37. Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Роль Івановського. Методи визначення вірусів. Методи культивування вірусів та іх оцінка.

Вперше існування вірусу довів в 1892 році Івановський,у результаті спостережень хвороби тютюну, під назвою мозаїчної. Іванівський відкрив віруси — нову форму існування життя.

Етапи розвитку:

Кінець XIX — початок XX-го століття. Основним методом ідентифікації вірусів у цей період був метод фільтрації через бактеріологічні фільтри, які використовувалися як засіб поділу збудників на бактерії і небактеріі. Були відкриті наступні віруси: вірус тютюнової мозаїки; ящура; жовтої лихоманки; віспи і трахоми; поліомієліту; кору; вірус герпеса.

30-ті роки — основним вірусологічним методом, використовуваним для виділення вірусів та їх подальшої ідентифікації, є лабораторні тварини. 1931 р. — в якості експериментальної моделі для виділення вірусів стали використовуватися курячі ембріони, які мають високу чутливість до вірусів грипу, віспи, лейкозу. Відкрито: вірус грипу; кліщового енцефаліту.

40 роки: Встановили, що вірус осповакцини містить ДНК, але не РНК. Стало очевидним, що віруси відрізняються від бактерій не тільки розмірами і нездатністю рости без клітин, але і тим, що вони містять тільки один вид нуклеїнової кислоти — ДНК або РНК. Введення в вірусологію методу культури клітин стало важливою подією, яка дала можливість отримання культуральних вакцин проти поліомієліту, паротиту, кору та краснухи.

50-і роки: Відкрито віруси: аденовіруси; краснухи; віруси парагрипу.

70-і роки: Відкриття у складі РНК-вмісних онкогенних вірусів ферменту зворотної транскриптази ревертази. Стає реальним вивчення геному РНК вірусів. Відкрито віруси: вірус гепатиту B; ротавіруси, вірус гепатиту A.

80-і роки. Розвиток уявлень про те, що виникнення пухлин може бути повязано з вірусами. Компоненти вірусів, відповідальні за розвиток пухлин, назвали онкогенами. Відкрито віруси: імунодефіциту людини; вірус гепатиту C.

Методи культивування та ідентифікації вірусів див. запитання 41

38. Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових компонентів вірусів.

Морфологічні форми:

- сферичнівіруси грипу, кору

- паличкоподібні

- кубоїдальні віруси натуральної віспи, папіломи, аденовіруси

- сперматозоїдні віруси бактерій — фаги

- зіркоподібні астровіруси

Віріон:

Нуклеїнова к-та ДНКРНК або відповідний нуклеопротеїди, оточений однією або двома оболонками.

Капсида — перша оболонка, що оточує нуклеїнову к-ту. Містить капсомери — білкові субодиниці

Нуклокапсид — містить капсид разом з нуклеїновою кислотою. Характерний для простих вірусів

Суперкапсид — покриває нуклеокапсид. Наявний у складних вірусів. Складається з двошарової ліпідної або білкової мембрани. В нього занурені глікопротеїди, які утворюють шипи.

Капсомери розміщуються в певному порядку, залежно від характеру якого розрізняють 3 групи вірусів:

1 спіральний тип симетрії нуклеокапсид трубчастої форми. Пр: вірус тютюнової мозаїки

2 кубічний тип симетрії ізометричні

3 комбінований тип симетрії Пр: збудник лейкозу, саркоми

Хімічний склад:

- нуклеїнові кислоти ДНК або РНК

- білки

- вуглеводи у ортоміксовірусів

- ліпіди у ортоміксовірусів

39. Бактеріофаг,історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.

Бактеріофаги-особливі представники вірусів, що здатні розмножуватися в клітинах бактерій,актиноміцетів,синьозелених водоростей.

Іх дія була відкрита на початку 20 ст. Твортом 1915 і ДЕрелем1917

Класифікація за морфологією:

1-ниткоподібні фаги

2-сферичні

3-сферичні з рудиментом хвостика

4-з коротким хвостиком

5-з довгим хвостиком

6-з довгим хвостиком,що скорочується

Структура:

Т-парний бактеріофіг складається з ікосаедральної головки і хвостика спірального типу між якими розташований комірець. На кінці хвостика є 6-кутова базальна пластинка,від якої відходять 6 шипів і 6 ниток,які забезпечують прикріплення фага на поверхні бактерії. Хвостик складається із стрижня і чохла. Всередині стрижня є канал, через який фаг вводить у бактерію нуклеїнову кислоту. До складу чохла входить актиноподибний білок.

Інфекційну властивість бактеріофага визначають за допомогою:

1.Титрування в рідкому середовищі за методом Апельмана

2.Метод агарових шарів за Граціа

Використання бактеріофагів:

Використовують для фаготипування збудників інфекційних захворювань бактеріальної клітини, генноінженерній практиці, з лікувально-діагностичною метою при різних інфекційних захворюваннях.