Chaychenko_-_Fiziologiya_lyudini_i_tvarin

Серед структур лімбічної системи особливе місце займають мигдалевидний комплекс, гіпокамп і прозора перетинка мозку завдяки своїй активній участі у загальній інтеграції соматичних і вегетативних компонентів поведінкових реакцій. Крім того, вони прямо зв'язані з реалізацією емоційно-мотиваційних процесів (П.В.Симонов).

Характерною особливістю підкіркових структур і зокрема лімбічної системи є їхня функціональна гетерогенність , яка визначається перш за все їх загальним неспецифічним (збуджуючим або гальмівним) впливом на здійснення безумовно- і умовнорефлекторних поведінкових реакцій (Г.М.Чайченко). Загальне неспецифічне збудження виявляється у посиленні мотиваційно-емоційних аспектів діяльності тварин і сприяє формуванню різних поведінкових реакцій.

Крім того, кожна лімбічна структура вносить також свій специфічний внесок у реалізацію поведінкових реакцій. Так, різні частини мигдалини беруть участь у створенні харчової, захисної та сексуальної мотивації, а також в оцінці біологічного значення подразників; гіпокамп має безпосереднє відношення до процесу короткочасної пам'яті і гальмування поведінкових реакцій, а прозора перетинка бере участь у здійсненні агресивно-захисних реакцій і сексуальній поведінці. Велику роль відіграє септо-гіпокампальна система у мнестичній діяльності.

Функціональна гетерогенність виявлена також у структур смугастого тіла, які здійснюють неспецифічний та специфічний вплив на характер поведінкових реакцій (М.Ф.Суворов). Ядра смугастого тіла беруть участь у процесах пам'яті, уваги, кодування інформації.

Динаміка поведінки визначається різною взаємодією кіркових і підкіркових структур. Чим вища організація тварини, тим більше значення в її умовнорефлекторній діяльності набувають вищі відділи ЦНС. Кора великих півкуль людини і вищих тварин безумовно відіграє провідну роль у формуванні більшості умовних рефлексів. Що ж стосується підкіркових утворів, то вони виявляють не лише активуючий вплив на вищі функції мозку, але в їх межах можуть замикатися тимчасові зв'язки (або їх окремі компоненти).

Разом з тим, питання про те, яка з мозкових структур є головною, а яка другорядною у здійсненні умовних рефлексів, не можна вирішувати абстрактно. У вищих тварин і людини існує дуже багато різноманітних умовних рефлексів - як простих, так і складних. Було б помилково вважати, що в усіх випадках роль кори і підкірки однакова.

І дійсно, досліди свідчать, що у ссавців у здійсненні вегетативних та інтероцептивних умовних рефлексів підкіркові структури відіграють значно більшу роль, ніж кора великих півкуль. У той же час у забезпеченні поведінкових реакцій основне значення мають кортикальні структури. У тих же тварин, що не мають кори або мають недорозвинену кору, вищим інтегративним центром поведінкових реакцій є інші структури стовбурової частини мозку: у риб - це середній мозок, у рептилій - проміжний, у птахів - гіперстріатум.

Умовний руховий рефлекс у ссавців звичайно має динамічну структуру: на початкових стадіях його існування провідну роль відіграє кора великих півкуль, а на стадії спеціалізації головну роль беруть на себе підкіркові утвори. Це знає на власному досвіді кожна людина: після тривалого тренування (вправляння) вироблена реакція стає автоматизованою і здійснюється практично без участі свідомості. Лише при несподіваних змінах, раптовій дії сторонніх подразників вмикається коригуюча дія кори півкуль.

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Процеси утворення тимчасового зв'язку супроводжується змінами нейронної активності практично всіх утворів мозку, що дає підставу розглядати умовний рефлекс як таке явище, в якому бере участь весь мозок (А.Фессар, П.К.Анохін). Формування умовного рефлексу здійснюється в результаті активації та посилення ефективності існуючих шляхів між збудженими нервовими центрами, один з яких має домінантні властивості (В.С.Русинов).

Ще Ч.Шерінгтон сформулював один з основних законів роботи ЦНС - принцип спільного шляху, згідно з яким еферентний нейрон є спільним кінцевим пунктом для імпульсів, що виникають у різних аферентних системах. Так формується і реалізується механізм конвергенції.

Саме явище конвергенції гетеросенсорних стимулів, як вважає багато дослідників, лежить в основі замикання тимчасового зв'язку. Дж.Екклс (1953) припускав існування навіть гіпотетичного центра конвергенції, де сходиться збудження від умовного і безумовного подразників. °хня взаємодія та інтеграція завершуються формуванням особливої просторово-часової структури нервових імпульсів. Багаторазові поєднання умовного і безумовного подразників вмикають механізм потенціації шляхів умовного сигналу, який поступово стає спроможним запускати безумовнорефлекторний акт (рис.13 . 7). Збереження цієї нової констеляції забезпечується механізмами реверберації збудження у замкнених колах нейронів і нервових мережах.

Щодо самої природи замикання тимчасового зв'язку існують дві основні гіпотези. Синаптична гіпотеза виходить з того, що основним механізмом формування умовних рефлексів є зміна ефективності синапсів, а прибічники мембранної гіпотези твердять, що тимчасовий зв'язок формується внаслідок змін властивостей постсинаптичної мембрани.

Дослідження за допомогою мікроелектродної техніки нейронних реакцій у процесі навчання показало, що найістотніші зміни при цьому властиві для кіркових полісенсорних нейронів, функціональні властивості яких визначаються діапазоном конвергуючих на них аферентних впливів (М.Я.Рабинович,1975). При багаторазовому поєднанні умовного і безумовного подразників відбувається така структурна перебудова імпульсної активності цих нейронів, яка починає відтворюватися лише при дії умовного подразника (рис.13 . 8).

Так, до перших поєднань умовного стимулу з підкріплюваним рефлексом нейрони виявляють переважно моносенсорні реакції. Поступово, при наступних поєднаннях умовного і безумовного подразників ці нейрони набувають здатності відповідати на стимули різних сенсорних модальностей, тобто їхня активність стає полісенсорною.

Цей період відповідає фазі генералізації умовного рефлексу і саме в цей час дана рефлекторна система набуває домінантних властивостей. Нарешті, при досить зміцнілому умовному рефлексі відповіді нейронів знову стають моносенсорними, але тепер це вже спеціальні моносенсорні реакції на стимул певної модальності, тобто вибіркова реакція на той стимул, який набуває сигнального значення для поведінкового акту.

13.3. Пам'ять та її механізми

Пам'ять - це здатність нервової системи зберігати у зако дованому вигляді інформацію, яка при певних умовах може бути виведена з цієї системи, відтворена.

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

За тривалістю збереження інформації розрізняють коротко часну (секундигодини) і довготривалу (дні й роки) пам'ять. Крім того, у людини виділяють первинну, вторинну і третинну пам'ять (рис.13.9).

Об'єм короткочасної первинної пам'яті становить звичайно (без спеціального тренування) так зване "магічне число" 7 ,тобто людина може одразу після сприйняття відтворити 7 _+ .2 одиниць (біт) інформації. Для тривалішого збереження інформації необхідне її кількаразове повторення.

Вторинна пам'ять і являє собою тривалу форму збереження інформації (місяці, роки) за допомогою утворення зв'язків між окремими елементами,тобто шляхом формування асоціацій (асоціативна пам'ять). Така пам'ять найбільш властива людині.

Нарешті, третинна пам'ять забезпечує тривале зберігання інформації першочергової ваги - персональних даних, навичок до читання й письма, професійних навичок. Вважається, що третинна пам'ять практично не забувається

(рис.13.9).

Специфічною властивістю людини є можливість керувати своєю пам'яттю. Тому довільне запам'ятовування людиною будь-якої інформації є складним і активним процесом, причому людина запам'ятовує перш за все загальні положення, зміст інформації, а вже потім її деталі. Крім довільного, існує й мимовільне запам'ятовування, яке здійснюється на несвідомому рівні і яке часто пов'язане з емоційними переживаннями.

Основні форми пам'яті людини - чуттєво-образна і логічно смислова . Перша з них оперує переважно уявленнями, а друга поняттями. Чуттєво-образну пам'ять поділяють на зорову, слухо ву,смакову, нюхову, рухову (моторну), тактильну. Зорова і слухова пам'ять лежать в основі теоретичного навчання, а моторна є основою утворення різних рухових навичок. Існують також емо ційна та умовнорефлекторна пам'ять.

Більшість дослідників вважає, що в основі короткочасної пам'яті лежать процеси реверберації (циркуляції) нервових імпульсів по замкнених колах нейронів. Під час такої циркуляції поступово відбувається перехід інформації з короткочасної у тривалу форму зберігання - довготривалу пам'ять, яка пов'язана з формуванням так званих "нейронних ансамблів" - специфічних наборів нейронів, що забезпечують зберігання і відтворення конкретної інформації. Але яким чином це відбувається, чи такий ансамбль є постійно чи тимчасово діючим утворенням мозку,невідомо.

Ніяких " молекул пам'яті ", на роль яких претендували різні макромолекулярні сполуки (РНК, ДНК, білок), не існує. Відомо лише, що велике значення в механізмах пам'яті відіграють різні медіаторні системи організму, специфічні білки та нейропептиди, значення яких полягає, перш за все, у підвищенні неспецифічної активації мозку. В основі довготривалої пам'яті лежать складні структурно-хімічні перетворення на системному і клітинному рівнях головного мозку. Фіксація пам'ятного сліду пов'язана з стійкими змінами синаптичної провідності в межах конкретного нейронного ансамблю.

13.4. Гальмування умовних рефлексів

Відповідність чи невідповідність умовного рефлексу реальній життєвій ситуації залежить від складних взаємовідносин між процесами збудження і гальмування у головному мозкові. Крім того, саме утворення тимчасового зв'язку

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

відбувається не лише внаслідок певної взаємодії процесів збудження у відповідних нервових центрах,а й завдяки гальмуванню діяльності тих нервових структур, що перешкоджають цьому процесові.

Гальмівні процеси, що виникають при реалізації різноманітних поведінкових реакцій, бувають різними за походженням і характером виявлення. У фізіології вищої нервової діяльності розрізняють дві основні форми гальмування - зовнішнє (безумовне) і внутрішнє (умовне).

Зовнішнє гальмування - це природжена властивість нервової системи, яка виявляється у послабленні чи припиненні поточної поведінки (умовного рефлекса) при дії сторонніх подразників. Проте більшість сторонніх подразників викликає лише орієнтовну реакцію, яка при повтореннях сигналу поступово слабшає, що, природньо, призводить до поступового зникнення гальмівного стану і відновлення вихідного рівня рекції. Такі подразники І.П.Павлов назвав гаснучими (тимчасовими) гальмами , до яких належать більшість екстіероцептивних подразників.

Однак є такі стимули, чий ефект не слабшає при їхньому багаторазовому застосуванні, і тому гальмування, яке вони будуть викликати, також буде постійним. Це больові та інтероцептивні подразники, які І.П.Павлов назвав постійними гальмами. Другий вид зовнішнього гальмування - позамежне - виникає при застосуванні дуже сильних подразників або при одночасній дії кількох слабких, сумарний ефект яких перевищує межу витривалості нервових клітин. Вважається, що позамежне гальмування запобігає руйнуванню нервових клітин при дуже сильному їхньому збудженні, тобто виконує охоронну роль.

Внутрішнє гальмування є набутою властивістю нервової сис теми і виробляється поступово внаслідок відсутності безумовно рефлекторного підкріплення умовного сигналу. Розрізняють чотири види цього гальмування: згашувальне, диференціювальне, запізнювальне та умовне гальмо, з яких найважливіше значення мають згашувальне і диференціювальне.

Згашувальне гальмування виникає після припинення підкріплення умовного подразника, внаслідок чого умовнорефлекторна реакція поступово зменш ується, згасає (рис.13.10). Чим міцніший умовний рефлекс, тим важче його згасити. Згашений умовний рефлекс може через певний час самовідновитися внаслідок явища розгальмовування .Самовідновлення попередньо згашеного умовного рефлекса розглядається як класична ознака справжнього тимчасового зв'язку.

Сторонні подразники, які діють під час вироблення згашувального гальмування, також викликають ефект розгальмовування, тобто відновлюють згашуваний умовний рефлекс. Зміцнення згашувального гальмування викликає пригнічення не тільки згашуваного умовного рефлекса, а й інших рефлекторних реакіцій (вторинне згашення). Кожне чергове згашення умовного рефлексу після його відновлення відбувається швидше, ніж попереднє.

Диференціювальне гальмування забезпечує спеціалізацію умовного рефлекса, тобто диференціювання (розрізняння) подразників, один з яких підкріплюються, а другий - ні. Наприклад, якщо звук 1000 Гц поєднувати з електрошкірним подразненням, а звук 400 Гц - ні,то на цей останній подразник розвивається диференціювальне гальмування. Диференціювальне гальмування виконує важливу роль при "шліфуванні" різних рухових навичок, забезпечуючи їхню чітку спеціалізацію.

Диференціювальне гальмування часто використовують в експериментальній роботі при спробах виявити особливості сприйняття довколишнього світу

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

тваринами. Проте на цьому шляху на дослідників можуть чекати різні сюрпризи, якщо не враховувати екологічне значення подразників чи особливості їхніх рефлекторних реакцій. Так, Л.А.Орбелі, при використанні слиновидільної методики не виявив у собак здатності розрізняти монохроматичні кольори. Однак пізніше А.Калішер, а потім і сам Л.А.Орбелі встановили здатність собак до кольорового зору, використовуючи методику вироблення рухових навичок.

Умовне гальмо виробляється в тому разі, коли позитивний подразник у поєднанні з якимось додатковим агентом не підкріплюється, а застосований окремо умовний сигнал завжди підкріплюється. Незабаром позитивний умовний подразник у комбінації з додатковим аєентом перестає викликати умовнорефлекторну реакцію завдяки розвииткові умовного нальма.

Запізнювальне гальмування утворюється при виробленні запізнювальних умовних рефлексів. Такі рефлекси утворюються не раптом, а при поступовому відставленні початку підкріплення, і в цей початковий період ізольованої дії умовного подразника (так звана недіяльна фаза запізнювального умовного рефлекса) виникає запізнювальне гальмування. Біологічне значення цього гальмування полягає в тому, що умовнорефлекторна реакція починається в потрібний момент від початку дії умовного сигналу.

Механізм внутрішнього гальмування до цього часу не встановлено. Згідно з біологічною гіпотезою П.К.Анохіна (1958), в основі механізму внутрішнього гальмування лежить конкурентна боротьба між різними збудженнями, наприклад, сильніше збудження індукційно гальмує вироблений умовний рефлекс (рис. 13.11).

Ю.Конорські (1970) вважав, що при непідкріпленні умовного подразника формується самостійний гальмівний умовний рефлекс, незалежний від позитивного. У.Г.Гасанов (1972) показав, що у формуванні гальмівних реакцій беруть участь всі ланки позитивного умовного рефлекса, але працюють вони в іншому режимі, змінюються параметри їхньої діяльності. Ось чому у відповідь на гальмівний сигнал також виникає імпульсна активність нейронів.

Матеріальною основою зовнішнього і внутрішнього гальмування є досить численні гальмівні нейрони й синапси головного мозку, які активуються при поступанні в мозок ПД (рис.13.12). Активну участь у виробленні внутрішнього гальмування беруть різні підкіркові утвори мозку (центральна сіра речовина середнього мозку, лімбічні структури тощо) ( В.М.Сторожук, Г.М.Чайченко).

Властивості основних нервових процесів. Процеси збудження і гальмування дуже динамічні і здатні поширюватися від місця свого виникнення на інші структури мозку. Поширення нервових процесів по мозковій тканині називається іррадіацією , а наступне зосередження у вихідному пункті - концентрацією . Чим інтенсивніший нервовий процес, тим далі він іррадіює і тим сильніша його дія на сусідні ділянки мозку.

Явища іррадіації і концентрації нервових процесів спостерігаються при виробленні умовних рефлексів: стадія генералізаці ї обумовлена іррадіацією, а стадія спеціалізації - концентрацією процесу збудження. Явище еферентної генералізації виявляється при виробленні різних професійних навичок (робота на конве й єрі, друкування на машинці,спортивне тренування) і полягає в тому, що спочатку людина робить багато зайвих рухів замість чіткої м'язевої реакції.

Іррадіація процесу гальмування в мозку відбувається досить повільно, хвилеподібно, охоплюючи значні кіркові і підкіркові ділянки. Іррадіація гальмування є особливою формою діяльності нейронних популяцій, в яких

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

поперемінно виникають процеси збудження і гальмування (з переважанням останнього). Іррадіація збудження виникає як наслідок просторового поширення нервових імпульсів у вигляді потенціалів дії.

Крім іррадіації та концентрації нервових процесів, розрізняють також явище індукції , яка може бути одночасною і послідовною, позитивною і негативною (рис.13.13). Прикладом одночасної негативної індукції є гальмування поточної діяльності при дії сторонніх подразників, які викликають зовнішнє безумовне гальмування. Явище послідовної позитивної індукції чітко виявляється у посиленні умовнорефлекторної реакції через певний час після застосування гальмівного подразника.

При реальній роботі мозку явища іррадіації, концентрації та взаємної індукції нервових процесів складним чином взаємодіють між собою, створюючи своєрідну "функціональну мозаїку" (І.П.Павлов).

13.5. Інтегративна діяльність мозку

Організм активно пристосовується до життя, взаємодіючи з різними факторами довкілля. При цьому він виступає як відкрита біологічна система, яка, разом з тим, має відносно автономні регуляторні механізми своїх функцій.

Зв'язок організму з довколишнім середовищем тим досконаліший, чим більше розвинута здатність нервової системи аналізувати, виділяти сигнали, які діють на тварину, та синтезувати ті з них, які співпадають з певною діяльністю. Аналізу і синтезу підлягає також численна інформація, що потрапляє до мозку з внутрішнього середовища організму. Особливо велике значення мають пропріоцептивні імпульси для організації цілеспрямованої рухової поведінкової діяльності.

У тварин, які мають розвинуті органи чуття, перший етап аналітикосинтетичної (інтегративної) діяльності починається вже в рецепторах відповідної сенсорної системи, яка генетично пристосована реагувати лише на певні види подразників. Другий етап цієї діяльності відбувається в підкіркових структурах, а третій - у корі великих півкуль головного мозку.

За процесами аналізу і синтезу подразників можна простежитити при виробленні різноманітних умовних рефлексів. Так, на стадії генералізації умовного рефлексу відбувається первинний синтез подразників, коли тварина реагує на всю сукупність одномодальних сигналів,а на стадії спеціалізації вже переважають аналітичні процеси, коли тварина реагує тільки на підкріплюваний подразник. Ось чому вважається, що найпростішим прикладом інтегративної діяльності мозку є вироблення умовного рефлексу на конкретний подразник.

Значно складніші інтегративні процеси відбуваються при формуванні умовних рефлексів на комплексні подразники. Дослідження О.Г.Іванова-Смоленського та І.С.Беріташвілі показали, що після тривалого застосування одночасного чи послідовного комплексу подразників відбувається злиття, синтез їхніх окремих компонентів у цілісний подразник, який і стає умовним сигналом відповідної умовнорефлекторної реакції. Ось чому, в залежності від порядку дії компонентів, комплекси, які складаються з однакових елементів, можуть сприйматися тваринами як різні подразники. Про це свідчить можливість вироблення диференціювання на такі послідовні (і ланцюгові) комплекси подразників, які відрізняються між собою лише порядком дії компонентів.

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Після вироблення диференціювального гальмування на комплекс, що відрізняється порядком дії своїх компонентів, окремі компоненти комплексу втрачають своє сигнальне значення при ізольованому застосуванні, в той час як в складі комплексу во ни продовжують викликати реакцію на попередньому рівні. Отже, тварини сприймають послідовний комплекс подразників, а також коплекс з ланцюга подразників як єдине ціле. Таке сприймання можливе лише завдяки складній інтегративній діяльності мозку.

Однією з найскладніших форм такої діяльності є формування динамічного стереотипу , під яким розуміють зафіксовану в мозкові певну послідовність процесів збудження і гальмування. Динамічний стереотип форму ється при незмінному ( стереотипному ) порядку дії подразників ( зовнішній стереотип ). Динамічний стереотип утворюється важко, але після тривалого застосування подразн и ків міцно фіксується в мозкові і виявляється майже автоматично при дії першого з подразників або відповідної пускової ситуації.

Зрозуміло, що при зміні зовнішнього стереотипу повинен змінюватися і динамічний. Проте справа ця нелегка, іноді навіть неможлива при надзвичайно міцній фіксації попереднього стереотипа. Ось чому так важко позб у тися своїх поганих навичок або засвої ти нову методику тренувань. При переробці міцного динамічного сте реотипу можуть виникнути функціональні розлади вищої нервової діяльності (неврози).

Особливу різновидність інтегративної діяльності мозку становить умовнорефлекторне перемикання , коли на той самий подразник у того ж самого індивіда виникають різні рефлекторні реакції. Умовнорефлекторне перемикання виробляється так: дзвінок в одній експериментальній камері поєднується з подаванням тварині їжі, а в іншій камері той же дзвінок підкріплюється електрошкірним подразненням. З часом цей звуковий подразник набуває двох сигнальних значень: у першій камері викликає харчовий, а у другій - захисний умовний рефлекс (Е.А.Асратян). Таким перемикачем можуть бути різні камери, різні експериментатори, різний час проведення досліду тощо.

В основі умовнорефлекторного перемикання лежить особливий вид асоціативної пластичності нервових клітин - здатність формувати різні відповіді на той самий сигнальний подразник при різних видах підкріплення, причому мотивація є тим основним фактором, що створює такий рівень центрального тонусу, який необхідний для вибору програми і здійснення адекватної умовнорефлекторної поведінки (Б.І.Котляр).

У хребетних тварин звичайно виділяють кілька рівнів інтегративної діяльності мозку (К.О.Нікольська).

Перший рівень - це встановлення однозначної відповідності між подразниками зовнішнього середовища і стосовною реакцією, тобто утворення умовного рефлекса.

Другий рівень - це здатність спонтанного формування ба гатьох можливих варіантів досягнення мети у відповідності з умовами довколишнього середовища (наприклад, умовнорефлекторне перемикання).

Третій рівень - це здатність виявляти складні закономір ності при дії різних факторів зовнішнього середовища і враховувати їх при реалізації існуючої потреби. Поведінкові реакції цього рівня Е.А.Асратян назвав каузальними рефлексами (наприклад, рефлекс "обхідного шляху" у мавп).

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Майже у всіх хребетних тварин можна виявити елементи узагальнення й абстракції у поведінкових реакціях. Проте найвищого розвитку ці процеси розумової діяльності досягають у мавп і дельфінів. Так, мавпи здатні відрізняти однакові предмети за їхніми відносними ознаками ( великий і малий,світлий і темний ), розрізняти поняття " схожість " і " відмінність ", " трикутник " і " багатокутник ".

Антропоїди досить успішно розв'язують завдання на виготовлення і застосування "знарядь" та на "обхідні шляхи". Шимпанзе здатний перенести навичку, набуту при виборі за ознакою величини, в іншу ситуацію, де потрібний вибір вже за кількістю і, врешті решт, у нього формується узагальнення типу "більше менше взагалі ". Проте процес мислення у мавп характеризується прямолінійністю і однозначністю, у стандартних ситуаціях вони не утруднюють себе пошуками інших, нестереотипних рішень і лише в незвичних умовах можна виявити їхні природжені розумові здібності.

Дослідження психологів показали, що мавпи здатні оперувати найпростішими мовними структурами, використовуючи мову жестів глухонімих АМСЛЕН чи штучну "комп'ютерну" мову. Проте антропоїди не здатні до опанування граматично організованої мови.

Що стосується дельфінів, то за рівнем розумового розвитку вони не поступаються антропоїдам, хоча й відрізняються від них значною інертністю та незрівноваженістю нервових процесів. Це особливо виявляється при виробленні складних умовних рефлексів та внутрішнього гальмування. Високий рівень розумової діяльності поєднується у цих тварин з такою ознакою, як обов'язкова автоматизація будь-якої рухової навички, відсутністю довільної корекції поведінки в ході виконання умовного рефлексу, відмова від роботи при незначній зміні завдання, низький рівень орієнтовно-дослідницької діяльності при змінах умов досліду. Проте дельфіни виявляють максимально можливу для тварин ступінь узагальнення типу "справа - зліва взагалі ".

Звичайно, предмети і явища об'єктивного світу, їх зв'язки і відносини відображаються в мозкові тварин не так повно і досконало, як у людини. Тваринам притаманне пізнання дійсності переважно на рівні явищ , що здійснюється за допомогою найпростіших асоціацій, а у людини дійсність відбивається не тільки у формі відчуттів, сприйнять і уявлень (що, мабуть, є й у вищих тварин), але також у поняттях, судженнях, висновках, пов'яза них з використанням слів та різних систем символіки.

13.6. Основи типології

Відомий лікар стародавнього світу Гіпократ (V ст.до н.е.) вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох основних "соків" тіла ( крові, лімфи, жовчі і "чорної" жовчі ) визначає здоров'я людини, тоді як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворювань. На підставі цього припущення К.Гален (ІІ ст.н.е.) розробив першу типологічну класифікацію, яку він виклав у трактаті " De temperamentis " (від лат. temperamentum співрозмірність).

Він вважав, що коли у людини з усіх чотирьох "соків" в організмі найбільше "гарячої крові" ( sanguis ) , то вона належить до сангвінічного темпераменту, для якого властиві енергія, впертість, рішучість у діях. Як що ж цю "гарячу" кров охолоджує "надлишковий слиз"( phlegma ), то це призводить до появи флегма

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

тичного темпераменту, для якого характерні спокійна вдача, холоднокровність,неспішність у вчинках. °дка жовч ( chole ) сприяє утворенню незрівноваженого холеричного темпераменту, а коли в організмі людини накопичується багато " чорн ої" ("зіпсованої") жовчі ( melan chole ),то це, в кінцевому підсумку, обумовлює появу слабкого, меланхолічного темпераменту..

Майже до середини X V III ст.більшість дослідників дотримувалася класифікації Галена, вбачаючи анатомо-фізіологічну основу темперамента в будові і функціях кровоносної системи. Лише на початку ХХ ст. запанувало переконання про зв' яз ок особливостей темперамента з певними анатомо-фізіологічними властивостями ЦНС. Найбільш вагоме експериментальне підтвердження цієї ідеї було одержано в працях І.П.Павлова, який показав, що темпераменти (або типи нервової системи ,як він їх назвав) обумовлені певним співвідношенням трьох типологічних ознак - сили , зрівноваженості і рухливості основних нервових процесів (збудження

ігальмування).

"Сила " процесу збудження означає здатність нервових клітин адекватно реагувати на сильні і дуже сильні подразники без розвитку позамежного гальмування; "сила" процесу гальмування обумовлена здатністю нервових клітин тривалий час підтримувати стан активного гальмування. Зрівноваженість " нервових процесів визначається співвідношенням сили збудження і гальмування;" рух ливість " нервових процесів обумовлена швидкістю переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування, і навпаки.

На підставі уявлень про силу нервових процесів І.П.Павлов виділив три сильних і один слабкий тип нервової системи, при цьому сильні типи відрізнялися між собою за зрівноваженістю і рухливістю нервових процесів (рис.13.14).

Жвавий тип (сангвінік) має сильний, зрівноважений, рухли вий тип нервової системи. У людини жвавого типу виявляється енергія та впертість при досягненні мети, самовладання і значна рухливість нервових процесів, яка проявляється у вмінні швидко перебудовуватися, виходячи з реальних умов життя.

Спокійний тип (флегматик) має сильну, зрівноважену, але інертну нервову систему. Флегматики відрізняються перш за все неквапливістю в діях, у них поряд з енергією та великою працездатністю, самовладанням і вмінням тримати себе в руках спостерігається значний консерватизм поведінки, значення звичного способу житти, повільність у прийнятті рішень (особливо в раптових ситуаціях).

Нестримний тип (холерик) має сильну, але незрівноважуну нервову систему, що не дає можливості використати для характеристики цього типу поняття "рухливість нервових процесів". Для холерика властива захопленість, з якою він виконує певну роботу, проте будь-яка дрібниця може звести все нанівець, що свідчить про перевагу збудливого процесу над гальмівним.

Слабкий тип (меланхолік) відрізняється загальною слабкіс тю нервової системи, що не дозволяє при характеристиці цього типу користуватися поняттями "рухливості" та "зрівноваженості" нервових процесів. Слабкість нервової системи виявляється перш за все у швидкому розвиткові позамежного гальмування при дії навіть помірних за силою подразників. Р иси слабкого типу виявляються перш за все у нерішучості й нездатності індивіда наполягати на своєму, підкорянні чужій волі, наявності різних комплексів неповноцінності, страху перед будь-якою відповідальністю, ізоляції від реального життя.

Ці чотири типи є основними, хоча в такому "чистому" вигляді зустрічаються порівняно рідко. Найчастіше спостерігаються різні проміжні форми з переважанням

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

властивостей того чи іншого типу. Взагалі І.П.Павлов та його послідовники вважали, що шляхом комбінації різних градацій трьох основних типологічних ознак можна виділити до 120 типів нервової системи, оскільки немає науково обгрунтованих критеріїв градацій цих ознак.

Тип нервової системи природжений і в цілому його змінити не можна. Проте ще І.П.Павлов довів можливість зміни окремих властивостей певного типу. Так, наприклад, збільшення сили гальмівного процесу шляхом його тренування дещо зменшує нестримн у вдачу холерика, у слабкого типу можна збільшити силу нервової системи шляхом систематичного тренування процесу збудження.

Згідно з деякими психологічними критеріями всіх індивідів поділяють на екстравертів,інтровертів і невротиків (Г.Айзенк). Про екстрачи інтроверсію судять по тому, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстравертованість), чи від образів, уявлень та думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтровертованість). Екстраверт відкритий стосовно зовнішніх впливів, а інтроверт, навпаки, закритий до всього, що існує поза ним. Що стосується невротиків, то у них легко виникають депресивні стани навіть у звичайних життєвих ситуаціях. На думку Г.Айзенка, два фактори : невротизм та екстраверсія-інтроверсія є основними параметрами особистості людини.

Г.Айзенк намагався виявити зв'язок між типом особистості людини та її темпераментом. З його точки зору, стабільний екстраверт відповідає жвавому типу (сангвініку), нестабільний екстраверт -нестримному типу (холерику), стабільний інтровертспокійному типу (флегматику) і нестабільний інтроверт - слабкому типу (меланхоліку).

Г.Айзенк та його послідовники розробили багато психологічних тестівопитувальників, які дозволяють визначити темперамент людини, ступінь її екстрачи інтроверсії і нейротизму, рівень інтелектуального розвитку (IQ). Ці тести широко використовуються у різних психофізіологічних експериментах.

Проте визначення типу нервової системи тварин чи людини, виходячи з об'єктивних нейродинамічних показників,- справа дуже непроста. В свій час в лабораторії І.П.Павлова для цієї мети були розроблені спеціальні методичні прийоми, які дозволяли, використовуючи методику вироблення слиновидільних умовних рефлексів, визначити тип нервової системи собак протягом 6-7 місяців. Однак ця методика (так званий " бліц-тест ") виявилася непридатною для дріб их лабораторних тварин та у сільськогосподарській практиці. Т о му для визначення типологічних властивостей нервової системи у різних тварин найчастіше використовують основні параметри рухових умовних рефлексів.

Проте до цього часу немає єдиної загальновизнаної методики визначення типу нервової системи у людей. Тому, використовуючи різні одиничні критерії індивідуально-типологічних ознак, виділяють три ( сильний, середній, слабкий ) або п'ять (додаючи два проміжних типи між сильним і середнім та між середнім і слабким) типів нервової системи людини.

Конкретний вид темпераменту людини обумовлюється генотипом, тобто спадковою основою вищої нервової діяльності. Проте поведінка людини залежить також і від зовнішніх, фенотипічних факторів. У реальному житті сплав генотипічних і фенотипічних ознак утворює характер людини. В процесі індивідуального розвитку тип вищої нервової діяльності сприяє формуванню певних

PDF created with FinePrint pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com