2.1. Основні аспекти визначення сутності права
Сутність права – це "внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузько класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості" .
У сутності предмета, явища відображається їх внутрішній зміст, який знаходить свій вираз у єдності основних властивостей.
Звичайно, вивчення сутності права залежить від кута зору, під яким воно (право) розглядається. Більшість дослідників зосереджують увагу на одному важливому моменті сутності права – державній волі.
С.Лисенков, наприклад, стверджує, що визначення сутності права як важливого і складного явища у кінцевому підсумку полягає у визначенні його соціальної ролі.
Сучасний підхід до пізнання сутності права передбачає "врахування не тільки державної волі як такої, а й інших якостей та явищ, синтезованих сутністю: норм, функцій тощо. Сутність права взагалі не може бути розкрита однією категорією, її можна пізнати і виразити лише за допомогою системи категорій, що відтворюють дійсну природу та історію права"[1, c.6].
Сутність права полягає в тому, що "воно є: 1) владним нормативним регулятором суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їх інтересів, примирення конфліктів; 2) виразником міри свободи в суспільстві відповідно до рівня його соціально-економічного розвитку (в ідеалі ця міра свободи повинна бути справедливою та рівною)" [5, c.232].
Відповідно поняття права охоплює дві сторони, що виражають його сутність:
регулятивно-компромісна: забезпечує порядок, соціальне примирення, соціальну стабільність (існує поза часом і поза простором);
ціннісно-нормативна: забезпечує свободу, справедливість, рівність (існує в часі і просторі).
У будь-якому суспільстві з формальної точки зору право виступає владним нормативним регулятором суспільних відносин. Головним призначенням права є забезпечення порядку в суспільстві з урахуванням інтересів різних соціальних прошарків і груп шляхом досягнення згоди і компромісу між ними.
Інша сторона сутності права – якість правопорядку. Право – складова частина оцінного мислення, за допомогою якого люди і їх об’єднання самовизначаються в суспільстві, орієнтуються в конкретних ситуаціях, адаптуються до них чи, навпаки, намагаються їх змінити. Еталонами оцінного мислення є міра свободи, рівності, забезпечення справедливості як вищої мети[6, c.225].
Право не слід розглядати як деяке стабільне утворення, воно змінюється разом із суспільством, що розвивається і змінюється, залежить від його етнокультурних особливостей, відображає існуючі в ньому зв’язки і тенденції. Діалектичний розвиток сутності права виражається, перш за все, у зміні співвідношення між правом як мірою свободи, рівності, втіленням справедливості (соціальний, історичний аспект, що змінюється) і правом як регулятором суспільних відносин (юридичний, постійний, незмінний аспект).
Оскільки справедливість – конкретно-історична категорія, то й її вияв у свободі є різним в давній, середньовічний, новий і новітній періоди історії. Так, при феодалізмі міра свободи і рівності була однією для пана, іншою – для кріпака (несвобода, відсутність рівності – формальної і фактичної, тобто несправедливість). Не завжди, не в усі історичні часи була рівність у свободі, єдина для всіх міра свободи.
Таким чином, у сутності права поєднані два людські начала – порядку і свободи (справедливості, рівності), де свобода – історично змінювана категорія, зумовлена менталітетом народу, правовою культурою етнічних спільностей.
Можна визначити такі підходи до розуміння сутності :
-класовий – право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, що висловлюють волю економічно пануючого класу;
- загальносоціальний – право розглядається як загальновизнаний компроміс між різними групами, соціальними прошарками для забезпечення потреб та інтересів як суспільства в цілому, так і окремих його суб'єктів.
Вважається, що ці аспекти складають єдину, хоч і внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин.