- •Загальна теорія держави і права
- •§ 1. Загальна характеристика теорії держави і права 9
- •Частина і. Теорія держави ¶ Розділ і¶ Предмет, методи та функції теорії держави і права
- •§ 1. Загальна характеристика теорії держави і права
- •§ 2. Предмет теорії держави і права
- •§ 3. Методологія теорії держави і права
- •§ 4. Функції теорії держави 1 права, її місце в системі юридичних наук
- •§ 5. Значення теорії держави і права для підготовки співробітників правоохоронних органів
- •¶ Розділ II Походження, соціальна сутність і причини виникнення держави
- •§ 1. Первісне суспільство: економічна основа, організація соціальної влади
- •§ 2. Шляхи виникнення держави і права: загальне й особливе у їх виникненні
- •§ 3. Загальна характеристика теорій походження держави
- •§ 4. Причини утворення національних держав
- •Розділ III Взаємозв'язок і взаємодія суспільства, особи, держави і права
- •§ 1. Поняття суспільства: суспільно-екоиомічна формація, соціальні суб'єкти, соціальні системи та соціальне регулювання
- •§ 2. Особа як соціальний суб'єкт державно-правових відносин
- •§ 3. Співвідношення держави і права з природою, суспільством та економікою
- •Розділ IV Держава: поняття, ознаки, сутність
- •§ 1. Загальне поняття. Сутність і ознаки держави
- •§ 2. Держава і влада
- •¶ Розділ V Типологія держав
- •§ 1. Поняття типу держави та проблеми класифікації
- •§ 2. Рабовласницька держава. Соціально-економічна основа і сутність рабовласницької держави
- •§ 3. Феодальна держава, її соціально-економічна основа і сутність
- •§ 4. Капіталістична держава, її соціально-економічна основа і сутність
- •§ 5. Соціалістична держава
- •§ 6. Держави у пос індустріальному суспільстві
- •§ 7. Окремі типи сучасних держав
- •Розділ VI Функція держави
- •§ І. Поняття та зміст функцій держави
- •§ 2. Класифікація функцій держави
- •§ 3. Головні внутрішні функції
- •§ 4. Зовнішні функції
- •§ 5. Форми і методи здійснення функцій держави
- •Розділ VII Форма держави
- •§ 1. Поняття форми держави
- •§ 2. Форма правління: поняття та різновиди
- •§3. Форма державного устрою: поняття та різновиди
- •§ 4. Державний режим та його види
- •Розділ VIII Механізм держави
- •§ І. Поняття механізму держави та його структура
- •§ 2. Державні органи: їх ознаки, характеристика і види
- •Розділ IX Політична система суспільства
- •§ 2. Поняття політичної системи суспільства
- •§ 3. Партії і держава в політичній системі суспільства: їх місце і роль
- •Розділ X Правова, соціальна держава: походження, зміст, соціальне призначення
- •§1. Ідея правової держави як загальнолюдська цінність
- •§ 2. Правова держава: сутність, ознаки
- •§3. Поняття, риси соціальної держави
- •Соціальна держава передбачає:
- •§4. Конституція україни передумова побудови соціальної, демократичної, правової держави
- •Розділ XI Права, свободи та обов'язки людини і громадянина
- •§1. Права людини: історія і сучасність
- •§2. Основні права людини: поняття, класифікація
- •§3. Міжнародні механізми захисту основних прав людини
- •§4. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина за конституцією україни
- •Розділ XII Демократія та її форми
- •§1. Демократія: поняття та основні засади
- •§2. Демократія як цінність для суспільства
- •§3. Шлях до громадянського суспільства соціальна основа сучасної держави, влади і демократії
- •Частина II теорія права Розділ XIII Поняття, суть і соціальність права
- •§ І. Розуміння правду світовій і вітчизняній юриспруденції
- •§ 2. Поняття права
- •§ 3. Співвідношення права й закону
- •§ 4. Сутність і зміст права. Його роль у реалізації загальносуспільних інтересів
- •§5. Принципи права
- •§ 6. Соціальна цінність, функції права та його структура
- •§ 7. Право україни на сучасному етапі
- •Розділ XIV Норми права та інші соціальні норми
- •§ 1. Соціальні норми та їх класифікація
- •§ 2. Поняття правової норми та її ознаки
- •§ 3. Співвідношення норм права і норм моралі
- •§ 4. Структура правової норми
- •§ 5. Способи викладу правових норм
- •§ 6. Класифікація норм права
- •Розділ XV Форми (джерела) права
- •§ І. Поняття і види форм (джерел) права
- •§ 2. Юридична природа законів та підзаконних актів
- •§ 3. Нормативні акти україни: види, значення, особливості та межі їх дії
- •Розділ XVI Правотворчість
- •§ 1. Поняття та фактори правотворчості
- •§ 2. Принципи правотворчості
- •§ 3. Методи та стадії правотворчості
- •§ 4. Види правотворчості
- •§ 5. Законодавчий процес у парламенті україни та його
- •Розділ XVII Система права і система законодавства
- •§ 1, Поняття та елементи структури права
- •§ 2. Загальна характеристика галузей права
- •§ 3. Міжнародне право
- •§ 4. Предмет і метод правового регулювання як підстави розподілу права на галузі, підгалузі та інститути права
- •§ 5. Система законодавства
- •§ 6. Систематизація нормативно-правових актів
- •§ 1. Поняття правовідносин та їх основні ознаки
- •§ 2. Зміст правовідносин
- •§ 3. Суб'єкти правовідносин
- •§ 4. Об'єкти правовідносин: поняття і види
- •§ 5. Юридичні факти та їх класифікація
- •§ 6. Види правових відносин
- •Розділ XIX Тлумачення норм права
- •§ 1. Поняття і необхідність тлумачення права
- •§2. Види тлумачення
- •§ 3. Способи тлумачення
- •§ 4. Функції тлумачення
- •Розділ XX Реалізація норм права
- •§ 1. Реалізація норм права: поняття та форми
- •§ 2. Застосування як особлива форма реалізації норм права
- •§ 3. Стадії застосування правових норм
- •§ 4. Правозастосувальний акт: поняття, властивості, види
- •§ 5. Прогалини у праві. Аналогія закону й аналогія права
- •Розділ XXI Правомірна поведінка. Правопорушення
- •§ 1. Поняття й основні види правомірної поведінки
- •§ 2. Правопорушення: поняття, склад, види
- •§ 3. Міжнародні правопорушення: поняття, різновиди
- •§ 4. Причини правопорушень і шляхи їх подолання
- •Розділ XXII Юридична відповідальність
- •§ 1. Юридична відповідальність: її природа, суть, поняття та види
- •§ 2. Загальні принципи юридичної відповідальності
- •§ 3. Мета і функції юридичної відповідальності
- •§ 4. Основи юридичної відповідальності відповідно до конституції україни
- •§ 5. Підстави притягнення і звільнення від юридичної відповідальності
- •Розділ XXIII Законність і правопорядок
- •§ 1. Законність як одна з важливих правових категорій
- •§ 2. Зміст законності
- •§ 3. Основні вимоги законності
- •§ 4. Основні принципи законності
- •§ 5. Гарантії законності
- •§ 6. Правопорядок
- •§ 7. Правопорядок і громадський порядок. Дисципліна
- •§ 8. Основні шляхи зміцнення законності і правопорядку
- •§ 1. Правосвідомість: поняття і роль у суспільному житті
- •§ 2. Структура правосвідомості
- •§ 3. Види правосвідомості
- •§ 4. Поняття 1 загальна характеристика правової культури
- •§ 5. Структура і функції правової культури
- •§ 6. Правове виховання: поняття, форми, методи
- •¶Розділ XXV Механізм правового регулювання
- •§ 1. Правове регулювання і правовий вплив
- •§ 2. Поняття механізму правового регулювання
- •§ 3. Структура та ефективність механізму правового регулювання
- •Розділ XXVI Правові системи світу
- •§ 1. Поняття, структура та функції правової системи
- •§ 2. Класифікація правових систем
- •§ 3. Романо-германська правова сім'я, її особливості
- •§ 4. Англосаксонська правова сім'я
- •§ 5. Соціалістична правова сім'я
- •§ 6. Сім'я релігійного і традиційного права
§ 5. Підстави притягнення і звільнення від юридичної відповідальності
Підставами притягнення по юридичної відповідальності є:
а) наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення;
б) юридичний факт — вчинення самого правопорушення;
в) наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.
Підстави звільнення від юридичної відповідальності передбачаються у кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Так, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної частини КК України) та відбування покарання (розділ XII Загальної частини КІС України).
Підставами звільнення від кримінальної відповідальності є такі:
а) у зв'язку з дійовим каяттям. Тобто особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК України);
б) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим та відшкодуванням завданих особою, яка вперше здійснила злочин невеликої тяжкості збитків або усуненням заподіяної шкоди (ст. 46 КК України);
в) у зв'язку з передачею на поруки — особу, яка вперше вчинила злочин та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ст. 47 КК України);
г) у зв'язку зі зміною обстановки — особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК України);
ґ) у зв'язку із закінченням строків давності — особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули відповідні встановлені Кримінальним кодексом строки (ст. 49 К К України).
Підставами звільнення від адміністративної відповідальності є:
а) давність притягнення до адміністративної відповідальності;
б) передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу;
в) обмеження усним зауваженням при вчиненні незначного адміністративного правопорушення.
Звільнення від дисциплінарної відповідальності. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу (ст. 152 КЗпП України).
Розділ XXIII Законність і правопорядок
Ніхто не має прав як таких, крім прав виконувати свій обов’язок.
О. Конт
§ 1. Законність як одна з важливих правових категорій
Законність — фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспільства і його громадян.
Право є великою цінністю і фактором соціального життя. Проте його реальність визначається не тільки тим, що воно знаходить своє вираження у формальних нормативно-правових актах — законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих актах. Право реальне перш за все тому, що владна воля, відображена у законах, втілюється в поведінці людей — громадян, які виконують закон, осіб, які вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон.
Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Властиво, ця сторона права, яка пов'язана з життям закону, його дійсністю, і характеризується поняттям «законність».
Проблема законності — одна з центральних у теорії держави і права. Актуальність її очевидна як у теоретичному, так і практичному плані.
В юридичній науці склалася традиційна концепція законності, суть якої полягає в суворому й неухильному дотриманні й виконанні чинного законодавства усіма суб'єктами права. А з точки зору функціональної ролі законність розглядається як принцип, як метод здійснення влади, як режим суспільного житія, як система вимог, які висуваються до особи.
Як стійке явище суспільного життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, що спроможне забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими відносинами, за яких свобода приватної власності є рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виробництва матеріальних та нематеріальних благ, поставити виробників в однакові умови — головне завдання правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини. А тому до тих пір, поки в суспільстві існує нерівне становище людей у сфері виробництва матеріальних, духовних цінностей, неможна говорити про їх рівність перед законом і, відповідно, про законність.
Вимога додержуватись виданих державою законів сформована давно. Ще римські юристи говорили про безумовну необхідність дотримання законів (закон суворий, але це закон — dura lex, sed lex).
Система римського права є юридичною базою законності у сфері регулювання майнових відносин, яку в подальшому було перетворено в більш цивілізовані форми, поступово забезпечуючи реальною рівністю перед законом усіх учасників суспільних відносин.
У суспільстві, що функціонує в режимі міцної законності, реально існує чітке розмежування і гармонійна взаємодія законодавчої, виконавчої та судової влади. Руссо, наприклад, бачив головне завдання законності втому, щоб забезпечити щастя і благо всім громадянам, свободу і рівність перед законом для всіх. Ці загальні ідеї, висловлені не тільки Руссо, а й багатьма іншими мислителями минулого, знаходять своє втілення в сучасному цивілізованому світі.
Законність виражає загальний принцип відношення суспільства до права в цілому. Тому її зміст необхідно розглядати у трьох аспектах:
а) в плані «правового» характеру суспільного життя;
б) з позиції вимоги загальної поваги до закону і обов'язків його виконання всіма без винятку;
в) під кутом зору домагання реального захисту і забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля.
Отже, зміст законності пов'язаний як із поведінкою пересічних суб'єктів, що безпосередньо реалізують право, так і з діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб щодо його формування, застосування і захисту.
В недалекому минулому вітчизняна наука аналізувала законність переважно в іншому аспекті й тлумачила її як вимогу бездоганного додержання норм права всіма його суб'єктами. За своєю сутністю це правильне розуміння, проте воно однобічно відображає зміст цього явища. В цьому випадку вимоги законності поширюються лише на громадян і їх організації, органи, що безпосередньо реалізують свої права й обов'язки. Діяльність органів, що забезпечують правове регулювання (правотворчих і правозастосовчих), знаходиться поза її змістом.
Зазначене розуміння однобічно орієнтувало й юридичну практику. Забезпечення законності зводилось, головним чином, до роботи контрольно-наглядових і правоохоронних органів — виявлення порушників правових приписів і їх подальшого покарання. Результатом цього і став обвинувальний ухил у їх діяльності. Навіть суд розглядався як правоохоронний орган, а не орган правосуддя, що гарантує захист прав і свобод громадян та їх об'єднань.
Таке розуміння законності, яке задовольняло потреби тоталітарного режиму, зовсім не забезпечувало нормального функціонування суспільства в умовах демократії і, тим більше, не сприяло формуванню і зміцненню правової держави і суспільства.
Подібне трактування законності є результатом ототожнення права і закону, коли будь-який нормативний акт, що походить від держави (навіть антигуманний, реакційний) — «право» і відповідно вимагає реалізації.
Проте такі акти не забезпечують мети правового регулювання, законності. Навпаки, вони породжують соціальну напругу, обмежують свободу громадян, їх природні права, завуальовано припускають беззаконність і свавілля в діяльності посадових осіб. Крім цього, неважко зауважити, що при такому розумінні законності акцент робиться лише на виконанні норм права, а питання щодо змісту цих норм, які, як відомо, в більшості носять вольовий характер, залишається поза увагою.
Однак законність є комплексним політико-правовим явищем, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави. Не випадково раніше теорія правової держави носила іншу назву — «планування права».