Практическая работа 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЗ „Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка”

ДИСТАНЦІЙНИЙ КУРС

« Філософія ( гноселогія та методологія наукового пізнання)»

Викладач:

Чантурія Анжеліка Володимирівна

Виконала:

студентка магістратури

спеціальності «Початкова освіта»

денної форми навчання

Шевцова Олександра

Луганськ 2015

Практична робота № 2

1. Наукове пізнання та його специфіка.

Наукове пізнання, на відміну від усіх інших видів, – це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання.

Отже, специфіка наукового пізнання визначається тим, що це:

- по-перше, цілеспрямований процес,

- по-друге, має чітко визначену мету, яка реалізується через вирішення чітко сформульовані завдання.

У науковому пізнанні в діалектичній єдності поєднується чуттєво-сенситивне та раціональне пізнання, де головна роль належить раціональному мисленню. Забігаючи наперед відмітимо, що діалектика – це вчення про універсальні зв'язки, зміни і розвиток.)

Наукове пізнання виникає лише на певному етапі історичного розвитку людства. Виникнення його пов'язане з суспільним розподілом праці, відділенням розумової праці від фізичної і перетворенням розумової праці, духовної діяльності у відносно самостійну сферу.

Наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, яка складається із взаємодії таких компонентів:

1) пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей;

2) об'єктів пізнання;

3) предмета пізнання;

4) особливих методів та засобів пізнання;

5) уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів;

6) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах;

7) цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично.

Наукове пізнання, таким чином, – це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого – потребами розвитку самого наукового пізнання.

2. Поняття науки та класифікація наукового знання.

Наука – це вид пізнавальної діяльності людини, спрямований на отримання та вироблення об’єктивних, обгрунтованих і системно організованих знань про навколишній світ. У ході цієї діяльності відбувається збір фактів, їх аналіз, систематизація та подальших синтез на базі наявних даних нових знань, які дозволяють здійснювати науково обгрунтоване прогнозування майбутнього. Поняття науки в філософії займає одне з найважливіших місць. Наука є основною формою пізнання світу. Для філософського бачення світу необхідно мати певне уявлення про науку, про те, що це таке, як влаштована наука, як вона розвивається, що їй доступно, на що можна сподіватися завдяки її досягненням.

Класифікація наук вибудовувалася за критерієм їх функції у системі наукового знання – науки про дійсність (фізика, хімія, психологія, мовознавство – називав їх природничими, соціологія та інші гуманітарні – науки про культуру), структурні (логіка, математика, інформатика, кібернетика та ін.) та метадисциплінарні (теорія науки та семіотика). Поза його класифікацією опинилися так звані нормативні (право, етика, естетика), історичні (історія, археологія) і прикладні (медицина, техніка, психіатрія, педагогіка).

3. Особливості наукового пізнання (критерії науковості).

* Основне завдання наукового пізнання - виявлення об'єктивних законів дійсності: природних, соціальних (суспільних), законів самого пізнання, мислення та ін.

* Безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання - об'єктивна істина, що осягається переважно раціональними засобами і методами, але, зрозуміло, не без участі живого споглядання і позараціональних засобів.

* Наука більшою мірою, ніж інші форми пізнання, орієнтована на те, щоб бути втіленою на практиці.

* Наукове пізнання є складним суперечливим процесом відтворення знань, які утворюють цілісну систему понять, що розвивається, теорій, гіпотез, законів та інших ідеальних форм, закріплених в мові - природній або, що характерніше, штучній (математична символіка, хімічні формули).

* У процесі наукового пізнання застосовуються такі специфічні матеріальні засоби, як прилади, інструменти, так зване «наукове устаткування», використовуються такі ідеальні (духовні) засоби і методи, як сучасна формальна логіка, діалектика, системний, кібернетичний, синергетичний та інші загальнонаукові прийоми і методи. Указані засоби - і матеріальні, і духовні - є предметом дослідження в науці.

* Для наукового пізнання характерна строга доказовість, обґрунтованість одержаних результатів, достовірність висновків. Водночас існує тут багато гіпотез, припущень, імовірнісних думок.

* Для науки властива постійна методологічна рефлексія.

4. Структура, рівні та форми наукового пізнання.

Структура наукового пізнання передбачає поділ його на рівні, в яких виділяють форми і методи пізнання. Структура наукового пізнання має два рівні – у формі емпіричного і теоретичного методів. Деякі дослідники виділяють ще третій рівень – метатеоретичний метод пізнання.

На емпіричному рівні відбувається збір фактичного матеріалу, емпіричного досвіду, а так само первинне їх узагальнення.

Основними методами емпіричного пізнання є два базових моменти: спостереження та експерименти. Спостереження – це метод, що полягає в цілеспрямованому, навмисному, організованому сприйнятті об’єктів навколишнього світу, спирається на чуттєве пізнання світу, в ході якого видобуваються знання про природу і властивості об’єкта. Експеримент передбачає, на відміну від спостереження, можливість активного впливу на досліджувані явища і процеси.

На теоретичному рівні відбувається обробка даних і фактів, отриманих емпіричним шляхом, виявляються внутрішні взаємозв’язки між різними явищами. На цьому рівні Структура наукового пізнання представлена гіпотезами і теоріями. Гіпотеза – це наукове припущення, що пояснює які-небудь явища і яка потребує експериментальної перевірки та теоретичного обгрунтування. Теорія – це система взаємопов’язаних тверджень і доказів, яка пояснює і передбачає явища в тій чи іншій області. Теорія повинна відображати об’єктивні закономірності розвитку природи, а також суспільства.

Структура наукового пізнання в філософії передбачає ще один рівень – метатеоретичний. Тут знаходяться філософські установки, а також методи, ідеали, еталони, норми, регулятиви і т.д. На метатеоретичному рівні складається наукова картина світу.

Структура наукового пізнання передбачає взаємозв’язок. Це означає, що два основні шляхи пізнання у вигляді емпіричного і теоретичного обов’язково пов’язані один з одним. Емпіричне пізнання шляхом спостережень і експериментів збирає нові дані, стимулюючи теоретичне пізнання, ставлячи перед ним нові завдання, а теоретичне пізнання, у свою чергу, узагальнює і пояснює явища, отримані емпіричним шляхом, а також висуває гіпотези і теорії, що вимагають емпіричного підтвердження.