Лекції 10

Тема. Методика вивчення орфографічного матеріалу

План

1.Специфіка орфографічного матеріалу української мови і його лінгвістична природа.

2. Аналіз змісту орфографічних правил української мови порівняно з російською.

3. Особливості методики формування орфографічних умінь і навичок.

4. Умови успішного формування усного і писемного мовлення під час вивчення мовного та правописного матеріалу

Література

1. Горбунова Т.Ю. Розвиток методики української мови в початкових класах шкіл з російською мовою навчання/ Педагогіка і методика початкової освіти. Вип.. 4 – К. 1967.

2. Коваль Г.П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання: Навчальний посібник для студентів. — К.:Вища школа, 1989 (рос. мовою).

3. Коваль Г. П., Деркач Н. І. Пасічник Я. А. Захарчук 3. О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997.

4. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя. — К.: Магістр — 5, 1997

5. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. – К., 1999.

6. Хорошковська О.Н., Кутенко Л.О. Уроки усного українського мовлення в 1 кл. чотиріч. почат. шк.. з рос. мовою навч.: Посіб. для вчителя. – К.: «Початкова школа», 2002. – 128 с.

7. Хорошковська О.Н.Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006.- 256 с

1 Специфіка орфографічного матеріалу української мови і його лінгвістична природа

Орфографія — це система прийнятих у даній мові правил, які впорядковують написання слів. Ці прави­ла є обов'язковими для всіх, хто пише, інакше написа­не буде малозрозумілим.

У початкових класах учні засвоюють найголовніші правила про особливості позначення звуків (фонем) буквами, правила Переносу слів з рядка в рядок, пра­вила вживання великої літери. З поняттям орфографія тісно пов'язане поняття орфограма — тобто написан­ня, що відповідає правилу орфографії і потребує засто­сування цього правила. У початкових класах доцільно ознайомити учнів з цим поняттям для зручності кори­стування (замість: підкресліть букви, які обумовлю­ються вивченими правилами, краще: підкресліть ор­фограми, які ви засвоїли).

На основі знання орфографічних правил і тих взаємо­зв'язків, які лежать у їх основі, а також системи орфо­графічних вправ формуються орфографічні вміння та на­вички¹. В умовах навчання української мови як другої, близькоспорідненої, поняття формування здебільшого розглядається як транспозиція або корекція знань, умінь, навичок, сформованих на уроках російської.

У методиці орфографії рідної мови загальноприйня­тою є думка про те, що для формування орфографічних умінь і навичок немає і не може бути якогось одного, універсального методу, що треба орієнтуватися на лін­гвістичну природу орфограми. Це положення врахо­вується також під час формування орфографічних умінь та навичок з української мови як другої. Однак цього замало. Оскільки формування правописних умінь здійснюється на основі і паралельно з уже сфор­мованими навичками з російської мови (так чи інакше вони впливають на формування навичок з україн­ської), методика має враховувати й цей дуже важли­вий чинник. Щоб виявити збіг і розбіжності у навчаль­ному матеріалі обох мов і враховувати їх у навчально­му процесі, учителеві потрібно здійснювати порівняль­ний аналіз змісту правописних правил.

Отже, методика формування орфографічних умінь з української мови як другої враховує:

а) лінгвістичну природу орфограм української мови;

б) результати порівняльного аналізу орфографічного матеріалу російської й української мов.

Ці чинники є визначальними не лише для вибору методів і прийомів навчання, а й для всієї організації навчального процесу. У зв'язку з цим розглянемо їх детальніше.

Лінгвістична природа орфографічного матеріалу.

Відомо, що український правопис не однорідний за своєю лінгвістичною природою. У ньому виявляються фонетичний, морфологічний, семантичний, або дифе-ренційний, та історичний принципи письма.

За фонетичним — пишуться слова, у яких написан­ня букв відповідає літературній вимові і перевіряється нею безпосередньо: мама, небо, сонце, трава, ліс.

За морфологічним — написання окремих букв не відповідає літературній вимові, але перевіряється нею опосередковано з[е"]мля — землі — земля. За цим принципом діє правило однакового позначення мор­фем — кореня, префіксів, суфіксів.

За історичним — буквене позначення звуків не можна пояснити правилами сучасного правопису. Це переважно вживання букв е, и в ненаголошених по­зиціях, які не можна перевірити: криниця, пшениця, кишеня. Такі написання склалися історично.

За семантичним — слова пишуться на основі розуміння їх лексичного значення чи граматичних ознак орел (птах), Орел (місто), не писав (частка не з дієсловом) і недописав (не пишеться разом, оскільки дієслово позначає незакінчену дію).

Який же з принципів має найбільший вияв у сис­темі українського правопису? Спеціальне дослідження правописного матеріалу, який вивчається у початкових класах, засвідчило, що фонетичні написання тут становлять 73 % усіх написань, морфологічні — 16 %, семантичні — 11 %. Історичні — то окремі слова, які належить запам'ятовувати.

Фонетичному принципу відповідають правила вжи­вання м'якого знака, апострофа, подвоєння букв, пра­вопис відмінкових закінчень іменників (крім закін­чень іменників II відміни в родовому відмінку однини, де діє семантичний принцип) та прикметників, а та­кож особових закінчень дієслів (крім закінчень -емо, -имо в ненаголошеній позиції та дієслівних форм на -шся, ться).

За морфологічним принципом позначаються ненаголошені е, и в корені та в зазначених вище дієслівних формах.

До семантичних, або диференційних, належать усі написання слів як лексичних одиниць окремо чи ра­зом, залежно від їх значення. За семантичним принци­пом вживаються велика буква, частка не з дієсловами, написання прийменників, закінчення іменників II відміни у родовому відмінку однини (вживання за­кінчень а, я, -у, -ю залежить від значення слова).

Серед орфографічних правил української мови є й такі, що охоплюють як фонетичне, так і морфологічне написання. До них належить правило вживання префікса з- (с) та правило позначення на письмі дзвінких і глухих приголосних. Так, в українській мові загальноприйнятим є вживання префікса з- неза­лежно від вимови. В одних випадках звук [з] на місці префікса вимовляється чітко: зробив, зліпив, а в інших, зокрема в позиції перед [ч] і [ш], уподібнюється шиплячим: зчистити — [шч]истити, зшити [ш:]ити, а перед [ж] — як [ж: ] зжити — [ж:]ити.

Отже, написання префікса з- у зазначених випадках відповідає морфологічному принципу, за якого морфе­ми позначаються однаково, незалежно від їх вимови. Однак перед глухими [к], [п], [т], [х], [ф] дзвінкий [з] на місці префікса оглушувався і вимовлявся як звук [с], що з часом знайшло своє відображення і на письмі. Та­ким чином, вживання префікса с- відповідає фонетич­ному принципу.

Так само фонетичний (у більшості випадків) і морфологічний (в окремих словах) принципи знаходять своє застосування у правилі про позначення на письмі дзвінких і глухих приголосних.

Якщо порівняти український і російський правопи­си, то стане зрозуміло, що в російському переважають морфологічні написання. Збігається більшість семан­тичних написань (крім закінчень іменників II відміни, вжитих у родовому відмінку однини), а також позна­чення ненаголошених е, и, хоч у російській мові це правило поширюється і на ненаголошені [о], [а].

Як уже зазначалося, більшість фонетичних напи­сань в українській і російській мовах мають роз­біжності, зумовлені не стільки різними принципами письма, скільки відмінностями у фонетичних систе­мах обох мов.

У методиці прийнято вважати, що фонетичні напи­сання є одними з найпростіших, найлегші для за­своєння, тобто український правопис відносно легкий. Однак ця думка підтверджується лише тоді, коли діти добре володіють нормами літературної вимови. У нашому ж випадку на грамотність письма впливає не­достатнє володіння орфоепічними нормами та небага­тий словниковий запас, а часто ще й недостатня сфор-мованість умінь вживати деякі букви українського алфавіту. Крім того, на формування орфографічних умінь впливає той факт, що багато правил лише част­ково збігається за змістом в обох мовах, тому має вели­кий вияв інтерференція. Саме ці чинники утруднюють процес формування орфографічних умінь та навичок, і їх має враховувати методика.