§ 5. Характерні риси правової системи Нової Зеландії

Нова Зеландія потрапила до сфери дії загального права і статутів (законів) Британії, коли стала її колонією (1840). Набуття незалежності в 1947 р. не усунуло панування на її території британських законів, прийнятих у 1840—1947 pp., якщо в них зазначалося, що вони поширюються на Нову Зеландію. До того безправний у законодавчому відношенні новозеландський парламент (створений ще у 1852 p.), провів титанічну роботу із заміни деяких англійських законів вітчизняними. Однак система загального права збереглася, збагатившись рішеннями вищих новозеландських судів. Юристи Нової Зеландії визнають силу судового прецеденту для себе і всіх нижчих судів. Судовими прецедентами вважаються рішення, прийняті вищими судовими інстанціями як у Новій Зеландії (обов'язковий прецедент), так і в Англії, Австралії, Канаді та інших країнах англо-американсь-кого права (переконуючий прецедент).

Законодавство Нової Зеландії характеризується впорядкованістю. Перевага віддається не кодифікації, а консолідації. Створено акти з найважливіших правових інститутів права. Проте деякі питання цивільного права (наприклад, зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, та ін.) ще не консолідовані. Закони, як правило, створені за англійським зразком. Наприклад, закони з питань діяльності компаній, торгівлі, транспорту складені відповідно до англійського законодавства і норм загального права. Кримінальне законодавство (акт 1893 р.) зазнало впливу від проекту Кримінального кодексу, складеного Дж. Стифеном для Великої Британії. На цей час діє Закон про злочини 1961 р. Це, власне кажучи, Кримінальний кодекс. Він діє разом із Законом про поліцейські порушення 1927 р. (у редак-

>>>576>>>

ції 1965 p. із подальшими змінами) та іншими нормативно-правовими актами.

Найвищими судовими інстанціями в Новій Зеландії є Апеляційний і Верховний суди. Апеляційний суд (очолює систему судів) розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду в цивільних і кримінальних справах і постанови установ адміністративної юстиції, арбітражного суду. Верховний суд (складається із голови і 25 суддів) розглядає складні цивільні і кримінальні справи, а також скарги на постанови, винесені у них магістратськими судами, у деяких випадках — на рішення органів адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Верховним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кримінальних і цивільних справ (крім справ про державну зраду, вбивство тощо) розглядається магістратськими судами — нижчою ланкою системи загальних судів.

Глава 31 змішаний (гібридний) тип правової системи Частина і. Півшчноєвропейська (скандинавська) група правових систем § 1. Поняття змішаного типу правової системи

Змішаний тип правової системи — це сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що проявляються в єдності їх закономірностей і тенденцій розвитку на основі сприйняття елементів правових систем романо-германського і англо-американського типів. У змішаному типі правової системи домінує нормативно-правовий акт як юридичне джерело права. Нормі права як еталону поведінки відведена основна роль у регулюванні суспільних відносин. Судова практика посідає істотне місце в системі джерела права. Точніше, цей тип правової системи можна назвати гібридним типом.

Змішаними можна вважати багато правових систем сучасності. При виділенні гібридного типу правової системи маються на увазі групи систем, в яких існують елементи двох класичних типів — романо-германського і англо-американського. До цього

>>>577>>>

типу правової системи належать північноєвропейська (скандинавська) і латиноамериканська групи правових систем.

Здавалося б, країни Північної Європи і Латинської Америки, знаходячись у різних частинах світу, не могли розвиватися однотипно. Однак, незалежно одне від одного, північноєвропейське і латиноамериканське право сформувалися під впливом рецепції деяких елементів одних тих самих^типів правової системи — континентальної та загального права. І хоча сприйняття іноземного елемента лягало на національний грунт, який був і є неоднорідним у скандинавських і латиноамериканських країн, їх правові системи мають багато спільного. Це дає підставу віднести їх до одного типу правової системи — змішаної (гібридної). Однак при схожих спільних рисах кожна із груп зберігає свої особливості.