23.Як визначаються у психології поняття «індивід», «суб’єкт», «особистість», «індивідуальність» і «універсум»? Як ці поняття поєднуються із поглядами на різні рівні психічного розвитку людини?

Суб’єкт В. Слободчиков розглядає суб’єкт як джерело активності, розпорядника душевних сил. бажання, почуття, розум, воля, потреби, мотиви, емоції, здібності тощо. Усе це належить до внутрішніх (сутнісних) сил людини, які зовні виявляються у вигляді дій, вчинків, активності. „Я існую, живу”, „Я можу, вмію, здібний”, „Я хочу, бажаю, намагаюсь”, „Я вибираю, маю намір, вирішую”, „ „Бути суб’єктом, – пише А. Брушлинський, – тобто творцем своєї історії: ініціювати й здійснювати …практичну діяльність, спілкування, пізнання, споглядання та інші види специфічної людської активності, творчої і моральної” [7, С. Рубінштейн: що вона хоче, а що вона може, що вона є. Стати суб’єктом – це не миттєвий акт, а процес становлення внутрішніх сил людини, їх дозрівання з тим, щоб вилитися в активні дії. як суб’єкт є цілісністю душевного життя, яка інтегрує в собі психічні процеси, функції, властивості. Така цілісність є недиз’юнктивною, системною, механічно неподільною, постійно змінною. Суб’єктність педагога є соціальною реальністю, способом його буття.

Особистість

Суб’єктність та особистість, поряд з індивідуальністю й універсальністю, є родовими характеристиками людини, які розкривають її ставлення до світу й світу до неї. Людина і Світ як складні системи володіють властивостями відкритості. Як система, Людина виділяється з решти світу, вона відносно незалежна. Однак, як відкрита система, Людина всотує і відображає в собі увесь Світ, і в такому розумінні вона є мікрокосмосом, що відображає макрокосмос – суспільство, природу, культуру, світ в цілому.

особистість – сукупністю суспільних відносин”.

„Особистість як суспільний індивід не є окремою (котра сама регулюється) системою, не є одиничний елемент суспільства, із сукупності яких будується і за допомогою якої функціонує суспільство”, – писав Б. Ананьєв [3, с. 295]. Особистість педагога формується і виявляється у колективі й через колектив, через близьке середовище, через суспільство в цілому. Суб’єкт – завжди особистість, а особистість – суб’єкт, але не у всьому. „Суб’єкт не тільки особистість, а особистість не тільки суб’єкт” (Б. Ананьєв). Суб’єкт більше характеризує діяльність, а особистість – стосунки. Тому особистість і є „реальністю для інших” (В. Слободчиков).

Разом з тим, особистість виступає і як індивідуальність, що неповторно заломлює і втілює у собі систему суспільних відносин, реалізує історичну специфіку даної соціальної культури в культурі індивідуальній” Індивідуальність є ще одним аспектом душевно-духовного виміру людини, який стосовно професійної підготовки педагога можна вважати одним з її рівнів. Особистість та індивідуальність – це два способи існування, становлення, розвитку, буття педагога. „Для того, щоб підійти до проблеми індивідуальності з погляду цілого, – відзначав Б. Ананьєв, – потрібно уявити людину не тільки як відкриту систему, а і як систему „закриту”, замкнену внаслідок внутрішньої взаємозв’язаності її властивостей (особистості, індивіда, суб’єкта)” [3, с. 327]. „Тільки виражаючи себе у певній індивідуальній формі, – писав Г. Гегель, – може геній створити істинно художній твір”. „Як цілісна система, – пише І. Резвицький, – індивідуальність містить у собі, по-перше, загальні риси, властиві індивіду як представнику біологічного виду й людського суспільства; по-друге, особливі ознаки, властиві йому як члену певної суспільно-економічної формації; по-третє, одиничні ознаки, зумовлені специфічністю її біологічної організації і соціального мікросередовища”. Індивідуальність педагога виявляється в авторстві своєї професійної діяльності, свого педагогічного життя. Як індивідуальність, педагог є автономним, неповторним суб’єктом діяльності. Б. Ананьєв вважав, що індивідуальність – це глибина особистості та суб’єкта діяльності. Індивідуальність людини – це не „замикання в собі”. „Чим глибше людина входить усередину себе, – відзначає С. Франк, – тим більше вона розширюється й оволодіває природним і необхідним зв’язком з усіма іншими людьми, з усім світовим життям в цілому”

Універсум – найвищий рівень духовного виміру Людини (В. Слободчиков), і тому він визначальний у житті людини, її бутті, а тим більше – в професійній діяльності. Духовність пронизує усі інші виміри й рівні розвитку людини, в тому числі й рівні професійної підготовки педагога. Духовність людини визначає усе останнє у її житті.

Індивід утотожнює загальні властивості людини, як організму.

Індивідуальність утотожнює специфіку окремої людини, причому специфіка ця може носити спадковий чи випадковий характер.

Особистість — результат процесу виховання і самовиховання.

24.Визначення «особистості» у психології. Розкрийте історію досліджень структури особистості у вітчизняній та зарубіжній психології. Що таке номотетічний та ідеографічний підходи у психології особистості?

Особистість - 1) суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу (Б.Г.Ананьєв); 2) спосіб буття людини у суспільстві, індивідуальна форма існування і розвитку соціальних зв'язків (Л.І.Анциферова); 3) система властивостей, яку набуває індивід у предметній діяльності і спілкуванні, що характеризує його з боку включення у суспільні відносини (А.В.Петровський); 4) соціальна властивість індивіда (Б.Ф.Ломов); 5) особлива якість, яку набуває індивід у суспільстві (О.М.Леонтьєв).

Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.

Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвиткуі самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.

Уперше терміни для визначення двох основних підходів до вивчення особистості запропонував Гордон Оллпорт.

Номотетичний підхід полягає в порівнянні індивідів з певного погляду. За ним підходом особистісні риси релевантні для всіх і необхідно з'ясувати, яку ділянку кривої розподілу посідає показник певної людини. Недоліком номотетичного підходу є те, що, даючи концептуальне та емпіричне розуміння певного виміру особистості, він не дає змоги підійти до розуміння окремої людини. Основні переваги номотетичного підходу: широта, точність, відтворюваність, можливість прогнозування. Основні недоліки: відсутність яскравості, життєвості.

Основні вітчизняні та зарубіжні теорії особистості. Психоаналітична концепція З. Фрейда. Структура особистості включає в себе 3 складові: Воно (ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его). ВОНО - керується принципами задоволення і проявляється в неусвідомлюваних бажаннях і потягах, які проявляються в несвідомих імпульсів і бажаннях. Я - розумна інстанція, заснована на принципі реальності. Несвідомі імпульси Воно Я приводить відповідно до приципу реальності. Над-Я - заснована на принципі реальності і представлено соціальними нормами, що визначають поведінку особистості. Основні суперечності відбуваються між Над-Я і Воно, що дозволяє і регулює Я. Якщо воно не може їх вирішити, виникає внутрішньоособистісний конфлікт. Фрейд у своїй теорії розкриває природу внутрішньоособистісних конфліктів і механізми захисту від них (проекція, сублімація, раціоналізація, витіснення, регресія).

Теорія комплексу неповноцінності А. Адлера. За Адлером у людини вже в перші 5 років життя формується комплекс неповноцінності. Він викликає активність особистості. Активність проявляється у вигляді розвиненого соціального почуття (пошук цікавої роботи, друзів) або у вигляді нерозвиненого соціального почуття (злочинності, алкоголізму, наркоманії). Ці форми сприяють компенсації комплексу неповноцінності. Комплекс неповноцінності компенсується і стимуляцією власних здібностей, що має 3 форми прояву: 1) адекватна компенсація (збіг переваги з соціальними інтересами (спорт, музика), 2) надкомпенсація (гіперразвітіе егоїстичної здібності (накопичення, ловкачество) і 3) уявна компенсація (відхід у хворобу ). 3. Типологія особистості К. Юнга. Він виділяє два типи особистості: екстравертів (він орієнтований на зовнішній світ) та інтровертів (орієнтовані на світ власних переживань). 4. Теорія особистості Е. Фром. Особистість має двоїсту, дихотомічне природу. Тому джерелом її конфліктів є такі проблеми, як проблеми життя і смерті, обмеженість людського життя, проблемою величезних можливостей людини і обмеженістю можливостей їх реалізації. 5. Теорія психосоціального розвитку Е. Еріксона. Він висунув і обгрунтував ідею стадій психосоціального розвитку особистості. На кожній стадії існують свої критичні позначки. І якщо їх особистість проходить сприятливо, то розвиток особистості триває гармонійне і навпаки. 6. К.К. Платонов розумів під особистістю біосоціальну структуру, що має такі складові частини: 1) спрямованість, 2) досвід, 3) індивідуальні особливості відображення; 4) темперамент. 7. Концепція особистості І. П. Павлова. Психічного як самостійного явища в природі не існує і всі психічні явища можна пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних понять (биологизаторские концепція особистості). 8. Концепція В. Штерна. Психічний розвиток особистості в короткій формі відтворює основні ступені історичного розвитку суспільства (Соціологізаторскіе концепція особистості). 9. Концепція особистості К. Хорні. Людиною керують дві тенденції - прагнення до безпеки і прагнення до задоволення своїх бажань. Ці прагнення часто ведуть до зіткнення. Існує 3 стратегії їх подолання: 1) прагнення до людей; 2) прагнення віддалитися від них; 3) прагнення діяти проти людей (агресія) (це шляхи здорової людини) і 4) невротична покірність (хворого).

Ідеографічний підхід полягає у вивченні одного індивіда без зіставлення його даних з іншими. При аналізі окремої особистості слід використовувати терміни і поняття, що підходять саме для неї. Такий опис особистості можна отримати за допомогою різних джерел: самоопису, описів інших осіб, а також певних об'єктивних вимірів самої особистості. Ідеографічний підхід вимагає інтенсивного вивчення окремого випадку. Він спрямований на всебічне емпатичне розуміння унікального складу особистості окремої людини. Проблема застосування цього підходу в тому, що дослідження окремої особистості можуть привести до відкриття психологічного механізму, однак для встановлення закономірності їх недостатньо. Пояснення унікального випадку недостатньо для виявлення загальних законів.

Основні переваги ідеографічного підходу: глибина, яскравість, життєвість, унікальність, всебічний підхід до особистості, глибина вивчення й аналізу. Основні недоліки: недостатня точність, несистематичність даних, суб'єктивізм інтерпретації.