Розділ 2. Особливості голоду 1921-1923 років в Україні

2.1. Жахливі наслідки голодомору

Голод 1921-1923 pp. коштував Україні, за приблизними оцінками, до 1,5-2 млн. жертв - це була та ціна, яку сплатила УСРР за те, що не стала самостійною державою.

Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. можна виділити такі:

- людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян

- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;

- за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.

Взимку 1922 - 1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, в цей час у республіці голодувало 2 млн. дітей. Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голоду був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки.

Узагальнюючих даних про втрати населення від голоду 1921-1923 рр. немає. За офіційною статистикою (далеко не повною), до весни 1922 р. не дожило 235 тис. чоловік.

2.2Інформація зарубіжної преси про голод в Україні

Варто підкреслити, що підступні удари голоду значною мірою були пом'якшені благодійною діяльністю Американської Адміністрації Допомоги, фонду Ф.Нансена, Міжнародного комітету робітничої допомоги та інших організацій, які тільки у 1922 р. ввезли в Україну близько 2,3 млн. пудів продовольства.

Інформацію про голод подавали румуномовна газета „Гласул Буковіней", німецькомовна „Черновіцер альгемайне цайтунг", російськомовна „Наша рєчь", україномовна преса: газети „Час", „Народна сила", журнал „Українська ластівка” тощо.

22 березня 1932 р. газета „Час” у статті „В обіймах голоду” повідомляла про проблеми з продовольством у СРСР. У ній, опираючись на листи з голодних регіонів Радянського Союзу, йшлося про те, що навіть якби й були в господарстві хоч якісь мізерні припаси продовольства, то їх важко було зберегти, „...бо скрізь по селі один другому вириває, а то і в день в хату підуть і заберуть. ... Очікуєш чогось страшного, а спасіння ніякого не бачиш. ...Навіть у страшний голод 1922 р. так один на одного не кидався, як тепер, не тягнув йому з горла, з-під голови, тримаючи палку над головою”

„Журнал де Женев”, - підкреслювалось у статі, - вважає урядування Акулова за початок нового вибуху червоного терору на Україні”.

Разом з тим у пресі знаходимо повідомлення і про те, що причина тотального голоду в Україні - відсутність продуктів, помітне зниження поголів´я худоби, що є досить болісним. У чому причина такого зниження, не говорилось. Редакція газети „Черновіцер альгемайне цайтунг” від 23 серпня 1933 p., посилаючись на кореспонденцію з нью- йоркської „Герадьд Трібюн”, звертає увагу на те, що в Україні прогнози щодо відмінного врожаю не збулися” .

Французька преса, поінформована про трагедію України, переважно (крім органів, що визначали свою лінію за інструкціями з Москви) засуджувала радянський режим за нелюдський спосіб голодною смертю зламати опір селянства, яке відмовлялося прийняти колективізацію та національну дискримінацію. Під рубрикою “Голод на Україні”почали з'являтися статті з викриттям практики радянського геноциду. Журналістка С. Бертійон поставила собі за мету демаскувати кривавий режим совєтчини. С. Бертійон не тільки побачила сумну дійсність, а й правильно оцінила імперські наміри Москви. “Саме, щоб знищити всі ірредентні елементи, радянський уряд, у надії повністю винищити весь народ, який не має за собою жодної провини, крім прагнення до волі, планомірно організував жахливий голод...”, писала вона. Подібно до Бертійон реагували й інші французькі друковані засоби масової інформації. Автор провінційної газети “Le Petit Marseillais” Робер де Боплян писав, що громадська думкастурбована відомостями про голод, який спустошує Україну, де переставали існувати цілі села. “Ясно, що цей голодомор значною мірою виникнув Совєтів, які намагаються таким способом покарати Україну за її тривалий національний опір.Історія Україний червоного терору, який там лютує, належить до найсумніших за повоєнного часу...” Природньо, що загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють вороги СРСР. Колишній прем'єр Франції Едуар Ерріо, який на той час подорожував по Радянському Союзу, заявив на цілий світ, що ніякого голоду в країні немає.Про це свідчать дві обсягові статті про голод 1932-1933 років у Радянській Україні, які опублікував паризький щоденник “L’ordre”. У матеріалі “Про те, що не скаже нам Е.Ерріо після повороту зі своєї тріумфальної подорожжі автор Шарль де ПереШаппюї іронічно висловлюється про візит французького дипломата, який міг на підставі побаченного заявити, що “французьку опінію зле поінформували щодо нужди українських селян”. Та й яку правду мав би розповісти Е.Ерріо, коли після так званих мандрівок до Радянського Союзу писав: “У нас іноді говорять про Україну, але ж це свого роду департамент Босс (одна з найбільших хлібних провінцій у Франції). Мене привезли в село, яке, як говорять, зазнало багато лиха. Я бачив там фруктові сади, бачив, як збирають хліб машинами. Бачив трудолюбиве населення, зовсім не злиденне, бачив гарних і здорових дітей. Коли спокійно оцінювати стан справ у СРСР, то слід заявити, що СРСР поступово стає державою, яка матиме таку саму міць, як США”. “Квітуче” життя настільки засліпило очі п. Ерріо, що той так і не встиг побачити, як вмирали з голоду цілі села