ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

1942 р., несучи при цьому важкі моральні та людські втрати. І саме відсутність цього "запасного" варіанту дій була стратегічною помилкою Революційного проводу під час війни.

Заключний п'ятий параграф третього розділу "Організація опанованого терену" було б доцільніше назвати "Організація регулярних армійських частин", бо він цілковито присвячений питанням правильної реорганізації повстанських загонів у щось подібне на регулярні збройні сили. До створюваної армії планували залучати всіх офіцерів-укра- їнців без огляду на те, де вони служили раніше. Базою для будівництва війська мали стати західноукраїнські області, а на території центральних і східних українських земель процеси створення українських збройних сил повинні були проводитись обережніше й повільніше. Щоб уникнути попадання до армії випадкових людей, а то й ворожої агентури, передбачалося запрошувати на службу тільки перевірених, випробуваних у боротьбі "ідейні старшини", бажано колишніх офіцерів армії УНР 62.

Щоправда, мрії та плани ОУН(Б) пов'язані зі створенням сильної української армії, стосувалися не тільки здобуття та збереження державної незалежності України. Наступний четвертий розділ інструкцій, розкриває перед нами й інший бік задумів Революційного проводу, які в 1941 р. не обмежувалися винятково незалежницькими прагненнями. Організація поставила перед собою ще одну важливу мету – захопити і втримати, хоча б на час революції, державну владу. З огляду на це лідери ОУН(Б) проголошували: "Питання державної влади розрішується в цей період наступно: у час боїв існуватиме суверенна влада ОУН, яка переходить тоді на військову стопу, – себто політично-мілітарна диктатура ОУН,

121

І.К.Патриляк

як система влади" 63. Опорою оунівської диктатури мала стати армія та Служба безпеки, розбудова яких вважалася пріоритетним завданням. Хоча необхідно наголосити, що диктатуру своєї Організації оунівці традиційно розглядали винятково як тимчасову, перехідну форму державного устрою, виправдану для періоду становлення національної державності. Згодом, під впливом умов боротьби в реаліях радянського життя, оунівці-крайовики дійшли висновку про шкідливість диктатури навіть на початковому етапі державотворення, а відтак почали діяти в напрямку створення широкого антибільшовицького фронту всіх колишніх українських партій.

Цікаву інформацію про плани внутрішньо-полі- тичної діяльності Революційного проводу та розпалення антибільшовицьких настроїв у Червоній армії під час повстання можна почерпнути також і з останнього розділу цитованої Інструкції – "Пропагандивні вказівки". Так, пропонувалося заохочувати червоноармійців до активізації антирадянських дій такими гаслами: "Бийте большевиків, що вами командують! Винищуйте штаби, стріляйте москалів, жидів, енкаведистів, політруків і всіх, що хотять війни і нашої смерти!"64. Або закликами: "Поборювати серед українців почуття милосердя до недобитків ворожих банд, що не зложили зброї. Боротьба з ними безоглядна. Ширити заздалегідь кличі: Ні куска хліба москалям! Хай здихають приблуди! Хай здихає ненажерна кацапня! Не будьте милосердні! До нас милосердя не було!"65. Зараз, коли ми живемо у світі в якому диктатура та етнічна ненависть вважається явищем ненормальним, читати слова про майбутнє встановлення диктаторського режиму і знищення людей за національною ознакою щонайменше дивно. Але на початку сорокових

122

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

років минулого століття у світі все було абсолютно навпаки, тоді "білими воронами" на політичній карті виглядали не диктаторські й расистські, а порівняно демократичні режими. Тому й про демократизм бандерівської ОУН цього періоду вести мову ще надто рано. Тоді це була типова тоталітарна Організація, для якої поняття влади і диктатури були співмірними. Та й чи доцільно суворо засуджувати за таку позицію молодих націоналістів-радикалів, у яких саме слово "демократія" ототожнювалося винятково з невдачами українських урядів доби УНР, якщо навіть у відомій своїми багатовіковими демократичними традиціями Англії, політики в 30-х рр. ХХ ст. заговорили про необхідність встановлення диктатури. Один із найвпливовіших представників лейбористської партії у британському парламенті С.Кріпс у 1933 р. заявляв, що коли б його партія прийшла до влади, то вона "миттєво б перейшла від парламентсько-демократич- ного способу керівництва до диктатури". Підкреслюючи при цьому, що "диктатура є одною з кращих форм управління, якщо тільки вона знаходиться в руках відповідної особи"66.

Таким чином, головною військовою метою революційної ОУН було створення (після серйозної підготовчої роботи та вдалого повстання) повноцінної української армії, яка могла б виконувати всі поставлені перед нею завдання за межами і всередині держави. Але, ні в першій, ні в другій інструкції майже нічого не йдеться про саму структуру майбутньої армії, про способи її комплектації, озброєння та ін. Всі ці питання висвітлюються в окремій брошурі: "Устрій озброєних сил. Загальне поняття про озброєні сили", яка складалася з трьох розділів. У першому – пояснювалося, що є армією, які бувають роди й види збройних сил, які в світі існують

123

І.К.Патриляк

армії за системою комплектації, що таке народне ополчення тощо. В наступних розділах розкривається поняття "революційної армії" та оприлюднюються плани "мобілізаційно-організаційної праці", які треба здійснити в момент створення регулярної та боєздатної збройної сили.

Військові штабісти ОУН(Б), плануючи створити революційну армію, яка б стала символом першого періоду збройної боротьби за державність, були свідомі того факту, що "умови в яких формується революційна армія кожного недержавного народу є надзвичайно трудні й несприятливі"67. До перепон, що обов'язково постануть на шляху створення революційної армії і які, безумовно, слід подолати, віднесені: "1. Відсутність у недержавного народу вільної від окупантів території де б революційне військо могло формуватися. 2. Відсутність сформованого мобілізаційно-адміністративного апарату та нестача досвідчених військових адміністраторів-управ- лінців. 3. Стихійність і безплановість, яка панує в момент створення революційної армії. 4. Брак зв'язку, транспортних засобів, необхідного армійського спорядження, одягу, провіанту, боєприпасів. 5. Нестача військових кадрів, які формують "скелет війська". 6. Недостатній рівень військової підготовки особового складу. 7. Небажання чужих урядів визнавати революційну армію рівною у правах воюючою стороною" 68.

Для того, щоб перераховані вище труднощі якомога менше зашкодили формуванню революційної армії українського народу, оунівське керівництво наказувало ґрунтовно підготуватися до здійснення всіх військових планів. А плани ці, як завжди були досить серйозними. Передбачалося, що на першому етапі боротьби революційні збройні сили повинні

124

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

захопити стратегічно важливі опорні пункти противника (зокрема ті, з допомогою яких можна було б належно озброїти, обмундирувати й нагодувати армію). Другим завданням мало стати "опанування території та очищення краю від чужих озброєних відділів", навіть якщо останні проголошують свій нейтралітет (це планувалося зробити з метою застрахувати себе від "можливих несподіванок з їхньої сторони")69. Черговим кроком революційних військ повинно було стати надійне забезпечення охорони кордонів молодої держави. При чому "при обсадженні кордонів береться під увагу кордон із союзниками і нейтральними державами" 70. На ці завдання націоналісти відводили своїм збройним загонам зовсім небагато часу – від декількох днів до декількох тижнів максимум.

Наступним етапом діяльності революційних військ було б відбиття зовнішньої агресії (яка, послуговуючись історичним досвідом 1917–1920 рр., вважалася неминучою). До цього моменту революційні відділи вже мусили переформуватись у повноцінну регулярну армію, котра "була би спроможна гідно протистояти ворожій збройній силі"71. Головною ж умовою формування регулярного війська вважався перехід від добровільної до мобілізаційної системи комплектації. Пам'ятаючи про малочисельність українських армій у роки національно-виз- вольної боротьби, молоді націоналісти не хотіли повторювати помилок своїх попередників, а тому постійно підкреслювали, що невпинне "поповнення армії людськими резервами стоїть на першому місці"72. Передбачалося, що мобілізацією і вишколом новобранців займуться створені замість радянських військових комісаріатів нові мобілізаційно-органі- заційні відділи.

125

І.К.Патриляк

Доцільно звернути увагу й на те, що важливим моментом у військових планах ОУН(Б) був розрахунок переважно на власні сили та творчу енергію. "Чужа допомога повинна відігравати при формуванні нашого війська тільки другорядну роль, але основою мають бути тільки власні сили... Ніколи не сміємо обдурювати себе ілюзіями, що хтось сторонній творитиме нам військо"73.

Як видно, молоді революціонери підходили до окремих питань з напрочуд реалістичних позицій. Ще більше здорового реалізму та прагматизму в планах Проводу ОУН(Б) бачимо в заключній частині аналізованого документа, де наголошувалося, що не слід ідеалізувати справи військового будівництва, не можна підходити до такої важливої роботи з якимись нереальними прагненнями та нездійсненними мріями. Далі підкреслювалося, що деякі члени організації "відриваються від ґрунту дійсних можливостей і перебільшуючи наші мілітарні спроможності швидко переходять у військовій праці на шлях шкідливого фантазування. Збройна боротьба основується на конкретній фізичній силі, тому було б недоцільно і шкідливо розраховувати в наших умовах на те, чого не маємо, як також на т. зв. революційну стихію"74. Недооцінка сил противника і переоцінка власних сил розглядається, як наслідок впливу ворожої пропаганди та чистісінький самообман. Підсумовується преамбула до третього розділу твердженням: "У військовій справі ми повинні робити усе те, що вмістиме і можливе у сучасній дійсності і чого вимагають наші майбутні стратегічні завдання на Сході Європи"75.

В аспекті досліджуваної проблеми є підстави стверджувати, що найголовнішими й першочерговими завданнями у справі формування підпільної

126

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

революційної армії вважалося створення територіальних військових осередків і приведення до повної мобілізаційної готовності всіх наявних військових кадрів. Найважливішою працею цих підпільних груп мав стати загальний вишкіл усіх членів й акумуляція відповідних матеріально-технічних засобів потрібних для ведення бойових дій. При цьому вважалося, що військову підготовку потрібно проводити так, щоб кожен, хто її пройшов, у потрібний момент міг би стати не тільки рядовим солдатом, але й командиром того чи іншого рівня 76. Така навчальна система, безумовно, не була чимось новим, вона дуже сильно нагадує видозмінену модель підготовки службовців німецького рейхсверу в часи дії "версальських обмежень", коли кожен рядовий солдат проходив вишкіл за програмою унтерофіцера.

Робота ж із приведення Революційної армії до повної мобілізаційної готовності полягала, насамперед, у взятті на облік всіх придатних до військової служби чоловіків. У подальшому передбачався їхній поділ на дві умовні частини – на тих, хто не має ніякої військової підготовки й досвіду служби в армії і тих, хто проходив строкову службу, військові курси чи був кадровим офіцером. Після цього військово підготованих чоловіків планувалося розділити на три категорії: "А", "Б" та "В". До категорії "А" належали ті, які вже включились у підпільну збройну боротьбу, до категорії "Б" – ті, хто з огляду на свої переконання, обов'язково до неї приєднається в момент загального повстання; до категорії "В" зараховували "решту вояків, які підуть до війська після оголошення часткової або повної мобілізації"77 Сам же процес мобілізації, мусив здійснюватися приховано і винятково після того, як для рекрутів буде підготована відповідна кількість зброї,

127

І.К.Патриляк

одягу та харчів. Новобранців планувалося спрямувати до спеціально організованих підпільних вишкільних таборів у важкодоступних місцевостях (ліси, болота, гори), в яких розраховували проводити навчальні заняття й формувати військові частини78.

У завершенні інструкційної брошури особлива увага зверталася на необхідність встановлення жорсткої дисципліни, без якої армія буде лише "збройною товпою, яка може кинутися на грабунок власного населення"79. А також наголошувалося на обов'язковості своєчасної та чіткої звітності перед вищим керівництвом, підкреслюючи, однак, що не слід доповідати про кожну дрібницю, бо це "дуже бюрократизує військовий апарат, який тоді не робитиме нічого, тільки буде писати звіти до гори"80.

Потрібно звернути увагу й на те, що виробивши більш-менш чіткі плани військового будівництва на перші дні німецько-радянської війни, провідники бандерівського крила ОУН, незважаючи на свої неодноразові декларації про прагнення власними силами будувати українську армію, чудово розуміли, що для здійснення своїх військових замірів їм необхідна якщо не підтримка, то принаймні нейтралітет німецьких окупаційних військ. Для того, щоб отримати таку підтримку чи нейтральність, слід було переконливо обґрунтувати перед німецьким керівництвом необхідність створення українських збройних сил. З цією метою до штабу ОКВ, рейхсфюреру

надіслали меморандум Революційного проводу. В документі, між іншим, йшлося і про військові плани ОУН(Б). Переконуючи німців у актуальності військової проблематики для України, націоналістичні лідери зазначали, що "військова людина була і є ти-

128

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

пом досконалого українця 81", а найголовнішою бідою всіх українських армій стала проблема постійної "двофронтової боротьби". Виходячи з цього, у меморандумі підкреслювалося: "Українська військова потуга зможе тим краще обороняти східноєвропейський кордон континенту, якщо Україна, яка буде звільнена із свого двофронтового положення та маючи тилове забезпечення з боку німецького Рейху, зможе там застосувати увесь свій оборонний потенціал"82. Тобто головний аргумент, який, на думку лідерів ОУН(Б), мав переконати нацистів у доцільності існування українських збройних сил, полягав у доказах корисності української армії, як головного союзника Німеччини і найпершого захисника інтересів "Нової Європи" на її східних кордонах. В цьому, зрештою, немає нічого дивного, адже на середину 1941-го року оунівці, як і представники багатьох інших національно-виз- вольних організацій поневолених в роки "версальського миру" народів, розглядали концепцію гітлерівської "Нової Європи" виключно як прагнення Німеччини раз і назавжди перебудувати Європу на справедливих національних засадах. Тому лідери націоналістичного руху, цілком логічно, декларували свою повну готовність активно працювати задля такої реорганізації континенту.

Підсумовуючи написане вище, відзначимо, що період від березня 1940 р. до початку німецько-ра- дянської війни був часом максимальної мілітаризації бандерівської ОУН. Вивчаючи документи Організації цього періоду, найбільше кидається у вічі надзвичайно велика увага, яка приділяється справі будівництва армії, а точніше планам і варіантам цього будівництва. Ідея створення власних підпільних революційних Збройних сил стала альфою й

129

І.К.Патриляк

омегою в діяльності бандерівського Проводу. Військові плани ОУН(Б), відображені в інструкціях і брошурах, виданих для рядових членів Організації, будувалися на теорії етапного розгортання збройної боротьби. Першим кроком у втіленні задумів Військового штабу мало стати створення густої мережі підпільних бойових груп. На них покладалися важливі завдання пов'язані з підготовкою кадрів і матеріально-технічним забезпеченням повстання. За сприятливих умов, ці бойові одиниці мусили відіграти роль першої ударної сили, яка своїми акціями поклала б початок загальному збройному повстанню. Від моменту початку акції збройне підпілля повинне було перейти до здійснення наступного етапу військових планів, які полягали в створенні революційної армії. У процесі формування ця армія, згідно із задумами оунівського штабу, мала опанувати значну територію, а також забезпечити порядок і спокій на кордонах відновленої держави. Це, в свою чергу, відкрило б шлях для реалізації третього етапу військового будівництва – формування й організації регулярних збройних сил.

Проста і логічна на папері схема виявилася в реальному житті далеко не бездоганною. При її розробці було допущено дві базові помилки, які в майбутньому стали головними перепонами на шляху реалізації військових намірів керівництва ОУН(Б) влітку 1941 р.

Перша помилка (якої, до речі, припускались і А.Гітлер зі своїми генералами, і Й.Сталін зі своїми командармами) полягала в надмірному перенесенні історичного досвіду Першої світової війни на події 30-х – 40-х рр. ХХ ст. Плануючи підняти масштабне повстання проти СРСР на початку війни, націоналісти розраховували на невпинну дезорганізацію

130