8. Поняття «форми захисту соціальних прав»

Реалізацію свого права на захист порушених соціальних прав особа може здійснити в різноманітних формах та шляхом використання різних правових засобів захисту.

І.В. Лагутіна у своїй дисертації вважає, що форма захисту трудових прав та інтересів працівників представляє –

діяльність уповноважених органів, працівника або його представника (професійної спілки) із захисту трудових прав та законних інтересів, які виявляються у застосуванні передбачених законодавством способів і заходів, спрямованих на припинення і попередження порушень трудового законодавства, поновлення порушених трудових прав і відшкодування заподіяної шкоди.

Під формами захисту соціальних прав також доцільно розглядати

правовий комплекс особливих юридичних процедур, які можуть здійснювати правозастосовні й правозахисні органи (інституції, особи) та безпосередньо працівники в межах відповідного правозахисного процесу, що мають на меті реальне відновлення порушених прав і подальшу передбачену чинними нормативно-правовими актами відповідну компенсацію за порушення матеріального, морального чи організаційно- правового характеру.

Тому під засобами захисту соціальних прав варто розуміти

конкретні правові процедури, що здійснюють правозастосовні й правозахисні органи, інституції, особи (у разі звернення до них особи) та безпосередньо особау межах правозахисного процесу обраної ним конкретної правової форми захисту порушених соціальних прав. Тобто право на захист соціальних прав включає в себе вибір форми захисту та відповідних засобів захисту.

9. Класифікація форм захисту соціальних прав

Науковці зазначають, що захист соціальних прав людини здійснюється у різноманітних формах, які можна об’єднати у дві групи: юрисдикційну і неюрисдикційну.

Водночас захист соціальних прав та інтересів здійснюється як державними органами, так і неурядовими організаціями та самими окремими особами.

Основна відмінність між ними полягає у засобах захисту. Захист у юрисдикційній формі здійснюється засобом офіційного звернення до різних державних органів, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності та у межах їх компетенції щодо права захисту. Наприклад, органів судової влади, органів із розгляду трудових спорів, органів з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю із захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів.

У той час захист цих прав у неюрисдикційній формі відбувається в рамках матеріального правовідношення і здійснюється засобом, який виключає звернення до державних органів, тобто реалізується самою особою без звернень до компетентних органів.

Юрисдикційні форми захисту соціальних прав та інтересів класифікуються на міжнародні та національні.

Міжнародні форми включають адміністративні (контрольний механізм МОП) та судові (юрисдикція Європейського Суду з прав людини). Відповідно національні юрисдикційні форми захисту включають захист соціальних прав та інтересів в органах судової влади, органах із розгляду трудових спорів, а також в органах державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

Неюрисдикційні форми захисту передбачають дії осіб або їх представників із захисту соціальних прав та інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звернення до відповідних юрисдикційних органів (судів та адміністративних органів). Йдеться про самозахист прав та інтересів, який здійснюється ними як індивідуально, так і колективно (зокрема, оголошення страйку). До неюрисдикційних форм захисту та інтересів слід віднести, наприклад, доюрисдикційне врегулювання трудового спору зусиллями його сторін.

Форми захисту соціальних прав та інтересів працівників класифікуються також залежно від суб’єкта, уповноваженого застосовувати передбачені законодавством способи та засоби: індивідуальний захист (самозахист), колективний захист (черезпрофспілки, систему колективних угод і колективних договорів, органи з вирішення трудових спорів), державний захист (судовий захист, державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю).

Також форми захисту видається можливим поділяти на державні та недержавні. А.О. Падалка наводить характерні риси державної форми захисту саме трудових прав працівників:

1) звернення працівника в разі порушення його трудових прав до відповідних державних органів;

2) діяльність державних органів у сфері захисту трудових прав має три головні напрями:

а) належне закріплення трудових прав працівників;

б) контроль за дотриманням трудових прав працівників;

в) поновлення порушених прав працівників шляхом звернення до судових органів;

3) є найбільш ефективною, адже державні органи у сфері захисту трудових прав працівників наділені широким колом владних повноважень.

Недержавна форма, у свою чергу, може бути представлена через діяльність профспілкових організацій щодо захисту суб’єктивного трудового права працівника, яка, на жаль, є малоефективною, адже загальний авторитет профспілок останнім часом знижується. До того ж звернення за захистом до профспілки надає можливість мінімізувати конфронтацію сторін трудового договору, не привертаючи до трудової суперечки увагу держави.

Проте звернення профспілки до роботодавця унеможливлює застосування до нього заходів примусового характеру. Якщо зважати на той факт, що останнім часом у всіх без винятку секторах економіки роботодавці свідомо порушують трудові права працівників, то, відповідно, й чекати на добровільну відмову від порушення трудових прав працівників не варто. Однак це жодним чином не применшує участі профспілок у захисті трудових прав працівників. Цей захист може бути ефективним у разі, якщо порушення трудових прав працівника відбулося у зв’язку з неправильним тлумаченням законодавства або помилковим трактуванням норм трудового права.

Окремо необхідно зупинитись на медіації. Як показує судова практика, в питаннях вирішення трудових спорів тільки незначна кількість розглянутих справ закінчується шляхом затвердження судами мирових угод.

15.07.2020 р. Верховна Рада України «прийняла за основу підготовлений Мін’юстом проєкт Закону України «Про медіацію» (№ 3504) (чинний з 16.11.2021), який на законодавчому рівні закріплює можливість проведення процедури медіації –

добровільного позасудового врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів між його сторонами, за допомогою медіатора».

На нашу думку, медіація повною мірою може бути впроваджена у трудовому праві як одна з форм захисту трудових прав та законних інтересів працівників, адже вона займає менше часу, ніж судовий розгляд справи, і за витратами ця форма захисту є менш вартісною, ніж судовий розгляд. Медіація може знадобитися для вирішення як колективних, так й індивідуальних трудових спорів. Крім зазначених підходів, форми захисту трудових прав доцільно поділити на колективні та індивідуальні.

ПРО КОЛЕКТИВНІ ТРУДОВІ СПОРИ:

Наводимо класифікацію колективних форм захисту трудових прав працівників: 1) неюрисдикційна форма захисту – колективний самозахист працівників у вигляді колективних дій; 2) юрисдикційні форми: а) захист працівників професійними спілками; б) захист працівників у порядку нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства уповноваженими державою органами; в) захист працівників органами, створеними для порядку розгляду колективних трудових спорів (примирна комісія, трудовий арбітраж, Національна служба з посередництва та примирення та інші).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). На нашу думку, страйк – це колективна форма захисту трудових прав працівників, яка полягає в застосуванні працівниками як колективним суб’єктом засобів тиску на роботодавця, їх об’єднання, державу шляхом відмови від виконання передбаченої трудовим договором роботи з метою задоволення своїх трудо-правових вимог.

Наступною, уже юрисдикційною, колективною формою захисту трудових прав працівників є захист професійних спілок, їх об’єднань. Зазначимо, що професійні спілки в процесі захисту трудових прав працівників беруть активну участь, а саме реалізовують свою захисну функцію в певних формах. Колективною формою захисту трудових прав працівників є, на нашу думку, саме представництво професійними спілками інтересів працівників під час реалізації ними права на звернення за захистом своїх прав. Із цього приводу С.Я. Вавженчук вказує, що в трудовому праві питання захисту трудових прав вирішується в процесі розгляду трудових спорів, тобто має характерний тільки йому процес та ознаки [10, с. 109].

Захист працівників в порядку нагляду й контролю за додержанням трудового законодавства юрисдикційними органами можна розглядати як особливу колективну форму захисту трудових прав працівників, адже за певних умов вона може стати й індивідуальною, про що ми вже зазначали. У юридичній літературі підкреслюється, що контроль і нагляд – це основні засоби забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні; вони є факторами, що дисциплінують поведінку працівників під час виконання їх трудових обов’язків. Отже, нагляд і контроль як колективна форма захисту трудових прав працівників полягає переважно в прийнятті юридично значущих колегіальних рішень для забезпечення захисту колективних трудових прав працівників.

Остання колективна форма захисту трудових прав працівників – це захист працівників органами, створеними для порядку розгляду колективних трудових спорів (примирна комісія, трудовий арбі- траж, Національна служба з посередництва та примирення та інші).