72. Національні відносини. Національна політика.

Національні відносини – це відносини між людьми, що належать до різних етносів – етнічних груп, націй, народностей та їх державним утворенням з приводу задоволення своїх інтересів. Вони вбирають в себе в якості різних сторін економічні, політичні, ідеологічні, психологічні, територіальні, мовні та інші відносини, і являють собою відносно самостійну систему суспільних відносин. Основними є відносини в сфері політики, бо від них, зазвичай залежить розвиток національних відносин у всіх інших сферах. До політичної сфери національних відносин належать такі питання, як національне самовизначення, рівноправність націй, сполучення національних та інтернаціональних інтересів, створення реальних умов для вільного розвитку національної мови та національної культури, представництво національних кадрів у структурах влади та ін. Але з іншого боку, національні традиції та настрої, культурно-побутові відмінності між націями, мають великий вплив на формування політичних установок, політичної позиції, політичної культури і в цілому на внутрішню та зовнішню політику політичної влади. Історія розвитку національних відносин свідчить про те, що вони можуть бути трьох типів: рівноправність, панування та підкорення; знищення однією нацією інших. Ідеальним для національних відносин є тип рівноправності. Національні відносини мають свій прояв на трьох рівнях: •  Внутрінаціональні - міжкласові, політичні, боротьба за національну гідність, стимулятором якої є національна самосвідомість. •  Міжнаціональні – внутрідержавні, внутрірегіональні, внутрі колективів, міжособові. Тут вирішальна роль належить етнічним факторам, національним стереотипам для міжнаціональні конфлікти та міжнаціональні конфлікти ви-никають частіше, ніж на інших рівнях. •  Міжнаціональні на державному рівні – відносини між національними державами. Важливість та складність національних відносин визначається тим, що вони охоплюють усі сфери суспільного життя і кожна етнонація намагається не тільки зберегти свої особливі інтереси, але й закріпити їх в загальновизнаних нормах. Постійна взаємодія між етнонаціями характеризується двома об’єктивними та взаємопов’язаними тенденціями: диференціацією та інтеграцією. Ці протирічні, але об’єктивні тенденції випливають із внутрішньої сутності національних відносин та носять об’єктивний характер. Головне протиріччя в розвитку націй – між національним (одиничним) та інтернаціональним (загальним). З одного боку, кожна нація прямує до саморозвитку, рівноправності та самостійності, суверенному державному існуванню (диференціація); з іншого – на основі об’єктивного процесу інтернаціоналізації відбувається ломка національних кордонів, посилення взаємної співпраці (інтеграція). Дві тенденції – диференціація та інтеграція в розвитку національних відносин, виражають і в наші часи загальносвітові суспільні протиріччя, і, разом з тим, складають серцевину національного питання. Національна політика – це діяльність у сфері національних відносин, свідомий вплив державних та суспільних організацій з регулювання взаємовідносин між націями, етнічними групами, закріплене у відповідних політичних та правових актах держави. Це система заходів, що здійснюються державою, яка покликана враховувати та реалізовувати національні інтереси представників усіх етнонацій – громадян держави. Національна політика повинна враховувати не тільки теперішні повсякденні потреби та інтереси етнонацій, але й своєчасно примітити проблеми, що виникають, та не допустити перетворення їх у конфліктні ситуації.

   Національна політика, будучи складовою частиною політичної діяльності держави, покликана регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства. Національна політика покликана створити найбільш сприятливі умови для вільного розвитку всіх народів і кожної людини окремо. Зміст гуманістичної, демократичної національної політики - максимально погоджувати інтереси різних народів, реалізовувати їх з позицій поваги кожного народу, кожної людини. Важливе завдання національної політики - попереджати можливі конфлікти на національному ґрунті.    Для нашої багатонаціональної країни проведення продуманої демократичної національної політики - дуже важливе завдання. Справи в цій галузі треба вести так, щоб, з одного боку, забезпечити розвиток культурної самобутності кожного народу, з іншого боку - зберігати історично сформовану цілісність нашої держави.    Основним документом, що визначає національну політику в нашій країні, є Конституція України.    Основними принципами державної національної політики в Україні відповідно до Конституції є:    - рівність прав і свобод людини та громадянина незалежно від його раси, національності, мови, ставлення до релігії, приналежності до соціальних груп і громадських об'єднань;    - заборона будь-яких форм обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності;    - збереження історично сформованої цілісності України;    - гарантія прав корінних нечисленних народів відповідно до Конституції України, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародних договорів Української держави;    - право кожного громадянина визначати свою національну приналежність без будь-якого примусу;    - сприяння розвитку національних культур і мов народів України;    - своєчасне і мирне вирішення протиріч і конфліктів;    - заборона діяльності, спрямованої на підрив безпеки держави, провокації соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі;    - захист прав і інтересів громадян України за її межами, підтримка співвітчизників, що проживають у закордонних країнах, у збереженні і розвитку рідної мови, культури і національних традицій, у зміцненні їхніх зв'язків з Батьківщиною, відповідно до норм міжнародного права.    Послідовна реалізація цих принципів відповідає інтересам усіх народів, що проживають в Україні, усього суспільства.