Мікробіологія_Готове_усне+практичні_навички
.pdf2. вторинну імунну відповідь (здійснюється на повторні надходження антигену).
Вторинна імунна відповідь характеризується більш ранньою (на 5-7 добу у залежності від антигену) та потужнішою (у декілька разів) імунною реакцією. Центральна роль у розвитку вторинної імунної відповіді належить клітинам імунній «пам'яті». Імунна «пам'ять» зберігається в залежності від характеру антигену протягом місяця й може досягати років, а в деяких випадках зберігається все життя (наприклад, після вакцинації вакциною проти натуральної віспи). Клітинаминосіями клітинної ланки імунної «пам'яті» є Т-клітини «пам'яті», а для гуморального імунітету Т- і В-клітини «пам'яті», які формуються в процесі розвитку первинної імунної відповіді відповідно з антигенстимульованих попередників цитотоксичних Т-клітин, антиген-стимульованих Т-хелперів і антиген-індукованих IgG+- В-клітин. Т- і В-В- клітини «пам'яті» мають морфологію лімфоцитів, здатні зберігатись у лімфоїдних органах на протязі багатьох років.
Динаміка розвитку первинної імунної відповіді як гуморального, так і клітинного типів характеризується трьома періодами: латентним (індуктивним), продуктивним (фаза росту) і
фазою зниження.
Латентний період являє собою інтервал між годиною проникнення антигену в макроорганізм і появою в крові антитіл або специфічних цитотоксичних Т-лімфоцитів, що визначаються. Продуктивний період - характеризується експоненціальним збільшенням кількості антитіл або цитотоксичних антитіл у крові.
Фаза зниження - відповідно зниженням антитіл або цитотоксичних Т-лімфоцитів у крові.
Залежно від дози і виду антигену, а також від реактивності організму ці періоди мають величину. При розвитку вторинної імунної відповіді латентний період суттєво скорочується (або відсутній) і пролонгована фаза зниження. Продуктивний період характеризується швидким ростом титрів антитіл і швидким накопиченням цитотоксичних клітин (кількість антитіл та цих клітин значно перевищує їх число при первинній імунній відповіді).
Явище толерантності,тобто специфічне зниження здатности стимулювати імунну відповідь на дію відповідного антигена
9.Триклітинна система кооперації імунної відповіді. Роль окремих клітин імунної системи, їх взаємодія. Інтерлейкіни.
Під час імунної відповіді участь три типи клітин:
макрофаги (А-клітини).
лімфоцити тимусного походження (Т-лімфоцити)
іміфоцити кiстковомозкового походження (В-лімфоцити)
Т- і B-лімфоцити мають на своїй поверхні генетично детерміновані рецептори для антигенів найрізноманітнішої специфічності. Таким чином, розпізнавання антигену зводиться до відбору (селекції) клонів Т-i В-лімфоцитів, що не суть рецептори даної специфічності.
Iмунна відповідь здійснюється за наступною схемою.
Антиген, потрапляючи в організм, поглинається макрофагами(або іншою антигенпрезентуючою клітиною, наприклад, дендритна) і переробляється ними в імуногенну форму. Ця форма транспортується на поверхню макрофага, і розпізнається імуноглобуліноподібними рецепторами Т- хелперів, специфічними до даного антигену.
Молекули антигену, об'єднані з імуноглобуліновими рецепторами, відриваються від Т-лімфоцитів і приєднуються до макрофагів через Fc-рецептори iмуноглобулінів. На макрофагах утворюється таким чином "обойма" антигенних молекул, що розпізнається специфічними рецепторами В- лімфоцитів. Після чого викликається проліферація і диференціація В-лімфоцита у клон плазматичних клітин, які продукують антитіла.
Отже, T-i B-лімфоцити розпізнають різні детермінанти на одній молекулі антигену. Клітинна кооперація можлива лише при наявності подвійного розпізнавання. Феномен подвійного розпізнавання полягає в тому, що Т-і В-лімфоцити розпізнають чужорідну антигенну детермінанту тільки у комплексі з продуктами генів основного комплексу гістосумісності свого організму.
Інтерлейкіни – забезпечують взаємодію клітин імунної системи між собою та з клітинами інших систем організму. ( їх нараховують 34):
ІL-1 (лімфоцитатакуючий) синтезується в основному моноцитами/макрофагами, активізує проліферацію сенсибілізованих антигеном Т- і В-лімфоцитів, багатофункціональний прозапальний цитокін, який приймає участь у формуванні запалення, впливає на ЦНС (викликає сонливість, анорексію, гарячку), стимулює продукцію гострофазових білків;
ІL-2(фактор росту Т-лімфоцитів) - продукується Тh1(Т-хелпери 1 типу), посилює проліферацію лімфоцитів; посилює функцію NК клітин, моноцитів, макрофагів; відіграє важливу роль у апоптозі; його рівень підвищується при автоімунних та алергічних хворобах; знижується – при онкопатології, імунодефіцитах (природжених і набутих), тяжких вірусних інфекціях, опіках, травмах, лікуванні цитостатиками і ГКС;
10.Антигени, їх характеристика. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне значення вчення про антигени мікробів. Аутоантигени.
Антигени - це біополімери, природні або синтетичні сполуки, які розпізнаються лімфоїдними клітинами і здатні викликати імунну відповідь.
Остання може проявлятись синтезом антитіл, гіперчутливістю, імунологічною пам’ятю, імунологічною толерантністю.
Характеризуються двома взаємопов’язаними властивостями: вибірково взаємодіють із спеціалізованими рецепторами лімфоцитів (антигенна специфічність) і тим самим викликають синтез антитіл, і реагують з ними.
Антигенами є білки, деякі природні та синтетичні поліпептиди, полісахариди та їх комплекси з білками, ліпідами, нуклеїнові кислоти.
АУТОАНТИГЕНИ — молекули речовин, які вивільнені чи знаходяться у складі клітин, opганів і тканин вищих тварин, за певних умов розпізнаються імунною системою як чужорідні й у зв’язку з цим викликають клітинну чи гуморальну імунну відповідь з боку організму.
Повноцінними атигенами є ті, що мають дві основні властивості – специфічність та імуногенність, отже вони повинні мати виражені антигенні детермінанти (епітопи) та носій.
Деякі низькомолекулярні речовини містять лише одну антигенну детермінанту, але у них відсутня ділянка, яка відповідає за імуногенність (шлепер) і яка розпізнається сенсибілізованими лімфоцитами. Такі молекули називають неповноцінними, гаптенами. Вони здатні індукувати імунну відповідь тільки після зв’язування з повним антигеном (носієм).
11.Антитіла, їх природа. Місце синтезу, динаміка продукції антитіл. Аутоантитіла.
–Антитіла, їх природа
Антитіла (імуноглобуліни) – це складні імунні білки (глюкопротеїди), які утворюються в організмі людини при надходженні антигену і мають здатність специфічно взаємодіяти з ним.
Виділяють за фізико-хімічними властивостями 5 типів антитіл: G,M,A,D,E
До нормальних антитіл належать ізогемаглютиніни, які утв. без введення антигену: у людей з групою крові А у сироватці є бета-аглютиніни.
Тип й будова антитіл: скл. з двох однакових ланцюгів Н і двох однакових легких ланцюгів L, що з’єднані між собою дисульфідними містками. Більшість молекул скл. з димерів.
При дії папаїну молекула імуноглобуліну розпадається на:
1)2Fab –фрагменти (міститься активний центр)
2)1Fcфрагмент (зданий зв’язувати комплемент на комплексі антиген-антитіло)
Імуноглобуліни класу IgG
–Становлять основну масу імуноглобулінів
–Поділяють на 4 підкласи: IgG1, IgG2, IgG3, IgG4
–Беруть участь у реакція преципітації, аглютинації
–Легко проходять через плаценту, знах. в жіночому молоці
Імуноглобуліни класу Ig M
–З’являються першими після імунізації або проникнення антигена
–Активізують фагоцитоз
–Високий вміст свідчить про активну фазу захворювання
Імуноглобуліни класу Ig A
–Поділяються на два типи: IgACсироватковий і IgASсекреторний
–Ig ASсекреторний виробляється клітинами слизових оболонок дихальних шляхів, порожнина рота, кишок, є в молозиві, слині, поту. Виконує захисну дію при респіраторних і кишкових захворюваннях, має бактерицидну дію.
–IgACсироватковий – знешкоджуються токсини і бактерії, які проникли в кров.
Імуноглобуліни класу Ig D
– Поки що функції не вивчено
Імуноглобуліни класу Ig E
–Сенсибілізуючі антитіла (реагіни)
–Не проходять через плаценту
–Можуть приєднуватись до базофілів
–Відіграють патогенну дію в алергічних реакціях негайного типу (анафілактичний шок, бронхіальна астма, екзема)
–Місце синтезу.
Із мезенхімальних клітин в результаті генних варіацій утворюється багато клонів лімфоїдних або імунологічно компетентних клітин, які можуть реагувати з різними антигенами або їх детермінантами. Антитіла з’являються у сироватці крові після перенесеного явно чи прихованого інфекційного захворювання. Також при імунізації живими (ослабленими), вбитими бактеріями, рикетсіями, вірусами, токсинами та іншими антигенами.
–Динаміка продукції антитіл
–Первинна імунна відповідь – поява антитіл черещ 1-4 дні після антигенного подразення (індуктивна фаза)
Продуктивна фаза –період логарифмічного зростання антитіл (5-15 доба), коли їх кількість найвища.
Період зниження – конц. Зменшується (через 2-3 місяці)
–Вторинна імунна відповідь
–Імунологічна пам’ять
–Аутоантитіла –це антитіла, які здатні взаємодіяти з аутоантигенами, тобто з антигенами власного організму. Можуть утворюватися спонтанно або внаслідок перенесених інфекцій, при аутоімунних захворюваннях, до яких відносяться вогнищева алопеція, ревматоїдний артрит, розсіяний склероз, системний червоний вовчак, аутоімунне безпліддя.
12.Антитоксини, їх властивості, механізм дії. Принципи одержання антитоксичних сироваток. Одиниці виміру, практичне використання.
Антитоксини –це специфічні антитіла, що утворюються в організмі людини під впливом токсинів (анатоксинів) мікроорганізмів, отрут рослин і тварин і мають здатність нейтралізувати їх отруйні властивості.
Антитоксини:
–це гаммаглобуліни, здатні специфічно взаємодіяти з токсинами. Кожен антитоксин знешкоджує лише той токсин, під впливом якого утворився.
–одні із чинників імунітету, виконують головну захисну роль у разі токсинемічної інфекції (дифтерії, правці, ботулізмі, анаеробній газовій і стафілококовій інфекціях).
–В організмі у природних умовах утворюються в результаті перенесеної токсинемічної інфекції чи носійства токсигенних мікроорганізмів, виявляються в сироватці крові
–Антитоксичний імунітет можна створити і штучно — активною імунізацією анатоксином або введенням антитоксичної сироватки (пасивний імунітет).
–Антитоксичні сироватки отримують у результаті імунізації коней і великої рогатої худоби анатоксинами у зростаючих дозах, а потім і відповідними токсинами.
–При обробці формаліном екзотоксини знешкоджуються і перетворюються в анатоксини
–Застосовують у разі профілактики і лікування дифтерії, правця, ботулізму, стафілококового сепсису, для нейтралізації отрути змій, павуків і отрути рослинного походження.
–Введення людям антитоксичних сироваток може супроводжуватися ускладненнями, що проявляються анафілактичним шоком, сироватковою хворобою. Щоб уникнути цього, препарати вводять за методом Безредки.
13. Серологічні реакції, їх характеристика, основні типи, практичне використання. Реакція аглютинації, її механізм, різновиди. Практичне використання.
Реакція аглютинації це склеювання корпускулярного антигену під дією антитіл.
у реакції аглютинації беруть участь корпускулярні антигени (еритроцити, бактеріальні клітини тощо). Корпускулярні антигени з епітопами можуть бути перехресно зв’язані специфічними антитілами і формувати великі скупчення, або агрегати.
Коли антитіла реагують з епітопами на сусідніх антигенах, корпускулярний антиген з’єднується у видимі пластівці. При прямій аглютинації антитіло реагує з вільним корпускулярним антигеном у суспензії.
Реакцію можна проводити двома способами — на склі та у пробірках
Реакція аглютинації на склі. Це звичайно орієнтувальна або якісна реакція. Клітини (живі або вбиті бактерії, еритроцити) суспендують у краплі розчину солі на предметному склі і додають невелику краплю імунної сироватки. Предметне скло злегка погойдують протягом 1–2 хв і визначають наявність або відсутність аглютинації. Проведення контролю (суспензія бактерій у фізіологічному розчині без додавання сироватки) потрібне для виключення можливої спонтанної аглютинації.
Пробіркова реакція. Це звичайно підтверджувальна та кількісна реакція. До послідовних розведень (розчинів) антисироватки у пробірках додають стандартну кількість суспензії клітин. Пробірки інкубують, і найбільше розведення (розчин) імунної сироватки, у якому ще спостерігають реакцію аглютинації, визначають як титр аглютинінів.
Реакцію аглютинації широко застосовують для ідентифікації видів Salmonella, Shigella, сероварів Escherichia coli, Neisseria meningitidis та інших бактерій. Серед бактеріальних хвороб людини, для яких реакція аглютинації має діагностичну цінність, — черевний тиф (реакція Відаля), сальмонельоз, бруцельоз (реакція Райта), туляремія, висипний тиф та ін.
Якщо до еритроцитів приєднувати не антиген, а антитіла, стає можливим визначати невідомий антиген за допомогою такого антитільного діагностикума. Таку реакцію називають реакцією оберненої (зворотної) непрямої гемаглютинації (РОНГА).
14. Серологічні реакції. Реакція преципітації, її механізм. Використання в медичній практиці. Реакція преципітації в гелі.
15. Серологічні реакції. Реакції лізису. Реакція зв'язування комплементу, її практичне використання.
16. Реакції з міченими антитілами або антигенами. Практичне використання реакції імунофлюоресценції (РІФ), імуноферментного та радіоімунного аналізу.
