- •2. Порівняльний аналіз відчуття та сприймання
- •3. Розвиток відчуттів та сприймання в процесах предметно-практичної діяльності
- •4. Рецепторна теорія відчуттів та її конкретизація у дослідженнях і.Мюллера та г.Гельмгольця
- •5.Класична психофізика та її роль у розвитку уявлень про відображальну природу психіки
- •6.Рефлекторна теорія психіки та сенсорно-перцептивних процесів
- •7. Еволюційний підхід до дослідження відчуттів і органів чуттів.
- •11. Основні характеристики відчуттів
- •13. Основний психофізичний закон та його варіанти. - Основний психофічний закон – це закон Вебера- Фехнера.
- •14. Абсолютні, різнісні та диференційні пороги чутливості.
- •15. Явище сенсорної адаптації та сенсибілізації.
- •16. Просторові характеристики відчуттів.
- •17. Часові характеристики відчуттів.
- •18. Поняття про модальність відчуттів.
- •19. Інтенсивність відчуття як його кількісна характеристика.
- •22.Еферентні системи аналізаторів та їх участь у сенсорних процесах
- •24.Проблема співвідношення сенсорного та перцептивного образів
- •25. Основні етапи становлення перцептивного образу в актуагенезі. Способи їх експериментального вивчення.
- •26. Дослідження стадіальності перцептивного образу при різних видах ручного сприймання.
- •27.Поняття ручного сприймання. Види ручного сприймання.
- •28. Порівняльний аналіз механізмів ручного та зорового сприймання.
- •29. Дослідження сприймання в асоціативній психології.
- •30. Гештальтпсихологія і проблема сприймання
- •31. Діяльнісний підхід до сприймання в суч.Псих.
- •32. Теорія перцептивних дій
- •33. Дослідження сенсорно-перцептивних процесів в контексті психологічної теорії діяльності Лєонтьєва.
- •34. Дослідження сприймання в світлі теорії установки
- •35. Основні характеристики перцептивного образу
- •36. Поняття про константність сприймання
- •37. Механізми константності сприймання. Види перцептивних констант.
- •38. Узагальненість перцептивного образу та її дослідження в різних теоріях сприймання (теорія категоризації сприймання, теорія перцептивнийх дій).
- •2)Теорія перцептивних дій:
- •39. Цілісність та структурність сприйняття. Різні погляди на їх механізми.
- •40. Предметність та осмисленість (усвідомленість) сприймання як його змістовні характеристики.
- •41. Поняття про аперцепцію. Роль аперцепції в регуляції поведінки та діяльності.
- •42. Закономірності чуттєвого відображення простору.
- •43.Проблеми сенсорного відображення простору.
- •44. Проблема перцептивного відображення простору.
- •45. Проблема розвитку сприймання простору в онтогенезі (нативізм та емпіризм).
- •46. Сприймання форми предметів.
- •47. Сприймання розміру предметів.
- •48. Сприймання об’ємності та віддаленості предметів один від одного.
- •49. Відображення напрямку локалізації предмету у просторі дискантними аналізаторами.
- •1. Зоровий.
- •2. Нюховий.
- •3. Слуховий.
- •50. Характеристики зорових відчуттів
- •51. Характеристики слухових відчуттів.
- •52. Біль як пізнавальний процес.
- •54. Характеристики тактильних відчуттів.
- •55. Функції температурного аналізатора та характеристики температурних відчуттів.
- •56. Хеморецепція та її різновиди
- •57. Особливості будови тактильного та пропріоцептивного аналізаторів людини
- •58. Смакові відчуття.
- •59. Нюхові відчуття.
- •62. Сприймання руху.
49. Відображення напрямку локалізації предмету у просторі дискантними аналізаторами.
Відображення напрямку локалізації предмету є одним із виявів сприйняття людиною простору.
При сприйнятті напрямку важливу локалізації предмету важливу роль відіграють такі дискантні аналізатори:
1. Зоровий.
2. Нюховий.
3. Слуховий.
Проаналізуємо це більш детально,
1. Сприйняття напрямку локалізації предмету здійснюється за допомогою бінокулярного зору. При цьому напрямок локалізації предмету визначається законом ідентичного напрямку: подразники, які падають на кореспондентні точки сітчатки, бачаться нами в одному й тому ж напрямку. Цей напрямок задається лінією, яка з»єднує перетинання зорових ліній обох очей, з точкою, яка відповідає середині відстані між обома очима.
2. У сприйнятті напрямку важливу роль відіграє слуховий та нюховий аналізатор. (Наприклад, по запаху, ми можемо визначити, де знаходиться їдальня, по звуку кроків – розпізнати, чи далеко від нас іде людина тощо. Для тварин звук і запах часто є єдиними сигналами, які говорять про загрозу).
Сприйняття напрямку звук здійснюється за допомогою бінаруального слухання. Основу диференціації напрямку звуку складає різниця в часі потрапляння сигналу в кору головного мозку від обох вух.
Звуки можуть локалізуватися не тільки в лівому чи правому напрямку по горизонталі, але і в напрямку вверх та вниз. У даному випадку для сприйняття просторового роз положення звук необхідні рухи голови людини.
50. Характеристики зорових відчуттів
Зорові аналізатори відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнані нею навколишнього світу. Апаратом зору є око – орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відбиває предмет, заломлюються, через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерна велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м’язів, що рахують його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора щодо обсягу охоплення об’єктивних подразників, які звідусіль діють на нього.
Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього знімок. На це вперше звернув увагу Сєченов, який порівнював око зі щупальцями, які охоплюють предмет з усіх боків. Рухи очей бувають різні. (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).
Найважливішою складовою частиною ока є сітківка, яка з’єднується з допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва розрізняються за формою і функціями. Рецептори, які нагадують за формою колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані навколо колбочки, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи.
Отже, є дві великі групи зорових відчуттів:
хроматичні ( кольорові, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів),
ахроматичні (безкольорові, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору).
Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю і насиченістю. Людське око може розрізняти до 500 відтінків.
Відображення кольору значно збагачує пізнавальні можливості людини. Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує, зелений – заспокоює. Голубий колір пов’язаний з відкритим простором. Він може заспокоювати, навіювати радість, але може навіювати і занепокоєння. Червоний – викликає збудження, почуття небезпеки, іноді – дратівливість.
Вплив кольору на емоційний стан людини враховується в оформленні робочих приміщень. Так, колір стін класної кімнати повинен відповідати вимогам психології і технічної естетики, створювати бадьорий настрій та налаштовувати на сприймання навчального матеріалу. Кольорова гама спальної кімнати, навпаки, повинна заспокоювати.
Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти виділенню предмета із фону. Чорне на білому або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту лежить в основі розрізнення плоских чорно – білих зображень. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим повинен бути контраст безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах.