Перелік питань /завдань для підсумкового контролю

1. Літературознавство як наука. Взаємозв’язок літературознавства з іншими науками.

Літературознавство - це наука про художню літературу, вона розвивалася з найдавніших часів, спочатку в рамках філософії та естетики, а з кінця 18 ст. сформувалася як самостійна дисципліна.

В рамках літературознавства виділяють 3 основні галузі:

1)Історія літератури- це наука, що вивчає літературу в її історичному розвитку від найдавніших часів до сучасності.

2)Літературна критика- це всебічний аналіз та оцінювання художніх якостей літературного твору.

3)Теорія літератури- це наука, яка вивчає закони розвитку літератури, як мистецтва слова.

Допоміжні галузі:

• Бібліографія –це облік і систематизування творів художньої літератури та літературознавчих праць.

• Герменевтика- це теорія тлумачення чи інтерпретації текстів.

• Компаративістика- це порівняльне вивчення літератур різних націй, а також якихось споріднених явищ в межах однієї національної літератури.

• Психологія мистецтва- це вивчення процесу виникнення мистецьких творів та особливостей їх сприймання.

• Перекладознавство- наука, яка вивчає закономірності художнього проекту, проблеми його відповідності оригіналу та досконалості.

• Текстологія- вивчення і тлумачення текстів насамперед рукописів зіставлення варіантів пояснення певних місць.

Жанри наукових досліджень:

1)монографія

2) розвідка

2. Види мистецтва. Література як вид мистецтва.

Мистецтво-це сприйняття і відтворення світу в худ.образах.

Виділяють 3 типи:

1)Просторові (живопис, скульптура, архітектура)

2)Часові (музика, Танець, пантоміма, худ.література)

3)Синтетичні (театр, кіно, телебачення)

Художня література посідає особливе місце в цій системі як мистецтво слова, що створює нову духовну реальність за допомогою людської мови. Головна особливість літератури полягає в тому, що вона позбавлена прямої фізичної наочності: на відміну від картини, яку ми бачимо, чи музики, яку чуємо, літературні образи виникають виключно в уяві читача під впливом прочитаного тексту. Це дає автору безмежну свободу, адже слово здатне миттєво переносити дію крізь простір і час, відтворювати масштабні історичні події та заглядати в найпотаємніші глибини людської психіки, думок і почуттів. Структурно література поділяється на три ключові роди — епос (розповідь про події), лірику (вираження емоцій та переживань) і драму (дія через діалоги, призначена для сцени), виконуючи при цьому не лише естетичну, а й важливу пізнавальну, виховну та культурну роль у житті суспільства.

3. Поняття художнього образу. Художній образ в літературі. Види

художніх образів.

Худ.образ-це узагальнена і разом з тим конкретна картина людського життя чи навколишнього світу, що створена творчою уявою митця. Худ.образ має свої особливості: конкретність, узагальненість, умовність, цілісність, емоційність.

З погляду літературного напряму образи можуть бути:

класицистичними

романтичними

символічними

алегоричними

За своїм характером образи можуть бути:

трагічними

комічними

За місцем у творі образи можуть бути

головними

другорядними

епізодичними.

За ставленням автора образи можуть бути:

позитивними

негативними

За способом творення (типом асоціювання) образи ділять на

зорові,

слухові,

дотикові,

смакові,

запахові.

За рівнем художнього узагальнення розділяють

мікрообрази (тропи, фігури, фоніка),

макрообрази (характери, символи, картини),

мегаобрази (Всесвіт, природа, буття, Людина).

За предметом змалювання образи поділяються на:

образи-персонажі

образи-пейзажі

образи-речі

образи-емоції

образи-поняття

За типом співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю образи ділять на:

автологічні

металогічні

4. Категорії «зміст» і «форма» художнього твору та їх складники.

Зміст – це те, що сказано в творі, внутрішня сутність твору, відображена автором життєва реальність, його думки, почуття та ідеї. Форма — це як сказано в творі, сукупність способів і засобів художнього вираження, через які зміст стає доступним читачеві.

Складники змісту

1.Тема ( основний предмет розповіді, те про що йдеться в творі)

2.Ідея (основна думка автора)

3.Проблема (це питання, яке гостро поставлене у творі)

4.Конфлікт (Це зіткнення, суперечка, боротьба між персонажами, групами персонажів та між особистістю та суспільством)

Складники форми:

1. Жанри

2. Композиція

3. Віршування

4. Фабула – це поданий по причино-часовій послідовності ланцюг подій змальованих в худ.творі.

5. Художня мова – індивідуальний стиль автора, лексика, синтаксис.

6. Тропи та стилістичні фігури - метафори, епітети, порівняння, алегорії, символи, гіперболи тощо, які створюють образність.

7. Позасюжетні елементи – компоненти, які не входять до прямої динаміки сюжету, але розкривають задум (епіграфи, передмови, авторські відступи, ліричні відступи, вставні епізоди).

4. Елементи змістової організації літературно-художнього твору.

Зміст худ. літ. твору – це особистісна ідейно-емоційне ставлення митця до предмета зображення яке реалізується в об’єктивно-суб’єктивній структурі. Об’єктивну основу змісту становить відтворена картина життя, а суб’єктивна – авторська емоційно-цілісна оцінка.

До основних елементів змістової організації належать:

-тема (коло життєвих явищ, відображення у творі у зв’язку з певною проблемою; це узагальнення основа змісту).

а) зовнішня тема ( загальне коло зображувальних ою’єктів);

б) внутрішня тема (проблематика) – худ. актуалізація проблемних питань, висунутих на передній план;

-фабула (Подієва основа твору, яка розгортає прихований у темі конфлікт. На відміну від сюжету, фабула становить безпосередній предмет розповіді узмістовій структурі).

-характер (узагальнені і худ. досмислені автором загальнолюдські типи поведінки та переживань персонажів, які слугують предметом пізнання.

-пафос (Провідний тип емоційного світовідчуття й настрою, яким пронизан твір («думка твору»). Він виражає оціночне ставлення автора та викликає відповідний емоційний відгук у чииача). Види пафосу: трагічний, героїчний, драматичний, сатиричний, сентиментальний, романтичний тощо.

-ідея (Головна узагальнююча думка твору, що виражає концепцію світу й людини, сповідувану автором, та містить підсумкову оцінку зображуваного).

4. Сюжет художнього твору. Сюжетні та позасюжетні елементи літературного твору, їх функції.

Сюжет – зображення подій у літературному творі в інтерпретації автора.

Елементи сюжету:

1)Експозиція – частина сюжету, в якій розкривається місце, час, обставина і середовища дії. Готує до розуміння обставин і мотивів худ. твору.

2)Зав’язка – охоплює виникнення конфлікту, перше безпосереднє зіткнення протидійових сил, що зумовлює основний рух сюжету.

3)Рорзвиток дії – полягає в зображенні подій, стосунків персонажів, їхніх вчинків, зіткнення, симпатій, та антипатій, виявлення життєвих протиріч.

4)Кульмінація – полягає у вирішальному, найгострішому зіткнення сил, які ведуть боротьбу; момент найбільшого напруження у розвиткові змальованих у творі подій.

5)Розв’язка – охоплює зображення наслідків; дає відповіді на поставленні питання; підбиває підсумки худ. твору.

Позасюжетні елементи не пов’язані із сюжетом, а їх наявність у творі зумовлена творчим задумом, створити смисловий чи худ. контекст твору.

1)Ліричний (авторський) відступ – надає творові емоційного звучання, звеличує силу людських почуттів і водночас підсилює емоційність твору.

2)Портрет – полягає у типізації чи індивідуалізації образу. Портрет може мати зображувальний характер, мета якого – змалювати зовнішність людини.

3)Пейзаж – опис природи, який у худ. т. може відігравати роль декоративного обрамлення подій, підготовки до її сприймання, психологічного підтексту у змалюванні персонажа чи зображенні дії, колізії, перипетії.

4)Інтер’єр – словесний малюнок, який зображує внутрішню частину якого небуть приміщення. Призначення ьакого опису – відтворити обставини подій, надати розповіді пробутової достовірності, створити культурний контекст діяльності персонажа.

4. Композиція літературного твору. Простір і час у художньому творі.

Композиція – побудова літературного твору, розміщення і співвідношення його компонентів.

Художній час літературного тексту може приймати різноманітні форми залежно від творчого задуму автора: може співпадати із реальним часом об'єктивної дійсності, спиратися на далеке майбутнє або, взагалі, бути невизначеним. Хронотоп охоплює всі сторони художнього твору: впливає на жанрову специфіку тексту, композиційну структуру, висвітлення художнього образу в творі. Художній час змінюється в залежності від того, чи бере автор участь у подіях художнього твору або ні: час автора може протікати одночасно з подіями літературного тексту, випереджати їх або відставати від них. Так само автор може бути в одному й тому ж просторі з героями художнього твору, перебувати десь неподалік.

Художній простір літературного твору може бути відкритим, закритим, зовнішнім і внутрішнім, «своїм» і «чужим», прямим і кривим, великим і малим, локальним і глобальним, близьким і далеким. Він має суб'єктивну природу та реалізується в свідомості автора, персонажів та читача літературного тексту. Художній простір реалізується за допомогою речей, що його складають. Кімната пізнається завдяки предметам у ній, вулиця - завдяки розташуванню будинків та ін.

4. Епос як рід літератури. Жанри епічних творів, їх особливості.

Епос – літ. рід, для якого характерні масштабність художнього зображення дійсності, сюжетність, розповідність, наявність характерів-персонажів, у вчинках яких розкривається динаміка зображуваного.

Жанри епічних творів:

1) Роман-епопея – епіч. Жанр, який структурує в собі ознаки роману та епопеї і містить настанову на всеохоплююче осмислення життя в його іст. Розвитку.

2) Роман – жанр, великий за обсягом, складним за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

3) Повість – розповідний твір, який має одну сюжетну лінію, велика кількість другорядних персонажів, повна глибока їх характеристика, наявність описів.

4) Оповідання – невеликий за розміром епічний твір, про одну чи кілька подій з життя одного головного героя.

5) Новела – невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом.

6) Нарис – художньо-публіцистичний твір, у якому автор показує підмічені ним у житті дійсні факти, події і людей.

7) Етюд – невеликий, як правило, одноактний віршовий чи прозовий твір, в якому представлено епізод чи фрагменти світу, а дійові особи зображують лаконічно, пунктирно, стаючи образами-символами.

8) Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані чи фантастичні події.

9) Легенда – переказ про якісь події чи людей, але оповитий казковістю, фантастикою.

10) Байка – малий за обсягом твір повчального характеру.

4. Лірика як рід літератури. Жанри ліричних творів, їх особливості.

Лірика – рід художньої літератури, який виражає внутрішнє життя людини (переживання, враження, емоції, роздуми) і характеризується відсутністю сюжетності, оповідального начала, образів-персонажів.

Жанри ліричних творів:

1) Ода – хвалебна пісня, вірш про якусь видатну особу чи подію.

2) Панегірик – хвалебна пісня на честь визначної чи заможної особи.

3) Сонет – ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування.

4) Елегія – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту

5) Епіталама – пісня на честь молодого подружжя, яку виконували після шлюбних урочистостей.

6) Епітафія – напис в честь померлого.

7) Медитація – філософський вірш на «вічні» теми (добро і зло, життя і смерть, сить і вічність та ін.).

8) Пісня – невеликий за обсягом лір. Твір, який виконують співом.

9) Гімн – урочистий твір, який вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь.

10) Послання віршований літературний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи багатьох людей.

4. Драма як рід літератури. Жанри драматичних творів, їх особливості.

Драма – 1) літературний рід, оснований на імітації, моделюванні дії, призначеної для розігрування персонажами на сцені; 2) твір, оснований на гострому життєвому конфлікті, що зумовлює напруженість дії, відображає складні переживання персонажів.

Жанри драматичних творів:

1) Драма – твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, що зумовлює напруженість дії, складні переживання персонажів.

2) Трагедія – драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиренний конфлікт, який призводить до трагічної розв'язки — герой, вступаючи в боротьбу, гине фізично або духовно.

3) Комедія – драматичний твір, у якому сатиричними та гумористичними засобами змальовано смішне в житті, висміюються потворні суспільні і побутові явища, негативні риси характеру людей.

4) Інтермедія – невеликий за обсягом розважальний драматичний твір переважно комічного характеру, який виконувався між актами основної вистави.

5) Мелодрама - жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо. Також супроводжується трагічними сценами, в більшості випадків закінчується хеппі-ендом.

6) Фарс – театральна або кіно- комедія легкого змісту з лише зовнішніми комічними прийомами.

7) Водевіль – різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику.

8) Вертепна драма – комічне театральне дійство, яке розігрувалося на різдвяні свята за допомогою ляльок (різновид лялькового театру в Україні XVIII— XIX ст ).

9) Водевіль – легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, виповнена динамічними діалогами, піснями, танцями.

10) Трагікомедія – поєднує риси як трагедії, так і комедії: трагічне й комічне тісно переплетені, даючи подвійне (гірке й смішне) осмислення життя.

11) Драма-феєрія – п'єса з казковим, фантастичним сюжетом, де реальний світ переплітається з міфологічними чи магічними істотами.

4. Визначення літературного процесу. Фактори, що впливають на його розвиток.

Літературний процес – історично і соціально зумовлений, закономірний рух художньої свідомості, який виявляється у виникненні, функціонуванні і зміні літературних явищ та фактів.

До зовнішніх факторів належать умови, які формуються поза межами самої літератури, але визначають її зміст, тематику та загальну спрямованість. Серед них вагоме місце посідають такі чинники:

1) соціально-економічний стан суспільства, що включає масштабні історичні події, такі як війни, революції, зміни політичних режимів та державні реформи;

2) різні форми суспільної свідомості, зокрема тогочасні філософські течії, релігійні догми, наукові відкриття, панівна ідеологія, а також суспільна мораль і право;

3) взаємодія з іншими видами мистецтва, наприклад, з музикою, театром, живописом чи кінематографом, оскільки література є частиною загальної художньої культури;

4) технологічні чинники, такі як винайдення книгодрукування в минулому чи поява цифрових медіа та Інтернету в новітню добу, які докорінно змінюють способи поширення творів і взаємодію автора з читачем;

Внутрішні фактори, на відміну від зовнішніх, виникають усередині самої літератури як специфічної мистецької системи і відображають її власні закони саморозвитку. У цій групі зазвичай виділяють такі складові:

1) постійне змагання та взаємодоповнення традицій і новаторства, коли митці спираються на досвід попередників і водночас прагнуть зруйнувати старі канони, щоб створити свіжі художні форми;

2) міжнаціональні художні взаємовпливи та діалог культур, які відбуваються через переклади, запозичення сюжетів, цитування, ремінісценції або навіть пародіювання чужих текстів;

3) закономірна зміна літературних епох, методів і стилів, що яскраво простежується в переходах від бароко до класицизму, від романтизму до реалізму, а згодом до модернізму й постмодернізму;

4) індивідуальний талант і творча воля окремого письменника, його унікальний світогляд, психологічні особливості та особисті естетичні пошуки, які здатні змінити рух усього літературного процесу;

4. Художній метод. Домінанти реалістичного та романтичного методів.

Художній (або творчий) метод – це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу. Саме поняття «метод» означає спосіб пізнання.

Реалістичний метод (став провідним із другої половини XIX ст.) базується на об'єктивному, правдивому відтворенні дійсності в її закономірностях та причинно-наслідкових зв'язках:

-любов до простоти;

-нахил до ясних, за певними приписами вибудуваних рамок

-ухил до ускладненості;

-нехтування ясністю, бо, мовляв, важливіша глибина, хоч би вона читачеві і не завжди була до кінця зрозуміла;

-шукання своєрідної, оригінальної мови, любов до мовних дивацтв, вживання діалектизмів та жаргонізмів;

-прагнення досягнути в загальному враження спокійної гармонії;

Романтичний метод (панував наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.) заснований на абсолютизації духовного світу людини, неприйнятті сірої буденності та прагненні до ідеалу.

-прагнення до прозорої ясності думки;

-прагнення надати творові навмисне незакінченої розірваної, «вільної» форми;

-зусилля виробити унормовану, «чисту» мову;

-прагнення дати найточніший вислів;

-зусилля розкрити найбільшу повноту мовного вияву, хоч би це було і не на користь точності;

-прагнення досягти напруження, руху;