10. Філософські системи Платона та Аристотеля

1. Давньогрецька філософська думка. Платон і Аристотель.

Наука і філософія античної Греції є тим ґрунтом, на якому виросла сучасна європейська цивілізація, її світоглядна основа. Такі сучасні науки як логіка, фізика, геометрія, біологія, психологія, етика, економіка, соціологія тощо мають свій початок в античній Греції.

Становлення давньогрецької філософії відбувалось в VІ – V ст. до н. е. В наступні сторіччя відбувався її подальший розвиток. Давньогрецька філософська думка розвивається від наївно-стихійної філософії Фалеса і Анаксімандра до значно ґрунтовніших філософських поглядів Геракліта і Піфагора. Після них виникає вчення про атоми Левкіпа і Демокрита. Сучасник Демокрита Сократ висуває свою філософію – етичний антропологізм, центром якої є людина як моральна істота. Також він перший підніс знання до рівня чітких понять (дефініцій). До нього філософи, визначаючи якийсь термін, робили це стихійно.

Кульмінацією філософії періоду класичної Греції є вчення Платона і Аристотеля. Їхні філософські погляди глибоко продумані, системні і сильно деталізовані. Платон і Аристотель є сучасниками. У 369 році до н. е. сімнадцятирічний Аристотель стає слухачем «Академії» вже широко відомого на той час Платона і впродовж наступних двадцяти років залишається учнем Платона. Водночас, маючи свій світогляд, Аристотель розвиває своє вчення і врешті-решт проголошує: «Платон мені друг, але істина дорожча». Варто розглянути які погляди у філософіях Платона і Аристотеля спільні, а які відрізняються.

2. Погляди Платона і Аристотеля на суть буття.

В плані погляду на основу буття Платон і Аристотель є антагоністами, представляючи різні світогляди – ідеалізм і матеріалізм.

Платон першоосновою буття вважає свідомість, яка не є породженням матерії, але сама є причиною матеріальних форм. Світ речей, які сприймаються чуттями (тобто матеріальний світ) не є в кінцевому підсумку реальним. Все матеріальне народжується, змінюється і врешті-решт гине. Матеріальні речі існують лише завдяки тому, що існують їх безтілесні прообрази, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно їх причинами, і тими зразками, за якими створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Ідеєю всіх ідей виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особистісне начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.

Першообрази усіх речей матеріального світу існують в ідеальному світі в своєму первинному, ідеальному стані. Але їхні відображення в матеріальному світі є недосконалими.

Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням душі і тіла. Тіло – смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене з елементів землі, води, вогню і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душу створив Бог. Душі творяться із залишків тієї суміші, з якої Бог створив душу космосу. Індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної (тобто чуттєвої). За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями. На протиставленні душі і тіла ґрунтується й теорія пізнання Платона. Її суть полягає в тезі, що знання – це пригадування (анамнез) того, що душа знала колись, а потім забула. Метод анамнезу – сходження до ідей, до загального. Але не шляхом систематизації часткового і одиничного, а шляхом пробудження забутого знання. Найголовнішим в методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософські бесіди, запитання і відповіді тощо.

Аристотель началом буття вважає матерію і форму. Він вважає що суть буття будь-якої речі – її форма. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія є чиста можливість, потенціал речі, а форм – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

Не заперечуючи існування душі і Бога, Аристотель відводить їм другорядну роль. Він не вважає що матеріальні форми створені Богом. Але все ж таки Бог вніс в матеріальний світ першооснову форм. Душа – це здійснення можливості життя природного тіла. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки не можуть існувати без матерії. Третя душа – метафізична. Ця метафізична душа незалежна від тіла і лише вона має здатність уявляти і мислити. Але в кінцевому підсумку душа існує лише заради існування фізичного тіла.