- •2.Відкриття організмів Левенгуком. Основні етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера, Коха в мікробіологію.
- •5.Основні відмінності прокаріотів та еукаріотів.Форми бактерій з дефектом синтезу клітинної стінки,протопласти,сферопласти.L-форми бактерій.
- •6. Морфологія і будова бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань. Вегетативні форми та спори. Спороутворення
- •7.Морфологія та класифікація найпростіших.Морфологія та будова спірохет.
- •8. Класифікація і морфологія грибів. Дріжджі та дріжджеподібні гриби роду Сandida. Нитчасті плісняві гриби
- •12. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи. Методика фарбування бактерій за Грамом
- •16. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для диференціації бактерій. Ферменти патогенності
- •17.Ріст і способи розмноження бактерій.Механізми клітинного поділу,фази розмноження бактерій у стаціонарних умовах.
- •18. Бактеріологічний метод дослідження. Етапи виділення чистої культури бактерій ті її ідентифікації
- •19.Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів
- •20. Методи стерилізації, апаратура. Дезінфекція та стерилізація стоматологічних інструментів.
- •22. Систематика і номенклатура бактерій. Основні принципи систематики . Класифікація бактерій. Характеристика виду. Інфравидові варіанти
- •24. Генотипова мінливість. Мутації, їх різновиди. Мутагени фізичні, хімічні, біологічні. Генетичні рекомбінації : трансформація, трансдукція, конюгація.
- •25.Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, їх основні генетичні функції. Мігруючі елементи. Роль мутації, рекомбінації і селекції в еволюції мікробів.
- •27.Генетичні методи дослідження мо. Полімеразна ланцюгова реакція. Її суть і практичне значення.
- •28. Хіміотерапія ті хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п. Ерліха та г. Домагка у розвитку хіміотерапії
- •30. Антагонізм у мікроорганізмів. Антибіотики, характеристика, принципи одержання, одиниці виміру. Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми.
- •33.Токсини мікробівекзо- і ендотоксини.Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.
- •34. Фази розвитку інфекційного процесу.Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Бактеріємія, токсинемія, сепсис. Періоди інфекційної хвороби.
- •37. Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Роль Івановського. Методи визначення вірусів. Методи культивування вірусів та іх оцінка.
- •38. Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових компонентів вірусів.
- •40. Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.
- •41.Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого. Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •42. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів людини і тварин
- •43.Методи культивування вірусів та їх оцінкадив. Запитання 41. Методи визначення репродукції вірусів.
- •45. Серолог.Р-ції, які викор.У вірусології. Р-ція нейтралізації, її механізм, практичне використання. Реакція вірус нейтралізації, механізми, практичне значення
- •46.Р-ція гальмування гемаглютинації,її механізм, практичне використання.
- •56.Етапи розвитку імунології. Роль Мечнікова, Беринга, Ерліха. Види імунітету і форми його прояву. Видовий та набутий імунітет класифікація. Активний та пасивний імунітет
- •61.Закономірності імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічні реакції. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна память, її механізм.
- •62.Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.
- •63.Взаємодія клітин в імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи. Антигенрепрезентуючі клітини, т- та в-лімфоцити. Інтерлейкіни.
- •66. Типи алергічних реакцій. Механізми розвитку гіперчутливості негайного та сповільненого типу.
- •76. Імунна система макроорганізму. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія в імунній системі. Імунотропні препарати, імунокорекція.
- •77. Форми і типи імунного реагування. Гуморальна імунна відповідь та її етапи.
- •79. Реакція імунної відповіді, їх х-ка. Клітини імунної системи, їх ф-ії
- •80. Гіперчутливість негайного та сповільненого типу. Механізми розвитку цих реакцій
- •81. Моноклональні антитіла, їх одержання та використання в медичній практиці
- •85.Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип депо вакцини .
- •87.Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.
41.Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого. Методи культивування вірусів та їх оцінка.
Походження вірусів
Віруси — збірна група, яка не має спільного предка. В даний час існує кілька гіпотез, що пояснюють походження вірусів.
Вважається, що великі ДНК-віруси походять від більш складних і, можливо, клітинних, таких як сучасні мікоплазми і рикетсії, внутрішньоклітинних паразитів, які втратили значну частину свого геному. І дійсно, деякі великі ДНК-віруси мімівіруса, вірус віспи кодують функціонально надлишкові на перший погляд ферменти, очевидно, що залишилися їм у спадок від складніших форм існування. Слід також зазначити, що деякі вірусні білки не виявляють ніякої гомології з білками бактерій, архей і еукаріот, що свідчить про порівняно давнє відокремлення цієї групи.
.Походження деяких РНК-вірусів повязують з віроідами.
Положення вірусів у системі живого
Віруси мають генетичні звязки з представниками флори і фауни Землі. Згідно з останніми дослідженнями, геном людини більш ніж на 32% складається з інформації, кодованої вірус-подібними елементами і транспозони. За допомогою вірусів може відбуватися так званий горизонтальний перенос генів ксенологія, тобто передача генетичної інформації не від батька до сина і так далі, а між двома неспорідненими
особинами. Так в геномі вищих приматів існує білок сінцітін, який, як вважається, був привнесений ретровірусом. Іноді віруси утворюють з тваринами симбіоз.
Методи культивування вірусів.
Культури клітин. Приготування первинної культури клітин складається з декількох послідовних етапів: подрібнення тканини, розєднання клітин шляхом тріпсінізаціі, відмивання отриманої однорідної суспензії ізольованих клітин від трипсину з наступним суспензуванням клітин у живильному середовищі, що забезпечує їх зростання, наприклад в середовищі 199 з додаванням телячої сироватки крові.
Перещеплювані культури на відміну від первинних адаптовані до умов, що забезпечує їм постійне існування, і зберігаються протягом декількох десятків пасажів.
Перещеплювані одношарові культури клітин готують із злоякісних і нормальних ліній клітин, що володіють здатністю тривалий розмножуватися в певних умовах. До них відносяться злоякісні клітини HeLa, спочатку виділені з карциноми шийки матки, Нер-3 з лімфоїдної карциноми, а також нормальні клітини амніону людини, нирок мавпи.
До напівперещеплюваних культур відносяться диплоїдні клітини людини. Вони являють собою клітинну систему, що зберігає в процес 50 пасажів до року диплоїдний набір хромосом, типовий для соматичних клітин використовуваної тканини. Диплоїдні клітини людини не зазнають злоякісного переродження і цим вигідно відрізняються від пухлинних.
Про розмноження репродукції вірусів в культурі клітин судять по цитопатичній дії ЦПД, яке може бути виявлена мікроскопічно і характеризується морфологічними змінами клітин.
Характер ЦПД вірусів використовують як для їх виявлення індикації, так і для орієнтовної ідентифікації, тобто визначення їх видової приналежності.
Один з методів індикації вірусів заснований на здатності поверхні клітин, в яких вони репродукуються, адсорбувати еритроцити — реакція гемадсорбції. Для її постановки в культуру клітин, заражених вірусами, додають суспензію еритроцитів і після деякого часу контакту клітини промивають ізотонічним розчином хлориду натрію. На поверхні уражених вірусами клітин залишаються прилип еритроцити.
Інший метод — реакція гемаглютинації РГ. Застосовується для виявлення вірусів у культуральній рідини культури клітин або хоріоналлантоісній або амніотичній рідині курячого ембріона.
Кількість вірусних частинок визначають методом титрування за ЦПД в культурі клітин. Для цього клітини культури заражають десятикратним розведенням вірусу. Після 6-7-денної інкубації їх дивляться на наявність ЦПД. За титр вірусу приймають найбільше розведення, яке викликає ЦПД в 50% заражених культур. Титр вірусу висловлюють кількістю цитопатичних доз.
Більш точним кількісним методом обліку окремих вірусних частинок є метод бляшок.
Деякі віруси можна виявити та ідентифікувати за включеннями, які вони утворюють в ядрі чи цитоплазмі заражених клітин.
Курячі ембріони. Курячі ембріони в порівнянні з культурами клітин значно рідше бувають контаміновані вірусами та мікоплазмами, а також володіють порівняно високою життєздатністю і стійкістю до різних впливів.
Для отримання чистих культур рикетсій, хламідій і ряду вірусів у діагностичних цілях, а також для приготування різноманітних препаратів вакцини, діагностикуми використовують 8-12-денні курячі ембріони. Про розмноження згаданих мікроорганізмів судять по морфологічних змінах, що виявляються після розтину ембріона на його оболонках.
Про репродукції деяких вірусів, наприклад грипу, віспи, можна судити з реакції гемаглютинації РГА з курячими або іншими еритроцитами.
До недоліків даного методу відносяться неможливість виявлення досліджуваного мікроорганізму без попереднього розтину ембріона, а також наявність в ньому великої кількості білків та інших сполук, що ускладнюють подальшу очистку рикетсій або вірусів при виготовленні різних препаратів.
Лабораторні тварини. Видова чутливість тварин до певного вірусу і їх вік визначають репродуктивну здатність вірусів. У багатьох випадках тільки новонароджені тварини чутливі до того чи іншого вірусу наприклад, миші-сосунки — до вірусів Коксакі.
Перевага даного методу перед іншими полягає в можливості виділення тих вірусів, які погано репродукуються в культурі або ембріоні. До його недоліків відносяться контамінація організму піддослідних тварин сторонніми вірусами та мікоплазмами, а також необхідність подальшого зараження культури клітин для отримання чистої лінії даного вірусу, що подовжує терміни дослідження.