Іван якович франко – геній української нації

1. Біографічні відомості

Іван Якович Франко – геній української нації, великий майстер українського слова, творчість якого становить цілу епоху в розвитку національної культури кінця XIX – початку ХХ ро. Народився Іван Якович 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту (Львівська область). Протягом двох років Іван Франко відвідував сільську школу в Ясениці-Сільній, потім протягом трьох років – василіанську нормальну школу в Дрогобичі, після чого в роках 1868–1875 – Дрогобицьку реальну гімназію, яку закінчив з відмінними оцінками. В 1875р. записався дійсним слухачем на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію у професорів Венцлевського і Цвіклінського, українську мову та літературу у професора Огоновського, педагогіку у професора Черкавського, психологію і антропологію у доктора Охоровича, а також курс національної економіі у професора Білінського. 3 успіхом навчається, займається самоосвітою, громадською роботою, літературною діяльністю. Входить до складу журналу «Друг», бере участь у виданні літературного альманаху «Дністрянка» (1876). За активну політичну діяльність І. Франка вперше заарештовують у 1877 р. на дев’ять місяців. Саме y в’язниці з’являються його шедеври політичної лірики «Товаришам із тюрми» та «Гімн». Вдруге його посадили до в’язниці на три місяці, після чого Франка було відправлено в рідне село під поліцейський нагляд. У 1878 р. разом з М. Павликом Іван Якович засновує журнал «Громадський друг», який невдовзі заборонили. Франко займається вивченням марксизму, продовжує свою видавничу, літературну і перекладацьку діяльність. Важливе місце посідає його громадська і журналістсько-публіцистична праця. У робітничій газеті «Praca» він був (з грудня 1878 р. ) її фактичним редактором. Більша частина творів І. Франка друкувалася в журналі «Світи» (1881-1882), а також у народовських газеті «Діло» й журналі «Зоря». Протягом 1881-1888 років письменник зробив вражаюче багато. У 1887 р. вийшла збірка «3 вершин і низин», що було найвидатнішим явищем в українській поезії після «Кобзаря» Т. Шевченка. Та власті не припиняли переслідування, і у 1889 році він втрете був заарештований на три місяці. Весь час І. Франко плідно працює. 3-під його пера виходить багато прозових, поетичних, драматичних творів, публіцистичних статей. Починаючи з 1901 р., він щорічно виїжджає в гуцульське село Криворівня, куди за неписаною традицією влітку з’їжджались М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська, В. Гнатюк, В. Самійленко. Вони багато працювали, радились, дискутували.

У 1906 р. Вчена рада Харківського університету присвоїла йому без захисту ступінь доктора словесності.

Tим часом переслідування письменника продовжуються. Видатного вченого, доктора наук не допускають до викладання у Львівському університеті.

Останні роки життя І. Франка були затьмарені тяжкою недугою, але письменник наполегливо працює. І. Франко бачив своє щастя, свою життєву мету в боротьбі за кращу долю народу. Сорок років він трудився на ниві рідної культури. 28 травня 1916 року І. Франко помep, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Громадсько-політична, журналістсько-видавнича діяльність І. Франка органічно поєднувалася з його письменницькою діяльністю. За своє життя він видав дев’ять поетичних збірок: «Балади і розкази», «3 вершин і низин», 2-ге видання «3 вершин і низин», « Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», « Із днів журби», «Semper tiro» , «Давне й нове», «Із літ моєї молодості»; поеми: «Панські жарти», «Смерть Каїна, «По-людиськи», «Іван Вишенський», «Лісова ідилія», «Страшний суд», «Мойсей» та ро. Ним створено 100 оповідань і 10 повістей та романів: «Петрії і Довбушуки», «Захар Беркут», «Лель і Полель», «Для домашнього огнища», «Основи суспільності», «Перехресні стежки», «Не спитавши броду», «Великий шум», «Воа constrictor», «Борислав сміється».

І. Франко не лише великий поет, прозаїк, а й драматург. Драматичні твори «Сон князя Святослава», «Украдене щастя в оригінальним явищем в український драматургії. А своїми науковими працями Франко збагатив світове літературознавство, соціологію, філософію, педагогіку, етнографію, мистецтвознавство, лінгвістику, економіку та інші суспільні галузі науки. Спадщина письменника вийшла 50-томним зібранням творів.

Політична лірика І. Франка відкриває нову сторінку в розвитку української літератури. Збірка « З вершин і низин» була новаторською за своїм звучанням. Наскрізними проблемами збірки є проблеми особистості суспільства, вождя і народу. Письменник створив нові величні образи – символи Каменярів і Вічного революціонера.

«Гімн» твір алегоричний, з гострим політичним та філософським спрямуванням , він є однією з яскравих перлин світової поезії. Вірш виражає головну ідею збірки, ідею утвердження незалежності і безсмертя народу, який постав на боротьбу проти зла й насильства. Присвячуючи реакційному світові силу революційного духу, Франко в одному ряду з духом і волею ставить науку, думку. Погасити полум’я свідомості народу неможливо. Необхідність оновлення дійсності звучить і у циклі «Веснянки». Франкові веснянки, на відміну від народних, наповнені глибоким соціальним змістом, вражаючими контрастами між красою весняної природи і тяжким життям злиденного люду, а також закликами до праці й боротьби в ро’я кращої долі народу. У поезіях «Гримить», «Гріє сонечко», « Дивувалась зима», «Розвивайся, лозо» не тільки пора оновлення в природі, а й символ наближення корінних змін у суспільстві, які несе з собою все визвольна боротьба.

Значний внесок І. Франко зробив у жанр поеми. У його творчому добутку 35 завершених і 12 незакінчених творів.

Поема «Мойсей» кращій зразок жанру філософської поеми. Для неї характерна високохудожня майстерність, ліризм, динамічність образів. І.Франко писав її для українського народу під впливом біблійної легенди про Мойсея. Він прагнув переосмислити проблеми визволення трудового народу від гніту. Тему та ідею поеми визначає пролог, який дає змогу поетові вилити свій біль, тривогу, утвердити віру в мужній дух народу. Поета проймає жаль, що його народ безмірно страждає, але він переконаний у тому, що всі жертви, злигодні і муки не пропадуть даром. Злива риторичних запитань у пролозі пробуджує національну свідомість, закликає до боротьби.

Крім прологу, поема «Мойсей» містить 20 пісень (розділів). Важливе місце у творі займають образи Мойсея та його народу. Мойсей – слуга народу, прагне привести його до нового, щасливого життя. Пророк вірить у те, що ізраїльтяни, «сини пустині», самі дійдуть до великої світлої мети, стануть вільними, здобудуть свою державу. Головна думка І.Франка, яка розвивається у всій поемі, полягає в тому, що народ є творцем історії, і шлях його незмінно простує в майбутнє. У поемі розкрились політичні, філософські, етичні й естетичні погляди автора, а проблематика тісно пов’язана з особистою долею поета, його роллю у громадському і культурному житті України.

Про самовіддану любов до батьківщини, патріотичний обов’язок людини, що живе в роки, коли її вітчизні загрожує небезпека, говориться у поемі « Іван Вишенський». У творі зображено останній період життя видатного письменника-полеміста, його боротьбу між особистим бажанням врятувати власну душу і почуттям громадянського обов’язку. В образі І. Вишенського письменник показав захисника пригнобленого народу, полум’яного патріота своєї батьківщини, який нещадно викриває суспільне зло.

У поемах «Мойсей» та «Іван Вишенський» митець розкриває проблему взаємин особи і колективу, народу і вождя, він стверджує, що лише служіння трудовому народові може принести щастя людині.

Глибокозмістовні і високохудожні твори І.Франка стали окрасою вітчизняної літератури. Він розширив обрії української поезії, прози і драматургії новими проблемами, жанрами і образами. Митець збагатив синтаксис української мови, поповнив її лексику і фразеологію, поглибив багатозначність українського слова.

За сорок років творчого життя І. Франко, за неповними підрахунками вчених, написав близько 6 тисяч художніх творів і наукових праць у цілому. Це була праця, спрямована на поліпшення долі рідного краю, долі всього українського народу.

2. Політичні погляди та проблема української державності

Проблеми виникнення держави, її розвитку функцій, соціальної суті займають значне місце в творчості Івана Франка. Характеризуючи політичні погляди Івана Франка, можна виділити: аграрну проблему, її вирішення в Галичині, загальні принципи розв’язання селянського питання; проблеми робітників, роцессаня їх ролі в боротьбі за соціальне і національне визволення; проблеми суспільства і держави. На ранньому етапі творчості Івана Франко – соціаліст, але не виступав за диктатуру пролетаріату, натомість акцентував увагу на загальнолюдських, а не класових цінностях. Значну увагу приділяє і проблемам економічного, політичного соціокультурного розвитку України. Йому імпонує російсько-федеративний принцип устрою суспільства. Кожна громада вільна, і ніхто не має нав'язувати їй якісь правила, встановлювати норми, порядок. Федерація – найоптимальніша форма організації життя суспільства.[3, 157-158]

Розкриваючи в 70-х роках XIX ст. революційний перехід від капіталістичних відносин до соціалістичних, Іван Франко відмічає, що «велика, всесвітня революція поволі рознесе теперішній порядок, а постановить новий».[3, 158] Під «всесвітньою революцією» Іван Франко розумів «не всесвітній бунт бідних роцес багатих, не всесвітню різанину», а «великий ряд таких культурних, наукових і політичних факторів, будь вони криваві, або й зовсім ні, які змінюють всі тогочасні поняття і основу і цілий розвиток, у якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу».[3, 158] Вбачаючи в соціальній революції докорінне перетворення всієї системи соціально-економічних і політичних відносин, Іван Франко підкреслював і те, що соціальна революція не має обов'язково приводити до «всесвітньої різні», що є результатом тиранії та жорстокості панівних сил, низького рівня матеріального та духовного розвитку суспільства. Далекий від думки, що в умовах капіталізму вже усунена будь-яка можливість насильства, кровопролиття у здійсненні революції, Іван Франко підкреслював, що така можливість є, але реальність її здійснення може зменшуватися з подальшим матеріальним і духовним роцесса суспільства. Та з роцесса суспільства, з розширенням матеріальної і духовної сфери можливість у мирному завершенні революції зростає. І тут Іван Франко проводить думку про освіту народу, з тим, щоб відвернути страшний кривавий вибух через посилення гноблення, зростання бідності та збільшення пролетаріату.

В умовах же соціалізму держава зникає. На думку Івана Франка, державу та політику замінить діяльність самих громад, спільностей. І знову об'єднані великі народності або зв'язки зможуть за власною згодою улагоджувати можливі міжнародні суперечки, вести через обраних справи міжнародного обміну та ін. На тому і завершиться вся влада в суспільному устрої. Кожна громада в краю, так як кожна особа в громаді, є вільною, порядкує у себе вдома зовсім по-своєму, і ніхто не має права накидати їй згори які не будь правила. Кожна громада спілкується з іншими заради спільної праці і здійснення спільних будов, що їх не в силі здійснити одна громада. Це є роцесса братерство (федерація), і тільки така спільність може забезпечити лад і добру злагоду між громадами. Громадсько-державний принцип, що лежить в основі федерації осіб і громад, що створюється винятково заради інтересів і потреб, захищає і гарантує свободу особи і громади, громадсько-федеративний принцип визначає відносини між особою і общиною, їх права та обов'язки, залишаючи кожному необмежену свободу слова, освіти, способу життя, сусідства, встановлення рівності, праці, справедливості. Спільно вирішуються і спільні пізнання, незгоди та ін., захист від зовнішніх ворогів і, нарешті, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об'єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу. Правда, пізніше Іван Франко змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами, підкреслюючи, що пропоновані концепції не можуть бути панацеєю від усіх лих і лихоліть і не можуть бути реалізовані в тому вигляді, в якому пропонується, але сприятимуть пошуку шляхів вирішення проблем. Звідси з таких позицій розглядається ідея «народної держави», що пролунала в теорії німецьких соціал-демократів. Розкриваючи зміст народної держави, Іван Франко вказує, що за такою роцесса свідомі і організовані робітники шляхом парламентським зможуть перетворити сучасну державу, засновану на пануванні одних і пригнобленні інших, на експлуатації – в народну, що панівне становище займуть представники народу у вирішенні всіх проблем в інтересах народу. Хоча тоді Іван Франко брав під сумнів правоту створення народної держави, та пізніше, на початку XX ст., взагалі проявляє скепсіс до ідеї народної держави і робить висновок, що народна держава, зв'язаний з нею соціалізм соціал-демократів не принесуть щастя народу, не створять рай на Землі. Усунення всіх лих існуючого ладу, його удосконалення, впровадження досягнень науки в практику – ось шлях людства, ось суспільний роцесс,посування цивілізації по шляху роцесса.

В контексті виникнення людського суспільства Іван Франко розглядає природне право і суспільний договір. Поняття право, писав Іван Франко, використовується найрізноманітніше: для визначення не лише права, а й релігійних догматів, правил моралі, законів природи тощо. Відрізняється і розмежовується етика (сфера оцінок, суджень про добро і лихо та ін.), науки про законотворчість (уявлення про те, яким має бути право, суспільство) і власне наука про право та ін. Необхідність держави обумовлюється об'єднанням окремих сил для спільної мети, уряд підтримує громадську солідарність, перешкоджаючи окремим силам розірвати суспільну цілісність. Значне місце приділяється концепції держави, аналізується і роце виникнення і розвиток держави, простежуються ступені її становлення від утворення общин, формування суспільних відносин до утворення самої держави.[3, 157 – 159]

Отже, в контексті соціальної концепції культури Іван Франко розглядає проблему соціокультурного розвитку, простежує сам культурно-історичний роцесс.