Типи й функції соціальних інститутів.

Тип інституту	Функції
Економічні (власність, гроші, банки, господарські об’єднання)	Організовують економічну сферу суспільства, забезпечують виробництво й розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг.
Політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура, армія, міліція)	Пов'язані із установленням, виконанням і підтримкою певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей, підтримкою безпеки
Культурні і виховні (наука, освіта, релігія, ЗМІ)	Сприяють засвоєнню й відтворенню культурних цінностей (соціалізації індивідів), забезпечують передачу знань.
Соціальні (брак, сім’я)	Регулюють повсякденне соціальне поводження людей, міжособистісні відносини, забезпечують відтворення роду.

Іншим елементом соціальної структури є соціальна спільнота. Соціальні спільноти виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування й відрізняються величезною розмаїтістю форм і змістовних зв'язків.

Соціальна спільнота – це сукупність індивідів, об'єднана відносно стійкими зв'язками, відносинами, що має загальні ознаки, що надають їй неповторність, унікальність і відрізняють від інших.

Можна виділити два великих підкласи соціальних спільнот: масові й групові спільноти.

Масова соціальна спільнота – сукупність індивідів, яких поєднують певні загальні погляди, схильності, смаки (фанати естрадних зірок, уболівальники спортивних команд). В основному ці спільноти є неструктурованими, аморфними утвореннями ситуативного походження, тому вони недостатньо стійкі.

Групова соціальна спільнота (соціальна група) – сукупність індивідів, об'єднаних у процесі спільної діяльності (трудовий колектив, шкільний клас, сім'я) заради певних особистих, колективних, суспільних інтересів і цілей. Американський соціолог Роберт Мертон визначає групу як сукупність людей, що певним чином взаємодіє, усвідомлює свою приналежність до неї й уважається її членом з погляду інших людей. Отже, важливими рисами групи є стійкість, стабільність, порівняно високий ступінь однорідності й згуртованості, членство, ідентичність і взаємодія.

Проживаючи в соціальних спільнотах, людина займає певну соціальну позицію, пов'язану із правами й обов'язками, які накладають суспільством на особистість. У такому значенні соціальна позиція визначається як соціальний статус.

Вродженими статусами є ті, які здобуваються при народженні, без свідомих зусиль для свого одержання (етнічні, гендерні): росіянин, жінка, сестра.

Досягнуті статуси людина досягає свідомо: викладач, інженер, письменник, космонавт.

Будь-яка людина має безліч статусів. Серед них прийнято виділяти головний статус, що визначає головну соціальна якість особистості й соціальне положення, що характеризує людину. У сучасних суспільствах ці статуси найчастіше пов'язані із професіями й майновим станом. Соціальний статус зумовлює поведінку людини, тобто його соціальну роль. Позиції (статуси) у суспільстві вимагають виконання тих або інших обов'язків. Активність індивідів, спрямована на реалізацію цих обов'язків, - це і є соціальна роль. Вона є основою формування відповідних очікувань з боку інших: від бізнесмена - підприємливості, від студента - старанності, від друзів - уважності й т.д.

4. Динамічний аспект суспільства: соціальні зміни та соціальні процеси.

Однією з важливих проблем соціології є дослідження соціальних змін, їх напрямів і механізмів. Соціальні зміни – це фундаментальні зміни, які відбуваються з плином часу із базовими елементами культури, соціальними інститутами, соціальними спільнотами, соціальними організаціями і соціальною поведінкою. Поняття "соціальні зміни" у вітчизняній соціології вживалося рідко. Звичніше було поняття "соціальний розвиток", яке характеризує лише певний вид соціальних змін, спрямований на вдосконалення, ускладнення. Поняття "соціальні зміни" і "соціальний розвиток" не тотожні. "Розвиток" виражає ціннісну характеристику, зміни в бажаному напрямі. Але багато соціальних змін не мають чіткого спрямування. Тому в сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю "соціальні зміни", яке не має в собі оціночного компонента і охоплює широке коло різноманітних соціальних змін безвідносно до їх спрямованості.

Це поняття фіксує факт зрушення, зміни в широкому розумінні слова. Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях.

Соціологія аналізує різні типи соціальних змін: еволюційні й революційні, короткострокові й довгострокові, організовані й стихійні, насильницькі й добровільні, усвідомлені й неусвідомлені, а також зміни на рівні індивіда, групи, організації, інституту, суспільства та ін.

Значні соціальні зміни відбуваються на основі важливих відкриттів і нововведень, тобто інновацій. Поняття «інновація» ввійшло в науку ще в XIX ст. і вживалось при вивченні змін у культурі на противагу поняттю «традиція». Тепер нововведення розглядається як певна стадія процесу соціальної зміни. Інновація – комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також пов'язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі.

Інновації часто вступають у конфлікт з існуючими культурними зразками, цінностями та нормами. Так, спроби масового розвитку фермерства в Україні в 90-ті роки XX ст. наштовхувалися на опір місцевих чиновників, протидію вкорінених серед селянства колективістських традицій, психології зрівнялівки.

Соціальні ефекти інновацій стають особливо актуальними. Сучасне суспільство змушене реагувати на інновації, сприймати і засвоювати їх у соціальній, культурній та інших сферах діяльності. Неприйняття їх породжує застій соціального життя, регресивні соціальні ефекти. Нединамічне суспільство відстає від суспільств, що прагнуть до інновацій, і не може претендувати на соціальний добробут.

Значні соціальні зміни в суспільстві відбуваються внаслідок спільних односпрямованих і взаємоузгоджених дій людей, які беруть участь у всіх соціальних процесах.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Це взаємодія людей або явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими спільноти. Здійснюється він під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, має стійкий порядок взаємодії своїх компонентів, тривалий у часі й спрямований до певного стану об'єкта. Кожен соціальний процес охоплює кілька стадій, які відрізняються за змістом, механізмами, способами зв'язку його елементів.

Завдання соціології полягає в оцінці соціальних процесів, виявленні проблем і суперечностей його розвитку, глибини і ґрунтовності зв'язків, взаємодії з соціальною організацією, суб'єктом та іншими соціальними процесами. Це важливо для прогнозування і розвитку цих процесів, вироблення гіпотез, обґрунтування концепцій свідомого подолання досягнутої межі (стану) певного процесу чи явища. Для цього потрібні знання теорії певного соціального процесу, яка розкриває закони і тенденції його розвитку, а також соціологічне вивчення його розгортання.

Характеризуючи соціальні процеси, необхідно брати до уваги стадійність, фазність, етапність їх перебігу й розвитку. Наприклад, процеси соціалізації особистості охоплюють такі етапи життєвого шляху дитинство, юність, зрілість, старість. Кожному з них властиві певні фази розвитку.

За характером процеси можуть бути еволюційними та революційними, за спрямованістю - прогресивними та реакційними.

Отже, суспільство постає перед нами як соціальними система зі своїми структурними елементами. Лише за умови збалансованості усіх підсистем суспільства можливе ефективне функціонування соціального цілого, яке сприятиме задоволенню потреб усіх соціальних суб’єктів. У якості елементів соціуму виступають соціальні спільноти, соціальні інститути. Як і для будь-якого системи, для суспільства характерний динамізм. Динамічний аспект суспільства представлений соціальними змінами та пов’язаним з ними феноменом інновації.