9. Домисел і вимисел, їхні творчі методи

Вимисел – те, що вигадане. Вимисли недругів. Як літературний термін означає “створене уявою, фантазією митця” (засіб творення художніх образів). Вимисел письменника. У домисла ж інше значення – “здогад, оснований на припущеннях, міркуваннях”. Домисел у публіцистиці.

Загальноприйнятим є постулат, що журналісту, на відміну від письменника, має право на домисел, але не вимисел. Вимисел при цьому трактується як абсолютно абстрагована від дійсності подія або образ у художньому творі. У домислі журналіста можуть бути деякі нюанси, які привносить він у матеріал, зображуючи вже реальні події, реальних героїв. Тема ця дуже делікатна, бо межу між домислом і вимислом слід проводити в кожному конкретному випадку, залучаючи до цього спеціальну експертизу.

У деяких жанрах журналістики, як вважається, не може бути ані домислу, ані вимислу. Це, насамперед, інформаційна замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт. Категорично заборонено вживати елементи вимислу і домислу в сатиричних жанрах, бо це однозначно може стати не тільки образою, а й послужити приводом для судового позову.

“Вимисел і домисел – це різновид фантазії, без якої немислима не тільки журналістика, а й творчість взагалі”, – констатує Д. Прилюк .

Домисел – вид фантазії, логічно вмотивований здогад, процес остаточного освоєння життєвого матеріалу. До домислу вдаються, коли фактичний матеріал потребує ще додаткового освітлення, розкриття тих граней, які не підкріплені прикладами. Не порушуючи документальної основи, журналіст чимало дописує своєю творчою уявою. Сфера домислу широка: здогадка про суть нових відкриттів, розтлумачення ще не осмислених даних (цифр, показників), «вигадані» діалоги, описи, які розкривають характер людини, вдачу, психічний стан, мотиви поведінки, внутрішні почуття. Домисел грунтується на законах логіки.

Вимисел– теж вид фантазії, життєво виправдана «вигадка», творча уява автора. У журналістській творчості вимисел проявляється в ретельному відборі фактичного матеріалу, віднайденні (а не компонуванні з окремих рисочок, як це робить письменник) ситуацій, що реально існують, живих осіб з відповідними негативними чи позитивними особливостями її характеру, вдачі. Збагнути суть будь-якого явища, предбачти тенденцію його розвитку автору допомагає його світогляд, життєвий і культурний досвід, професійне чуття.

10. Естетичні проблеми журналістської творчості.(??????)

Хто такий журналіст? Перш за все людина, яка пише. Пишуть всі,певною мірою. Але як же повинен писати журналіст? Або про що повинен писати журналіст? Про політику? Про війни? Про найновіші досягнення у техніці? Про маловідомі місця? Все це важливо. Але ... «Журналіст повинен писати про людей, у різних обставинах». В цьому деякі дослідники вбачають саме журналістську естетику.

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

У сучасному світі відчувається глибокий занепад естетичного смаку. Це особливо помітно серед молоді, почуття краси серед якої стрімко падає.Людина повинна сприймати загальноприйняті, класичні ідеали краси, бути у захваті від них; чудові природні ландшафти починають викликати у неї почуття благоговіння, захвату, тощо. те природне почуття краси і гармонії, котре притаманне усім людям ще від самого народження

Журналістський матеріал виконує естетичну функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює текст, і тим, хто його сприймає. Кожна людина вбирає в себе духовне багатство людства. Тому важливо, щоб журналісти вміли правильно обирати теми, правильно їх подавати, тим самим виховуючи читачів.