attachments / Копия НМК ЕКИЕД_(Маслов)

61

3.Встановіть відповідність між економічними школами та їхніми методологічними засадами:

1 Неоконсерватизм

2 Неолібералізм

3 Нова класична макроекономіка а) Відродження традиційних класичних ідей, визнання

неспроможності державного регулювання б) Відновлення приватної ініціативи, обмеження державного втручання

в) Вивчення господарського устрою, розробка механізму стабілізаційної політики

4.Знайдіть відповідність авторів та їх економічних праць :

5.Концепція соціального ринкового господарства передбачає:

а) абсолютно вільне функціонування ринкового господарства; б) загальнонаціональне планування; в) соціальне вирівнювання;

г) доповнення вільного ринкового господарства соціально спрямованим втручанням держави; д) активне втручання держави в економіку через фіскальну політику;

62

є) підтримання конкурентного ладу.

7.Згідно з концепцією “ідеальних типів” господарства В. Ойкена виділяються:

а) соціалістична і капіталістична економічна система; б) командно-адміністративна та ринкова система; в) традиційна і командно-адміністративна система;

г) система мінового і центрально-керованого господарства.

8.Основний фактор подолання циклічності в теорії монетаризму

-це:

а) виважена фіскальна політика; б) досягнення ефективного попиту; в) антициклічні державні програми;

г) державне регулювання грошової пропозиції; д) державне регулювання грошового попиту.

9.Концепція перманентного доходу М.Фрідмена доводить:

а) стабільність функції пропозиції грошей; б) стабільність функції попиту на гроші;

в) необхідність державного регулювання соціальної сфери; г) необхідність державного регулювання доходів і споживання; д) можливість встановлення рівноваги на грошовому ринку.

10.Монетаристи не вважають причиною макроекономічної нестабільності:

а) невиважену емісійну політику держави; б) надмірність державних витрат, що спричиняють інфляцію;

в) надмірне державне регулювання та бюрократизацію; г) недостатній рівень сукупних витрат.

11.Монетаризм визнає:

а) існування кривої Філліпса в довгостроковому періоді; б) існування кривої Філліпса в короткостроковому періоді; в) пріоритет грошових факторів в економіці; г) пріоритет підтримання інвестиційної діяльності; д) природний рівень безробіття;

є) необхідність державного регулювання ринку праці.

12. Боротьба зі стагфляцією в теоріях неоконсерватизму передбачає:

а) антициклічне державне регулювання та збільшення податків; б) стимулювання сукупних витрат та націоналізацію; в) розгортання соціальних програм і приватизацію;

г) жорстку монетарну політику і податкову лібералізацію.

63

Ключові поняття та терміни.

Привласнююче господарство – господарство первіснообщинної доби, що базувалося на збиральництві і полюванні.

Відтворювальне господарство – господарство, що характеризується активним втручанням людини в природні процеси, яке виникло після доместикації людиної рослин і тварин при переході до штучної обробки грунту.

Рабовласництво – перший в історії класовий суспільно-економічний устрій, що базується на приватній (“античній”) формі власності і експлуатації людини людиною, коли об’єктом привласнення стає сам безпосередній виробник (раб).

Рабство патріархальне – пов’язане з натуральним типом господарства (включає в себе і так зване “домашнє рабство”) і характеризується сумісною участю як рабів, так і їхніх власників у трудовому процесі, а також помірним ступенем експлуатації рабів, тому що обсяг їхньої роботи визначався потребами сім’ї рабовласника.

Рабство античне (або класичне) – характерне для суспільств з розвинутими товарно-грошовими відносинами, відрізняється більшою ступінню експлуатації раба (праця якого орієнтована на задоволення невизначених потреб ринку) і більшим юридичним закріпленням експропріації

особи раба.

Поліси – міста-держави, що були формами соціальноекономічної і політичної організації суспільства в Стародавній Греції і Стародавній Італії. Поліс включав у себе місто з прилеглими аграрними територіями. Поліс складався із громадян, що мали право на земельну власність і політичні права. Частина населення міста в поліс не входила і не мала громадянських прав (метеки, пріеки, раби, вільновідпущеники).

Ергастерії – в Стародавній Греції, Римській імперії і Візантії ремісничі майстерні, що зазвичай використовували рабську працю.

Вілла – середній за розміром земельний маєток в стародавньому Римі, що оброблявся працею рабів, вільновідпущеників і колонів.

Латифундії – великі земельні володіння римської аристократії, що поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавалися в оренду колонам – дрібним землеробам.

Патриції – (походить від pater – батько) – в Стародавньому Римі так спочатку називалось усе корінне населення, що входило в родову общину, складало римський народ і протистояло плебеям; потім ця назва перейшла до родової аристократії.

Плебеї – в Стародавньому Римі спочатку вільне населення, що не входило в родову общину і не мало права на користування громадськими землями (ager publicus). Внаслідок тривалої боротьби з патриціями добилися включення у склад римського народу і зрівняння їхніх прав з патриціями.

64

Ілоти – в Спарті землеробська частина населення, що юридично вважалися власністю держави і були закріплені за земельними ділянками спартіатів. Походили з завойованого дорійцями автохтонного населення Мессенії.

Колонат – форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником – колоном, поширена в Римській імперії, за якої велика земельна власність (латифундія) подрібнювалась на парцели – невеликі наділи, що здавались землеволодільцями в оренду колонам, які поступово прикріплювались до землі.

Римське право – система рабовласницького права у Стародавньому Римі, що складалася з приватного права і публічного права і містила в собі чітко розроблену систему норм, що регулювали різні види майнових відносин, речових прав. Римське право дало класичний взірець юридичного регулювання відносин приватної власності і було в подальшому запозичене багатьма країнами Західної Європи.

Лікургів устрій – спартанське законодавство, що регулювало функціонування інститутів спартанського суспільства (другої половини ХIХ – початку IX–VIII ст.ст. до Р.Х.). Згідно з законами Лікурга вся земля проголошувалась суспільною власністю і поділялась на сімейні наділи, що оброблялись безправними землеробами-ілотами, вимушеними сплачувати фіксований натуральний податок на користь спартіатів. Лікургів устрій стримував розвиток ремесла і торгівлі, законодавчо обмежував грошовий обіг і участь спартіатів у суспільному виробництві.

Кодекс Хаммурапі (XVIII ст. до Р.Х.) – система правових норм, призначених головним чином для царських судів і спрямованих на упорядкування соціально-економічних відносин. Вони були спрямовані на підтримку традиційних соціальних інститутів, общинної власності на землю, обмеження товарно-грошових відносин, лихварства та боргового рабства в інтересах держави, узаконювали орендні відносини та відносини найму.

Феодалізм – класовий соціально-економічний устрій, що базується на повній власності класу феодалів на основний засіб виробництва – землю – і особистій (або поземельній) залежності від них класу безпосередніх виробників – селян, які мали одноосібну власність на знаряддя праці і продукцію свого приватного господарства (на землі, що юридично належала феодалу).

Романо-германський синтез – процес формування основ західноєвропейської цивілізації за часів раннього феодалізму під впливом християнізації всіх сфер життя, успадкування елементів античної культури у поєднанні з розкладом родоплемінного ладу у германських народів. Цей шлях формування феодального суспільства найбільш характерний для ранньої феодальної Франції і Італії.

65

„Салічна правда” – сбірник норм звичаєвого права епохи Меровінгів (6–7 ст.ст.), що містив шкалу штрафів „вергельдів” за вбивство, або заподіяння шкоди різним за соціальним становищем членам франкського суспільства.

Аллод (от al – повний, od – володіння) – у германських племен в ранньофеодальних державах Західної Європи земельна ввласність, що підлягала вільному відчуженню.

Бенефіцій (від benef і cium –благодіяння) – у період раннього середньовіччя у Західній Європі земельне володіння, що виділялося королем (або крупним феодалом) в пожиттєве користування васалу за умов несення ним військової або адміністративної служби.

Сеньйор – в Західній Європі за добу середньовіччя феодальний землевласник (власник сеньйорії), що мав під своєю владою залежних селян. В більш вузькому значенні цей термін означає землевласника, що стояв на чолі групи залежних від нього васалів.

Серви – категорія залежних селян у ранній феодальній Франції, нащадки рабів, колонів, літів, що з VIII ст. Перебували в особисто спадковій залежності від сеньйора і були обмежені в правах відходу з землі.

Сеньйорія – феодальний маєток, що поділявся на домен, де господарював сам землевласник, та селянські наділи, за користування якими селяни відбували панщину, сплачували натуральну або грошову ренту.

Манор (від лат. maneo – залишаюсь, проживаю) феодальна вотчина в середньовічній Англії.

Феодальна земельна рента – форма вилучення надлишкового продукту з селян на користь феодалів, що на різних ступінях розвитку феодального суспільства була переважно відробітковою (панщина); продуктовою (натуральний оброк) і грошовою.

Коммутація ренти (від лат. commutatio – переміна) – заміна панщини і продуктової ренти грошовим оброком за доби феодалізму.

Ганза – торгове і політичне об’єднання північно-німецьких міст в XIV-XVI ст. ст. на чолі з Любеком, що здійснювало посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною частинами Європи.

Цех – об’єднання ремісників однієї спеціальності в територіальних межах одного міста в середньовічній Європі.

Магдебурзьке право – одна із найбільш відомих систем феодального міського права (склалася в XIII ст. в німецькому місті Магдебург), що юридично закріплювала права і свободи городян, їхнє право на самоврядування.

Майстер цеховий – дрібний, економічно самостійний виробник – ремісник у середньовічну добу, повноправний член цеху, що працював у власній майстерні, маючи підмайстрів і учнів.

66

Комунальні революції – в XI-XIII ст. ст. рух громад проти феодалів, спрямований на здобуття прав самоврядування.

Лівантійська торгівля – міжнародний транзит, що зв’язував міста Західної Європи через італійські міста-республіки і Візантію з ринками країн Середньої Азії і Далекого Сходу. Криза Лівантійської торгівлі, що настала у 1453 р. у зв’язку із захопленням турками Константинополя, дала поштовх Великим географічним відкриттям.

Шампанські ярмарки – в XII-XIII ст. ст. великі ярмарки, що тривали майже цілий рік у французькій провінції Шампань, де зустрічалися товаропотоки Ганзейської і Лівантійської торгівлі.

Монархія абсолютна – держава, чільником якої є монарх, чия влада не є обмеженою конституцією і парламентом. Історично ця форма правління була найбільш характерна для рабовласницького і феодального устрою, хоча й може виходити за хронологічні межі цих епох.

„Революція цін” – один з суттєвих наслідків Великих географічних відкриттів, коли приплив золота в Європу (особливо в Іспанію, Португалію і Англію) призвів до значного росту цін (в Іспанії і Португалії – в 5 разів, в Англії – в 4 рази, в середньому по Європі в 2–3 рази) від чого виграли товаровиробники – мануфактуристи і селяни і програли отримувачі фіксованих рентних і орендних платежів – поміщики, що змушені були перебудовувати на капіталістичний лад свої помістя (англійські джентрі), або емігрувати в колонії (іспанські конкістадори).

Первісне нагромадження капіталу – процес відділення безпосереднього виробника (селянина, ремісника) від засобів виробництва (насамперед, землі) які зосереджуються в руках небагатьох членів суспільства, де перетворюються на капітал, а маса особисто вільних, але позбавлених засобів виробництва (і існування) виробників вимушена продавати власну роботу силу і перетворюється таким чином на клас найманих робітників.

„Огороджування” – масовий сгін англійських селянкопігольдерів з орендованих ними земель, що були власністю лордів, який набув поширення в XVI столітті і був зумовлений капіталістичною перебудовою поміщицьких господарств, їхньою переорієнтацією на виробництво товарної вовни.

Секуляризація земель – конфіскація церковних земель державою, зокрема, скасування монастирськгго землеволодіння в Англії королем Генріхом VIII Тюдором в ході Реформації XVI ст.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції, що реалізується шляхом фінансового заохочення вітчизняної промисловості, стимулювання експорту і обмеження імпорту за допомогою високих ввізних мит.

67

Фрітредерство – (від англ. free trade – вільна торгівля) – напрямок в економічній теорії і політиці промислової буржуазії, що виник в останній третині XVIII ст. у Великій Британії, основними принципами якого були – вимога свободи торгівлі (зокрема низьких мит) і невтручання держави у приватно-підприємницьку діяльність.

Проста кооперація – перша стадія розвитку капіталістичного виробництва, що передувала мануфактурі, форма усуспільнення праці, коли капіталіст експлуатує ручну працю значної кількості найманих робітників, які виконують однорідну роботу.

Мануфактура (від латинського manus – рука, factura – виготовлення) капіталістичне підприємство, що засноване на роздподілі праці і ручній ремісничій техніці (середина XVI – кінець XVIII ст. ст. – в Західній Європі; 2 пол. XVII – перша половина XIX ст.ст. – в Україні).

„Криваве законодавство” – назва жорстоких законів, прийнятих в Англії в кінці XV – на початку XVI ст. ст. і спрямованих проти жербраків і селян, експроприйованих в ході „огорожувань”.

Алькабала – податок на торгові угоди в Іспанії і її колоніях (XII ст. – 1845 р.). Введення алькабали в Нідерландах (1571 р.) послугувало одним із найсильніших поштовхів до загального повтсання 1572 р. на півночі країни проти Іспанської імперії.

Промисловий переворот – якісний перехід від мануфактури, що базується на розподілі ручної праці до фабрики, заснованої на використанні системи машин.

Луддити – учасники перших стихійних виступів проти застосування машин і посилення капіталістичної експлуатації в ході промислового перевороту у Великій Британії (кінець XVIII – початок XIX ст. ст.).

Чартизм – перший масовий, політично оформлений революційний рух пролетаріату у Великій Британії в 1830–1850 рр.

Роботні будинки – англійські притулки для жебраків (XVII –XIX ст.ст.) з важкими умовами життя і праці, куди згідно з англійськими законами примусово поміщалися всі жебракуючі.

Навігаційний акт Кромвеля – виданий в Англії в 1651 р.

документ, що забороняв каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, давав змогу іноземним купцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Направлений проти Голандії.

Юнкерство – німецькі великі землеволодільці із дворян, що користувалися величезним впливом в сільськогосподарському секторі і в Німецькій державі взагалі. У другій половині XIX ст. стали ділити політичний вплив із буржуазією, а в своїх помістях все більше застосовували капіталістичні методи господарювання.

Митний союз – угода двох або декількох держав про скасування між ними митних бар’єрів і формування території з єдиним митним

68

тарифом. Товари учасників митного союзу ввозяться на територію учасників без мит.

„Пруський шлях” розвитку капіталізму в сільському господарстві – еволюційне „вростання” села в капіталістичні відносини при збереженні великого поміщицького землеволодіння, виділенні невеликої кількості міцних селянських господарств та зубожінні і обезземеленні значної частини селянства, перетворенні найбідніших селян на батраків.

Гроссбауери – найбільш заможна частка німецького селянства, що наряду із юнкерами володіла у XVIII – першій половині XX ст. ст. значною частиною орних земель Німеччини.

Скваттерство (від англ. sguat – оселятися самовільно на чужій землі) – захват фермерами вільних земель, що набув особливих масштабів у XVII ст. на Північному Заході США, а також Австралії.

Сервенти – білі раби, найбідніші і найбезправніші переселенці з Європи до Північної Америки в XVII – XVIII ст.ст. За право переїзду до Америки на певний час ставали рабами (діти – на 72 місяці, дорослі – на 36 місяців).

Квінт-рента – четверта частина врожаю, яку віддавали орендатори землі в центральних колоніях Північної Америки латифундістам.

Фермер – в капіталістичних країнах власник приватного господарства, який господарює на власній землі.

Гомстед-акт – прийнятий в 1862 р. в США в ході Громадянської війни закон, що надавав кожному американському громадянину право на отримання (за умови сплати незначного мита) земельної ділянки у 180 акрів (65 га) – гомстеда, який через певний час особистого господарювання на цій землі переходив у його приватну власність.

„Американський” шлях розвитку капіталізму в сільському

господарстві – передбачає швидкий розвиток капіталістичних відносин в аграрному секторі на основі формування високотоварного фермерського господарства (на власній землі фермера) при відсутності поміщицького землеволодіння, а отже – і рентних платежів селян на користь великих землевласників.

Фінансові групи – конкретні форми прояву фінансової олігархії, що створюються на основі зрощування промислових і банківських монополій під контролем найпотужніших з них.

Трест – форма монополістичного об’єднання, в рамках якого його учасники втрачають виробничу, комерційну, а нерідко і юридичну самостійність. Реальна влада в трестах зосереджується в руках правління, або головної компанії.

Картель – форма монополістичного об’єднання, учасники якого заключають угоду про регулювання обсягів виробництва, умов збуту

69

продукції, найму робочої сили в цілях вилучення монопольних прибутків, але зберігають комерційну і виробничу самостійність.

Синдикат – форма монополістичного об’єднання, при якій розподіл замовлень, закупки сировини і реалізація виробленої продукції здійснюються через єдину контору. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Концерн – одна з складних форм монополістичних об’єднань, що включає підприємства промисловості, транспорту, торгівлі і банківської сфери, учасники якого зберігають формальну самостійність, але підкоряються контролю з боку фінансових магнатів, що його очолюють.

Контрибуція – платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-переможниці (сучасним міжнародним правом заборонена).

Репарації – в міжнародному праві форма міжнародно-правової відповідальності, що полягає у відшкоджуванні державою скоєних нею збитків в грошовій, чи іншій формі. Виплата репарацій зазвичай передбачається при укладанні мирних угод.

Індустріалізація – процес створення крупного машинного виробництва в усіх галузях народного господарства і, насамперед, в промисловості.

„Новий курс” – система заходів уряду президента США Франкліна Рузвельта в 1933–1938 рр. для ліквідації наслідків економічної кризи 1929–1933 рр., в рамках якої посилення державного регулювання капіталістичної економіки поєднувалося з певними реформами в соціальній сфері.

„Мейдзі ісін” (япон. – оновлення, реставрація Мейдзі) – незавершена буржуазна революція 1867–1868 рр. в Японії, яка скасувала владу сегунів з дому Токугава і відновила владу імператорів в особі Муцухіто, уряд якого ініціював індустріалізацію і буржуазну модернізацію соціально-економічного устрою Японії при збереженні багатьох феодальних традицій.

Самураї – (від япон. „самурау” – служити) – у феодальній Японії: 1) в широкому значенні – світські феодали; 2) у вузькому (і найбільш поширеному) значенні – військово-феодальний стан дрібних дворян.

Сегунат – уряд сегунів (військово-феодальних правителів Японії в 1192–1867 рр.), при якому імператорська династія була позбавлена реальної влади.

Дзайбацу – назва монополій і кланових угруповань фінансової олігархії Японії до її поразки у другій світовій війні.

Система „пожиттєвого” найму в Японії – звичаєва традиція,

згідно з якою людина працює на фірмі, як правило, до виходу на пенсію, або до смерті, будучи пов’язаною з її адміністрацією і колективом

70

мережею не тільки економічних, але й побутових, культурних та ін. відносин.

Програма „Доджа і Шоупа” – програма фінансової стабілізації японської економіки, впроваджена американською окупаційною адміністрацією в рамках започаткованого з 1949 р. так званого „зворотнього курсу” США щодо Японії.

Аріїзація власності – політика конфіскації економічних активів, що належали особам єврейської національності, яку проводив гітлерівський уряд з кінця 1930-х років.

Програма Гінденбурга – застосовувана в Німеччині з 1916 р. по 1918 р. програма державного регулювання економіки, яка передбачала обов’язкову трудову повинність, прямі інвестиції держави у промисловість і транспорт, примусове переміщення робочої сили, обов’язкові поставки сільськогосподарської продукції за твердими цінами (продрозкладка) і т.п.

МЕФО – створена нацистами корпорація, яка оплачувала поставки продукції для переозброєння німецької армії до квітня 1938 року так званими МЕФО-векселями, що гарантувалися Рейхсбанком, але не мали реального матеріального забезпечення.

План Дауеса – пом’якшений план вилучення з Германії репарацій на користь країн-переможниць у першій світовій війні, який передбачав і певні зовнішні інвестиції ( в основному американські) в німецьку економіку. Діяв з 1924 по 1929 рр.

План Юнга – план реструктуризації репараційних виплат Німеччини на користь країн-переможниць у другій світовій війні, що діяв з

1929 по 1931 рр.

„Трудовий фронт” – нацистська організація, сформована замість ліквідованих профспілок, що примусово об’єднувала трудящих Німеччини, позбавлених можливості відстоювати свої права на фоні всевладдя держави і адміністрації підприємств.

Реконверсія – переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво цивільної продукції.

Стагфляція – аномальна поведінка цін під час криз надвиробництва – їхнє зростання на фоні накопичення товарних надлишків, що спостерігалося під час криз 1957–1958рр., 1974–1975рр.

„План Маршалла” – план фінансової допомоги з боку США країнам Західної Європі і Турції, що постраждали під час другої світової війни, який охоплював 16 країн і діяв на протязі 1948–1952 рр.

Аграрні кризи – економічні кризи надвиробництва в сільському господарстві, що проявляються в зростанні нереалізованих надлишків сільгосптоварів, падінні цін, скороченні обсягів виробництва, розоренні дрібних і середніх виробників, зростанні безробіття.

Структурні кризи – енергетична, сировинна, продовольча, фінансова – глибокі диспропорції в галузевій структурі народного