1.2. Категорії майна яке може бути відчужене або вилучене на потреби Збройних сил України в умовах правового режиму воєнного стану та на період мобілізації.

Відповідно до Конституції України кожен має право володіти та користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. [1;ст.41]

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.[4;ст.354]

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Але законодавством не передбачений порядок передачі, примусового відчуження або вилучення майна у період проведення мобілізації. Однак такий порядок передбачений у випадку введення на території України воєнного або надзвичайного стану. Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Процедура відчуження та вилучення майна визначена під час дії воєнного стану в Україні визначена Законом «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17 травня 2012 року № 4765-VI [15]та в Постанові Кабміну «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах воєнного чи надзвичайного стану» від 31 жовтня 2012 р № 998.[31]

Як зазначається, слід розрізняти терміни «відчуження» та «вилучення» майна. Майно вилучається у державних підприємств на безоплатних умовах.

Натомість у бізнесу та фізичних осіб майно відчужується із обов’язковою попередньою чи наступною компенсацією його вартості. Тому такі дії не слід називати «конфіскацією» чи «експропріацією» майна.

Під примусовим вилученням майна слід розуміти позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Відповідно до вітчизняного законодавства вилучення майна – це позбавлення державних підприємств, державних господарських об’єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.[16]

Як випливає із змісту Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» [16;ст.1], об’єктом вилучення або примусового відчуження може виступати лише індивідуально визначене майно. Фактично, йдеться про речі або сукупність речей, вони розмежовуються за індивідуальними чи родовими ознаками. Якщо річ наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізується про нерухомі речі, транспортні засоби та інше індивідуально визначене майно, але в жодному разі не про гроші, валютні цінності, продукти харчування та інші речі, визначені родовими ознаками, тобто вони не можуть вилучатися.

Цивільний кодекс України дає визначення поняття «річ» – це предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Щодо нерухомих та рухомих речей, цей же кодекс [4] дає тлумачення: «До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. [4;ст.179,181]

Щодо відчуження та вилучення майна у юридичних осіб, в умовах правового режиму надзвичайного стану, то згідно Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня № 1550-III [9] впровадження цього режиму передбачає реквізицію тільки ресурсів, що належать на праві власності юридичним особам. Відповідно до зазначеного Закону[9;ст.25] юридичним особам, майно яких було реквізоване, відшкодовуються збитки у встановленому законодавством порядку.

Також існує умова за якою, якщо майно було примусово відчужене у фізичних та юридичних осіб, після скасування правового режиму надзвичайного стану збереглося колишній власник або уповноважена ним особа має право вимагати повернення такого майна у судовому порядку або вимагати надання йому взамін іншого майна, якщо це можливо. Тобто, фактично держава передбачає можливість вилучення та викупу майна і у фізичних, і у юридичних осіб, зберігаючи додатково для юридичних осіб можливість мобілізації та використання ресурсів. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» передбачає можливість примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб.[9;ст.16] Однак у Законі взагалі відсутній механізм здійснення мобілізації й використання ресурсів юридичних осіб, що недоглядом законодавця, оскільки може спричинити порушення прав юридичних осіб.

В умовах правового режиму воєнного стану умови відчуження майна дещо відрізняються. В Україні, або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан військовому командуванню надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки іншого для тимчасово окупованої території Криму вказано в діючій законодавчій базі не було, органами місцевого самоврядування, а якщо це неможливо, самостійно запроваджувати та здійснювати такі заходи правового режиму воєнного стану:

1. Використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їх роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю;

2. Вилучати для тимчасового використання необхідне для потреб оборони майно міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних громад, підприємств, установ і організацій усіх форм власності та громадян, у тому числі згідно з Положенням про військово-транспортний обов'язок - транспортні засоби, споруди, машини, механізми, обладнання та інші об'єкти, пов'язані з обслуговуванням транспорту, та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Примусове відчуження об’єктів права власності у юридичних і фізичних осіб у зв’язку із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану тягне за собою відшкодування їх вартості в порядку, визначеному законом.

Якщо майно, що було примусово відчужене у юридичних і фізичних осіб, після скасування правового режиму воєнного стану збереглося, колишній власник або уповноважена ним особа має право вимагати повернення такого майна у судовому порядку.

Колишній власник примусово відчуженого у зв'язку із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану майна може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Для періоду моібілізації, законом не передбачено відчуження та видучення майна, на юридичних та фізичних осіб покладається лише військово-транспортний обов’язок, тобто вилучення автотраспорту.

Особливості вилучення автотранспорту визначені у постанові Кабінету міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1921 «Про затвердження положення про військово-транспортний обов’язок»[32]. Дана постанова визначає:

1. Виконання військово-транспортного обов'язку центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, а також громадянами - власниками транспортних засобів усіх типів і марок вітчизняного та іноземного виробництва;

2. Вилучення (відчуження) у власників об'єктів залізничного, морського, річкового, повітряного, трубопровідного, автомобільного, гужового транспорту, а також мотоциклів, промислових та спеціальних суден, тимчасових морських плавучих причальних споруд, тракторів, причепів, дорожньо-будівної, підйомно-транспортної техніки, машин, механізмів, обладнання, будівельних споруд та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням транспорту (далі - транспортні засоби).

Відповідальність за підготовку транспортних засобів для передачі військовим формуванням покладається на керівників підприємств, установ та організацій і громадян - власників транспортних засобів, які зобов'язані забезпечити:

• Відбір разом з представниками військових формувань відповідних транспортних засобів за типами і марками;

• Виконання основних вимог до транспортних засобів, призначених для передачі військовим формуванням на період мобілізації та у воєнний час, та наявність запасних частин, шанцевого інструменту і заправного інвентарю, що входять у комплекти, які разом з транспортними засобами передаються військовим формуванням на період мобілізації та у воєнний час;

• Підготовку транспортних засобів для перевезення особового складу та встановлення спеціального обладнання;

• Заміну за погодженням з районними (міськими) військовими комісаріатами застарілих транспортних засобів новими і більш досконалими у разі їх надходження;

• Проведення перевірки технічного стану транспортних засобів, призначених для передачі військовим формуванням згідно з мобілізаційними планами;

• Розроблення необхідних мобілізаційних документів про постачання транспортних засобів (крім транспортних засобів, власниками яких є громадяни);

• Подання до військових комісаріатів один раз на рік, не пізніше грудня, відомостей про наявність і технічний стан транспортних засобів, а також про громадян, які працюють на підприємстві, в установі та організації на цих засобах;

• Доставку транспортних засобів, призначених для передачі військовим формуванням, відповідно до нарядів районних (міських) військових комісаріатів у визначені пункти.

Військово-транспортний обов'язок встановлюється з метою забезпечення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань на період мобілізації та у воєнний час у транспортних засобах.

Військово-транспортний обов'язок поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, у тому числі ті, що забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян – власників транспортних засобів.

Транспортні засоби, призначені для передачі військовим формуванням на період мобілізації та у воєнний час, повинні бути повністю укомплектовані необхідними агрегатами, вузлами, механізмами, приладами, спеціальним і робочим обладнанням та мати запас ходу не менше ніж:

1. автомобілі та мотоцикли - 10000 кілометрів;

2. трактори та дорожньо-будівна техніка - 400 годин;

3. крани на пневмоколісному і гусеничному ходу та автонавантажувачі - 250 годин.

Усі автомобілі, трактори, дорожньо-будівна та підйомно-транспортна техніка, що передаю військовим формуванням, повинні мати інструмент обладнання, зазначені у Відомостях ЗІП, а так належні технічні паспорти (формуляри) на машини (механізми, агрегати) і електростанції. Крім того, на кожному автомобілі, тракторі, одиниці дорожньо-будівної чи підйомно-транспортної техніки повинен бути комплект запасних частин, шанцевого інструменту та заправного інвентарю.

Дорожньо-будівна та підйомно-транспортна техніка, змонтована на автомобілях чи тракторах, повинна мати комплект запасних частин, шанцевого інструменту, заправного інвентарю та засобів підвищення прохідності того автомобіля чи трактора, на базі яких вони змонтовані.

Для несамохідної дорожньо-будівної та підйомно-транспортної техніки і механізмів (причіпних катків, бетономішалок, дизель-молотів, каменедробильних установок, лісопильних рам, пересувних компресорних станцій) та електронавантажувачів комплекти запасних частин не потрібні.

Запасні частини, що входять до комплекту, повинні бути підготовлені для довгострокового зберігання і упаковані. В упаковку повинні бути вкладені пакувальні листи з переліком упакованих деталей та їх кількістю. Шанцевий інструмент та заправний інвентар можуть перебувати в експлуатації. Під час передачі військовим формуванням автомобілів, тракторів, дорожньо-будівної та підйомно-транспортної техніки запасні частини, шанцевий інструмент, заправний інвентар та засоби підвищення прохідності повинні бути розміщені та закріплені на автомобілях, тракторах, машинах і електростанціях. На обладнання, яке підлягає огляду органами Держстандарту, повинен бути дозвіл від цих органів направо експлуатації, а цистерни для пального, що підлягають калібруванню, повинні мати клеймо організації, яка проводила його перевірку.

Відшкодування за вилучений транспортний засіб здійснюється на основі постанови Кабінету міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1921 «Про затвердження Положення про військово-транспортний обов’язок».[32]

При вилученні техніки вона поділяться на групи за технічним станом, відповідно до цих груп та рівня спрацьованості техніки визначається сума відшкодування. Поділ техніки на групи та визначення розміру знижки на спрацьованість для визначення вартості відшкодованих збитків наведено у Додатку А.

Транспортні засоби поділяються на групи за технічним станом залежно від їхнього пробігу (витрати ресурсів) та фактичного технічного стану на день передачі їх військовим формуванням.

Питання захисту прав власника відчужуваного майна є надзвичайно актуальним, адже юридична (фізична) особа має бути впевнена, що в майбутньому вона зможе отримати або компенсацію за вилучене майно у повному обсязі, або отримати своє майно назад з отриманням компенсації. Всі ці виплати держава гарантує на законодавчому рівні, але сам процес потрібно розглянути детальніше.

Особливий інтерес являє собою захист прав власника відчужуваного майна під час введення надзвичайного чи воєнного стану, адже в таких умовах традиційні способи захисту застосувати куди складніше, зважаючи на спеціальний режим, що встановлений по всій території в цілому. Саме для того, щоб урегулювати принцип та способи відчуження та вилучення майна було прийнято Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». [16]

Але, перш ніж перейти до визначення прав власників відчужуваного майна, потрібно більш детально розібратися з поняттям права власності, та у яких випадках воно може бути порушено.

Право власності, як і будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомірностей – володіння, користування і розпорядження. Цими правомірностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не власнику, а іншій особі, правомірностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди).

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі [4; ст. 319].

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні – це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктивному розумінні складають його правомірності – право володіння, користування і розпорядження.

Право власності – це закріплена за власником можливість у межах, що допускають законом, володіти, користуватися й розпоряджатися майном (засобами виробництва й предметами споживання) за своїм розсудом й у своєму інтересі.

Власність – це економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ.

Право власності – це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном.

Розрізняють такі форми власності:

1) власність українського народу – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу;

2) приватна власність – майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної чи юридичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, гроші, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення);

3) колективна власність – майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо);

4) державна власність – майно, у тому числі кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій (наприклад, єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом [4; ст.322]. Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна [4; ст.323], якщо інше не встановлено договором або законом.

Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Це дуже важливе положення закону [4; ст.321], яке дозволяє особам захищати свої права.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків реквізиції в умовах воєнного або надзвичайного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості [4; ст.321,353].

Відносини правового режиму надзвичайного чи воєнного стану регулюються Конституцією України[1; ст.41], статтею 355 Цивільного кодексу України[4] та Законами України «Про правовий режим воєнного стану»[8], «Про правовий режим надзвичайного стану»[9], «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»[10], «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру»[11], та «Про передачу та примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» [16]. Останні закон визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Саме цей акт наділяє власника майна правом на отримання компенсації за вилучене або відчужене майно.

Даний акт підписується власником майна у разі відчуження або вилучення майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення і скріплюється мастичними печатками військового командування та/або зазначених органів.

У разі примусового відчуження майна до акту також додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв’язку з примусовим його відчуженням.

У разі відсутності особи у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове вилучення, відчуження, акт складається без її участі.

У такому разі власник або законний представник власника має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.

Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.

Право на відшкодування вартості майна у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

Попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв’язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.

Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до військового комісаріату за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.

Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму надзвичайного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму надзвичайного стану звертається до органу, що прийняв рішення про таке відчуження, за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.

Порядок розгляду заяв та здійснення виплат з метою наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» [16] власник має право отримати назад примусово відчужене або вилучене майно, або отримати в замін нього інше.

У разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку.

Підставою для повернення майна є тільки рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов’язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв’язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Постановою Кабінету міністрів України від 31 жовтня 2012 року №998 «Деякі питнання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» [37] встановлено, що витрати пов’язані з повною компенсацією за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, здійснюютьться вмежах відповідних бюджетних призначень передбачених Міністерству оборони або органам, які згідно із законом приймають рішення про примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Також цією постановою встановлено порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно (далі - заява) приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна:

• в умовах правового режиму воєнного стану – військовим комісаріатом;

• в умовах правового режиму надзвичайного стану - органом виконавчої

влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки зміни щодо тимчасово окупованої території Криму до законодавчої бази не вносились, то використовуємо діючі закони, військовим командуванням, органом місцевого самоврядування, на які відповідно до указу Президента України про введення правового режиму надзвичайного стану покладено здійснення заходів надзвичайного стану та які прийняли рішення про таке відчуження.

Отже, перелік майна яке може бути відчужено та вилучено в умовах надзвичайного та воєнного станів та на період мобілізації не дуже відрізняється, це пов’язано з тим, що дані правові режими майже не відрізняються між собою в аспектах відчуження та вилучення майна на суспільні потреби та на потреби Збройних Сил України. Але законодавча база потребує доопрацювання, оскільки за роки незалежності України мобілізація проводиться вперше, а з нею і мобілізація техніки, про відчуження майна в умовах правового режиму надзвичайного та воєнного стану мова взагалі не йде, бо до сьогоднішнього дня все існує тільки у законодавчій базі, та практичного проявлення не має.