6.Предмет цив-прав регулювання та його динаміка

див статтю Азимова

• Майнові

• Немайнові (в т ч особисті)

• Організаційні

• Корпоративні

У вітчизняній цивілістиці критеріями виокремлення цивільного права як галузі вітчизняного права визнають перш за все притаманні їй предмет і метод. До кола таких критеріїв в літературі інколи також відносять інтерес, принципи та функції галузі права.

Під предметом галузевого регулювання зазвичай розуміють комплекс суспільних відносин з властивими їм спільними рисами, які зумовлюють правове регулювання з урахуванням єдиних засад і з використанням одноманітних прийомів і засобів впливу.

При виявленні предмета галузі права слід орієнтуватися не на специфіку окремих суспільних відносин, що регулюються, а передусім на ту загальну родову ознаку, яка визначає найбільшу спільність у їх правовому регулюванні.

У зв'язку з цим при дослідженні суспільних відносин під кутом зору їх галузевої диференціації необхідно перш за все прагнути віднайти не специфічні особливості окремих видів суспільних відносин, а їх загальні властивості, які визначають єдність їх правового регулювання.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України предмет цивільного права становлять цивільні відносини, під якими закон розуміє особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

В зазначеній нормі ЦК відображено основні концептуальні підходи вітчизняного законодавця щодо структури відносин, які становлять предмет цивільно-правового регулювання: 1) на перше місце поставлені вже не майнові, а особисті немайнові відносини; 2) останні не поділені на певні групи (традиційно вони виділялися як особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, та особисті немайнові відносини, не пов'язані з такими); 3) введено конститутивну ознаку цивільних відносин - юридичну рівність, вільне волевиявлення та майнову відокремленість їх учасників; 4) коло учасників імперативно окреслено.

У вітчизняній доктрині права питання про наявність у всіх цивільних відносинах спільних юридичних ознак, кількість і зміст таких ознак є предметом наукових дискусій.

Переважаючою є позиція про те, що такі спільні ознаки є, і ними виступають юридична рівність суб'єктів цивільних відносин, їх майнова відокремленість та автономність волі (О. А. Пушкін, М. М. Сібільов, Є. О. Суханов, В.Ф. Яковлев).

Окремі вчені хоч і визнають наявність у всіх цивільних відносинах, незалежно від їх виду, спільних юридичних ознак, виділяють різну кількість таких ознак.

Так, цивільними пропонується вважати відносини, які передбачають рівність учасників, незалежність їхніх правовідносин від майнового стану кожного з них, диспозитивність у відносинах, свободу договорів, повагу до честі, гідності, охорону ділової репутації учасників (Я. М. Шевченко).

Деякі автори вважають спірним твердження про наявність в особистих немайнових відносинах таких самих ознак, що й у майнових відносин. При цьому звертається увага на те, що спільною ознакою майнових та особистих немайнових прав є їх приватний характер та правовий статус їх носіїв. На відміну від товарно-грошового, вартісного характеру майнових відносин, об'єктом особистих немайнових відносин є нематеріальне благо, яке не є товаром і позбавлене вартісної оцінки. Відтак положення ст. 1 ЦК необхідно тлумачити таким чином, що цивільним законодавством регулюються відносини, пов'язані із закріпленням та реалізацією особистих немайнових прав.

У цьому зв'язку вважається, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх правового захисту (О. В. Дзера).

З огляду на це заслуговує на увагу той факт, що попри дискусійність у науковій літературі питання про наявність у всіх цивільних відносинах спільних юридичних ознак, кількість і зміст таких ознак, закон відносить до юридичних ознак цивільних відносин (і особистих, і майнових) їх заснованість на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Характерна для цивільних відносин юридична рівність їх учасників полягає в тому, що підпорядкування одного суб'єкта таких відносин іншому виключається. Юридичну рівність суб'єктів цивільних відносин не можна ототожнювати з рівним набором їх суб'єктивних прав. Юридична рівність учасників цивільних відносин не означає рівності їх суб'єктивних цивільних прав, а зумовлює лише рівність можливостей для їх виникнення, зміни, припинення.

Так, хоч права власників простих і привілейованих акцій, власників пакетів акцій і дрібних акціонерів є різними за набором суб'єктивними правами, їх носії залишаються юридично рівними суб'єктами цивільних відносин, оскільки така юридична рівність не залежить від матеріального чи соціального стану учасників цих відносин.

Юридична рівність передбачає непідпорядкованість суб'єктів цивільних відносин один одному, що зумовлюється їх майновою самостійністю та організаційною відокремленістю.

Інша ознака цивільних відносин полягає в тому, що вони засновані на вільному волевиявленні їх учасників. Вольовий характер цивільних відносин відображає характерну рису цивільного права, яке "... споконвіку за самою його структурою було правом окремої людської особи, сферою її волі і самовизначення".

Вольовий характер цивільних відносин не заперечується віднесенням до предмета цивільного права і таких відносин, які можуть виникнути поза волею їх учасників. Зокрема, зобов'язання з відшкодування шкоди (глава 82 ЦК України), зобов'язання у зв'язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) мають позавольовий характер лише стосовно моменту виникнення таких відносин, самі ж права та обов'язки, що виникли в результаті появи таких цивільних відносин, здійснюються також свідомо, з виявом волі суб'єкта таких відносин.

Властива цивільним відносинам майнова самостійність полягає в тому, що вони в майновому відношенні відокремлені один від одного, що дає можливість як диференціювати та індивідуалізувати їх у цивільних відносинах, так і конкретизувати їх правовий статус.

При цьому майнову самостійність учасників цивільних відносин не слід ототожнювати з обов'язковою наявністю у них певного майна, що належить їм на певному правовому титулі. Відсутність у певного суб'єкта майна на певному титулі не тягне за собою неможливість віднесення суспільних відносин за його участю до цивільно-правових. Здатність мати власне майно є важливою складовою суб'єкта права, тобто особи як чогось юридично самостійного і незалежного навіть щодо держави і її влади.

Тому ознакою цивільних відносин слід вважати не наявність у їх суб'єктів самостійного майна, а їх майнову відокремленість один від одного.

За видами суспільних відносин, які є об'єктом цивільно-правового регулювання, предмет цивільного права переважно визначається відносинами майнового та особистого немайнового характеру, які регулюються цивільно-правовими нормами. Перш за все в цьому випадку в доктрині розуміють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини. Певним винятком із цього правила вважаються окремі особисті немайнові блага, які зазвичай охороняються і необов'язково регулюються цивільно-правовими нормами. Тому поряд з майновими та пов'язаними з ними немайновими відносинами цивільно-правовими засобами захищаються невід'ємні права особистості, свободи й інші особисті немайнові блага суб'єктів, якщо із сутності цих благ не випливає інше.

Майнові відносини та особисті немайнові відносини передбачаються (за загальним правилом) предметом цивільно-правового регулювання.

Зазначені групи відносин є приватними відносинами, які виникають між суб'єктами приватного права.

Майнові і немайнові відносини, які не відповідають зазначеним ознакам, не відносяться до предмета цивільного права.

Перш за все це стосується майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до податкових та інших фінансових й адміністративних відносин. До зазначених публічних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 2 ст. 1 ЦК України).

Отже, до предмета цивільного права не відносяться правовідносини між юридично нерівними учасниками. Такі публічно-правові відносини охоплюються публічним правом і регулюються за допомогою імперативного методу актами відповідної публічної галузі законодавства (адміністративного, бюджетного тощо). До майнових публічно-правових відносин цивільне законодавство застосовується лише в разі, якщо така можливість прямо передбачена законом. У зв'язку з цим застосування цивільного законодавства до відносин юридично нерівних учасників за аналогією права чи закону є неприпустимим.

В доктрині обґрунтовується доцільність віднесення до предмета цивільного права окремих організаційних відносин як самостійних складових предмета цивільного права, які, зокрема, виникають на підставі засновницьких договорів, договорів про організацію перевезень, попереднього договору тощо.

В структурі предмета галузевого регулювання зазвичай не виділяються відносини, які знаходяться в основі правосуб'єктності учасників цивільного обороту. ЦК України прямо не відносить правове становище учасників цивільного обороту до предмета цивільно-правового регулювання.

Інший підхід відображено в ЦК РФ, положення якого вперше акцентують на цих відносинах.

Відповідно до п. 1 ст. 2 ЦК РФ "цивільне законодавство визначає правове становище учасників цивільного обороту...".

У зв'язку з цим заслуговує на увагу пропозиція визначити їх місце в предметі регулювання з урахуванням їх сутності і змісту.

В реальній дійсності правовідносини існують як поєднання приватних і публічних, що нерідко ускладнює їх розмежування та галузеву кваліфікацію.

Відносини майнові та немайнові доцільно кваліфікувати як цивільні, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 ст. 1 ЦК.

За відсутності таких ознак на інші приватні відносини (трудові, сімейні тощо) цивільне законодавство поширюється, якщо інше не встановлено законом. Іншими словами, при кваліфікації приватних відносин слід виходити із презумпції їх цивільно-правового характеру. Суб'єкт, який доводить їх трудо-, сімейно -, інший приватно-правовий характер, несе тягар доказування.

Протилежний підхід не відповідав би уявленню, яке склалося та знайшло відображення в законодавстві про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, які, зокрема, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 11 ЦК).

Отже, предмет цивільного права має відносно відкритий характер: якщо відносини, що за своєю природою не мають яскраво вираженого публічного характеру, не врегульовані іншими галузями права, їх слід віднести до предмета цивільного права.

Відкритий характер предмета цивільного права зумовлює структуру його предмета, яка законодавчо представлена двома групами однорідних відносин за участі учасників як приватних осіб: 1) майнові відносини та 2) особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.