2.2. Принципи права
Сутність і властивості права розкриваються через його принципи.
«Принципи права – основоположні загальноприйняті норми, що виражають властивості права і мають вищу імперативну юридичну силу, тобто виступають як незаперечні вимоги, що висуваються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального
компромісу» [5, c.262].Принципи права – це своєрідна система координат, у межах якої розвивається право і одночасно вектор, що визначає напрямок його розвитку. Принципи служать нормативними основами права, що покладені в його зміст, виступають як орієнтири його формування, відображають його сутність і основні зв’язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Принципи права можуть бути прямо сформовані в законодавчих актах чи виникати із загального змісту таких актів, зумовлювати тим самим напрямки правотворчої, правозастосовної та іншої юридичної діяльності.
Призначення принципів права:
здійснювати узагальнене закріплення основ суспільного ладу;
забезпечувати однотипне формулювання норм права;
забезпечувати вплив на суспільні відносини через правове регулювання та інші види правового впливу.
Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення демократичної і гуманістичної традицій.
Залежно від рівня регульованих суспільних відносин принципи права можна поділити на загальнолюдські та національні[7, c.153].
Загальнолюдські (міжнародні, загальноцивілізаційні) принципи права діють у межах міжнародного правопорядку, визначаються досягнутим рівнем розвитку людства.
Це такі принципи:
гуманізму – реалізується через повагу і захист основних прав людини;
юридичної рівності – відбивається в принципах єдності прав і обов’язків, а також взаємної відповідальності держави і особи;
свободи – реалізується через можливості вибору суспільного ладу і форми правління, варіанта поведінки та ін.;
демократизму – реалізується через вираження в ньому свободи народу;
справедливості – реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового забезпечення;
законності реалізується у виданні законів, які відповідають праву, суворому виконанню приписів законів усіма громадянами і посадовими особами.
Зазначені принципи закріплені в міжнародних правових документах (наприклад, у Статуті ООН від 26.06.1945, у Заключному Акті наради з безпеки і співробітництва в Європі від 01.08.1975 та ін.). Вони широко впроваджуються у внутрішньодержавну практику багатьох країн світу.
Національні (внутрішньодержавні) принципи діють у межах національної правової системи, визначають її якісні особливості. Їх «набір» має відмітні ознаки в різних правових системах, що залежить від правової традиції, на якій заснована правова система, і від рівня її демократичності. Способи їх появи: 1) закріплюються в законі, тобто легалізуються; 2) виводяться зі змісту і сенсу законодавства; 3) формулюються юридичною практикою.
За сферою дії національні принципи права поділяються на :
Загальноправові (загальні, основні) – властиві всій національній правовій системі (верховенство права, законність, рівність перед законом, взаємозв’язок прав і обов’язків, взаємна відповідальність особи і держави, відповідальність за вину). Діють у всіх галузях права. До основних принципів права можна віднести правові презумпції і аксіоми.
Міжгалузеві – властиві декільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду – в кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканості власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації – в підприємницькому і банківському праві).
Галузеві – властиві конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах – у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. – у міжнародному публічному праві; взаємності – у міжнародному приватному праві).
Підгалузеві – властиві конкретній підгалузі права (принцип банківської таємниці – у банківському праві; принцип безперервності і невичерпності використання лісових ресурсів – у лісовому праві).
Інституційні – властиві конкретному інституту права (наприклад, принципи загальності і рівності виборів при таємному голосуванні – інституту виборчого права[1, c.12].