2. Принципи дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання і рівності правового режиму для всіх суб'єктів цивільного права

Зміст принципу дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання випливає із загального принципу приватного права: "дозволено все, що не заборонено законом". В той час як в публічному праві діє інший принцип: "дозволено лише ті дії, що передбачені законом".

У відповідності з правилом дозвільної направленості суб'єкти цивільного права можуть вчиняти будь-які дії, що не заборонені законом. Зокрема, фізичні та юридичні особи мають право займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом (статті 50, 91 ЦК України). Наступним проявом цього принципу є те, що більшість норм цивільного права носять диспозитивний характер. Застосування цих норм повністю залежить від розсуду учасників цивільного обороту. Вони можуть виключити застосування диспозитивної норми до своїх відносин, можуть змінити її зміст в цілому або будь-якої її частини тощо.

Завдяки диспозитивним засадам цивільного права його учасники можуть реалізовувати свою правоздатність за своїм розсудом, набувати суб'єктивних прав або не набувати їх, обирати конкретний спосіб їх набуття, регулювати за своїм розсудом зміст правовідношення, учасниками якого вони є, розпоряджатися належними їм суб'єктивними правами, застосовувати або не застосовувати заходи захисту порушеного права тощо (В. Ф. Яковлев).

Однак свобода розсуду учасників цивільних правовідносин не безмежна й існує в певних юридичних рамках. Тому чинне законодавство встановлює відповідні межі здійснення цивільних прав. Цивільні права можуть бути обмежені на підставі закону в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного устрою, моралі, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави. Учасник цивільного правовідношення може скористатися належним йому правом, а може і не скористатися, відмовившись від його здійснення. При цьому відмова громадян і юридичних осіб від здійснення належних їм прав не тягне припинення цих прав, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, не припиняє права на судовий захист порушеного цивільного права застереження, зроблене сторонами в договорі про те, що всі розбіжності між ними вирішуються шляхом переговорів без звернення в суд за вирішенням виниклого спору.

Оскільки здійснення і захист цивільних прав залежить від розсуду учасників цивільного обороту, органи державної влади і місцевого самоврядування, а також інші особи не вправі примушувати учасників цивільних правовідносин до здійснення їх суб'єктивних прав. Правові акти також не можуть встановлювати обов'язок учасників цивільних правовідносин по здійсненню або захисту належних їм прав, і, тим більше, вводити санкції щодо тих осіб, які не пред'явили позови про захист порушених цивільних прав.

Принцип рівності правового режиму для всіх суб'єктів цивільного права означає, що жоден суб'єкт в цивільному праві не володіє будь-якими перевагами перед іншими суб'єктами цивільного права. Одним із проявів цього принципу є те, що одні й ті ж норми права поширюються на відносини за участю громадян і на відносини за участю організацій, держави та територіальних громад. Прояв цього принципу полягає в існуванні єдиного (3-річного) для всіх суб'єктів строку позовної давності (на відміну від недавньої практики існування різних строків для громадян і юридичних осіб). В під галузі речового права дія цього принципу проявляється в правилі, згідно з яким права всіх власників захищаються рівною мірою (на відміну від колишньої практики підвищеного захисту соціалістичної власності).