1.2 Загальне поняття «система права»

Категорія «система» використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору — це специфічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна множина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внутрішніх відносин і зв'язків. У цьому контексті в юридичній літературі широко використовується поняття «система права», «система законодавства», «правова система», «політична система» та ін. З'ясувати зміст цих понять означає встановити їх складові елементи, їх взаємозв'язки, спосіб організації в процесі утворення та розвитку.

Щодо понять «система права» і «система законодавства», то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Перше з них фіксує аспекти структурної диференціації правових норм, друге — аспекти структурної диференціації законодавчих актів, яка склалася в тій чи іншій країні в її національному праві. Іншими словами, поняття «система права» виражає структуру змісту, а поняття «система законодавства» — структуру форми позитивного права. їх структури перебувають у тісному взаємозв'язку.

Система права — це сукупність чинних норм, права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.).

Названі в цьому визначенні ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які зв'язки існують між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що, по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають цим принципам, не є правовими); по-друге, право в усіх своїх проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матеріальними, соціальними, культурними, ідеологічними та іншими умовами життя суспільства, для яких характерна відносна єдність.

Узгодженість системи права — це обумовлена наявність субординаційних і координаційних зв'язків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей всередині цієї

системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи. В логічній послідовності можна виокремити:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові

норми;

в) структуру підгалузі права — поділ її на логічно пов'язані між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

Об'єктивність системи права. Система права — це не результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій системі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що

означає:

1) належність її до функціональних систем соціального порядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені загальнолюдськими потребами — наданням організованості і врегульованості суспільним відносинам;

2) її інституціональний характер. Проявом цього є те, що юридична матерія у вигляді системи норм міститься здебільшого в нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і надають праву чітко виражену інституціональну форму;

3) стабільність і динамічність її як правового явища;

4) пов'язаність її як прямими, так і опосередкованими відносинами з функціонуванням і діяльністю держави, її органів — законодавчих, правозастосовчих, контрольно-наглядових та ін.

Поняття «система права » слід відрізняти від поняття «правова система», яке є більш широким за своїм змістом.[4;254 – 255]