства перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива – в ній усі служать їй як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших. І це суспільство найбільш прогресивне – люди обіймають той суспільний стан, в якому їхні позитивні якості розкриваються найповніше, а негативні якості гальмуються і поступово трансформуються в позитивні.

Слід зауважити, що Платон не був певен що такий устрій держави взагалі можливо побудувати. Просто він вважав що так було б найкраще. А чи можливо таку модель державного устрою втілити на практиці або наскільки до неї можливо наблизитись – то вже інше питання. І тому в сучасній філософії і науці існує поняття «ідеалізація». Воно означає уявлення або моделювання якогось об’єкту або проекту, який має ідеальні якості (наприклад «ідеальний газ»). Але зрозуміло, що якості реального об’єкту (проекту) тією чи іншою мірою відрізнятимуться від ідеальних уявних якостей. І корисність або доцільність певного об’єкту або проекту полягає в тому наскільки його якості близькі до ідеальних.

Аристотель також формулював ідеальні зразки державного устрою. Однак він був більшим реалістом і спирався на аналіз наявних суспільних і державних форм. Заради цього він і його учні проаналізували суспільний і державний лад 159 міст-полісів Греції. В той час цей аналіз був першим і найбільшим порівняльним дослідженням у сфері суспільствознавства. Таким чином, Аристотель заклав основи порівняльного методу в суспільних науках.

Аристотель прийшов до розуміння того, що в економічному плані для процвітання країни потрібно забезпечити панування «середнього класу», його домінування в соціальній структурі, уникати надмірної поляризації суспільства на дуже багатих і дуже бідних. Також він засуджував рабство з моральних позицій: «усяке рабство протирічить природі». Головна задача держави – забезпечення як можна більш щасливого життя для якнайбільшої кількості вільних людей. В морально-етичному плані держава може вимагати від громадян певних позитивних якостей, без яких її існування і розквіт стають проблематичними. Доброчесність усіх громадян гарантує вільне і процвітаюче життя суспільства і держави. Ідеалом в людському житті є не аскетизм і не жага до насолод, а розумна стриманість, прийняття лише того що реально необхідно для життя у цьому світі.