Мікробіологія_Готове_усне+практичні_навички
.pdfIS-елементи – це фрагменти ДНК, довжиною в 100 і більше пар нуклеотидів, які містять інформацію для лише для транспозиції, переміщення в різні ділянки ДНК.
Мутації мікроорганізмів можуть мати важливе практичне значення. З мутантів з ослабленою вірулентністю можуть бути отримані вакцинні штами для отримання живих вакцин.
Виняткове значення для здоров'я людини мають антибіотики, їх відносять до особливих речовин. Антибіотики є продуктами життєдіяльності деяких мікробів і грибів, що вбивають хвороботворні мікроби й віруси.
Фактори еволюції (чинники, рушійні сили) будь-які фактори, що змінюють частоти алелей в популяції, тобто порушують генетичну рівновагу. До основних факторів еволюції відносили мінливість, спадковість і боротьбу за існування.
22.Значення генетики у розвитку загальної і медичної мікробіології, вірусології, молекулярної біології. Мікробіологічні основи генної інженерії. Схема одержання генних структур і спадково змінених організмів. Досягнення генної інженерії, використання генноінженерних препаратів у медицині.
Вчення про генетику м/о стало основою формування молекулярної біології і молекулярної генетики, вставлення фундаментальних законів успадкування і мінливості, організації матеріальної основи спадковості. Знання механізмів спадковості і мінливості у мікроорганізмів відіграє важливу роль у розумінні утворення нових різновидів мікроорганізмів, у тому числі й патогенних для людини, під впливом взаємодії з макроорганізмом, його імунною системою, фагами, антибіотиками, й антимікробними хіміопрепаратами.
Значення генетики мікроорганізмів: розробка патогенетичних основ лікування і профілактики інфекційних хвороб, способів діагностики, створення профілактичних, лікувальних і діагностичних препаратів.
Генна інженерія – сукупність експериментальних методів перенесення генетичного матеріалу з однієї клітини в іншу з метою конструювання молекул ДНК з заданою комбінацією генів і створення біологічних об'єктів з корисними властивостями. Метод генетичної інженерії належить до перспективних при отриманні багатьох білкових біологічних речовин, що являють цінність для медицини. Цим методом отримані: інтерферони, інтерлейкіни, інсулін, гормон росту, вакцина проти гепатиту В. За допомогою генної інженерії створюються препарати другого покоління, тобто аналоги природних речовин, що мають більшу ефективність дії.
Етапи генно-інженерних досліджень:
1.Вибір і вилучення із організму клітин-донорів, що мають корисні властивості, генетичного матеріалу.
2.Фрагментація отриманої ДНК з метою одержання окремих комбінацій генів
3.Введення отриманих фрагментів у вектори (плазміди або бактеріофаги)
4.Введення векторів з рекомбінантною ДНК в клітини мікроорганізмів (трансформація або трансфекція)
5.Аналіз мікробної популяції і виділення штаму рекомбінанта
6.Експлуатація одержаного штаму продуцента:
- мікробіологічний синтез корисних речовин;
- клонуванння рекомбінантних генів для їх наступного закріплення у обраному геномі
23.Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хімеотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль П.Ерліха та Г.Домагка у розвитку вчення про хіміотерапію.
Хіміотерапія — лікування інфекційних, інвазивних хвороб і злоякісних новоутворень за допомогою хіміотерапевтичних препаратів.
Хіміотерапевтичні препарати – це лікарські засоби, які безпосередньо або після відповідних перетворень в організмі людини згубно діють на збудників хвороби. Хіміотерапевтичні засоби за спектром дії поділяються на: антибактеріальні, притигрибкові, антипротозойні, противірусні, протипухлинні, антигельмінтні.
Хіміотерапевтичний індекс – відношення максимально переносимої організмом людини дози без виникнення симтомів токсичного впливу до мінімальної дози тієї ж речовини, що має лікувальну дію. Повинен бути не менше 3.
Ерліх – засновник хіміотерапії, отримав перший хіміотерапевтичний препарат – сальварсан (сполучення миш’яку, яке вбиває збудника але нешкідливе для макроорганізму). Увів поняття «хіміотерапевтичного індексу»
Домагк– виявив серед анілінових барвників речовину – пронтозил, або червоний стрептоцид, яка рятувала експериментальних тварин від стрептококової інфекції. Пізніше було з’ясовано, що в організмі відбувається розпад пронтозилу з утворення сульфаніламіду, який здійснює антимікробну дію.
Сульфаніламідні препарати - похідні сульфанілової кислоти. Вони мають високу хіміотерапевтичну та антисептичну активність. Механізм їх дії зумовлений хімічною подібністю до параамінобензойної кислоти, котра як кофермент входить до складу важливих бактеріальних ферментів. Таким чином, сульфаніламіди конкурують з нею за участь у метаболічних реакціях. Препарати цієї групи добре зарекомендували себе при лікуванні хвороб, які викликають грампозитивні та грамнегативні бактерії, - ангіни, пневмонії, дизентерія, венеричні захворювання. Широко використовують сульфазин, сульфадимезин, сульфадиметоксин, сульфален.
24.Явище антагонізму мікробів. Роль вітчизняних мікробіологів у розвитку вчення про антагонізм мікробів. Антибіотики, характеристика, принципи одержання, одиниці виміру, Класифікація за механізмом дії на м/о.
Антагонізм – форма взаємовідносин, коли один мікроорганізм пригнічує розвиток інших. З явищем антагонізму у світі мікробів було пов'язано відкриття антибіотиків. Антагонізм мікробів широко використовується для профілактики і лікування різних хвороб, головним чином шлунково-кишкових.
Вчення Мечнікова про антагонізм поклало початок вченню про антибіотики. Також важливий внесок у вивченні антагонізму мікробів зробив Луї Пастер.
Антибіотики – це продукти життєдіяльності живих організмів та їх хімічні похідні, здатні пригнічувати ріст і розмноження мікроорганізмів.
Процес отримання антибіотика включає в себе чотири основні стадії: отримання відповідного штаму - продуцента антибіотика, придатного для промислового виробництва; біосинтез антибіотика; виділення і очищення антибіотика; концентрування, стабілізація антибіотика та отримання готового продукту.
Вимоги до антибіотиків: висока активність проти мікробів, мінімальна токсичність, розчинність, хороший розподіл в організмі, легке виведення, відсутність алергенності, якомога повільніший розвиток лікарської стійкості у мікробів.
ОД – одиниця дії – мінімальна кількість антибіотику, здатна пригнічувати ріст мікроорганізму. Зараз використовують мікрограми. (1мкг = 1 ОД)
Класифікація за механізмами дії на мікроорганізми:
інгібітори синтезу клітинної стінки(пеніциліни, цефалоспорини, ванкоміцин, циклосерин)
інгібітори функцій клітинної мембрани(поліміксини,граміцидмини)
інгібітори синтезу білка(аміноглікозиди, тетрацикліни, левоміцетин)
інгібітори синтезу нуклеїнових кислот(рифаміцини)
інгібітори дихання (актиноміцети)
25.Медикаментозна стійкість мікробів, механізм утворення стійких форм. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Мінімальна пригнічувальна (МПК) та мінімальна бактерицидна (МБК) концентрації. Практичне значення. Принципи боротьби з медикаментозною стійкістю мікроорганізмів.
Під стійкістю розуміють здатність м/о переносити більші концентрації препарату порівняно з іншими м/о даного виду, або ж розвиватися при таких концентраціях, які перевищують терапевтичну дозу.
Механізм утворення стійких форм:
-перетворення активної форми антибіотика в неактивну шляхом ферментативної інактивації та модифікації.
-втрата проникності клітинної стінки для певного хіміотерапевтичного засобу
-порушенням в системі специфічного транспорту певного препарата в бактеріальну клітину
-кодування резистентності у хромосомному апараті або у плазмідах
Методи визначення чутливості мікробів:
1.Дифузійні методи:
-метод лунок-у чашки Петрі газоном засівають мікробну культуру. В агарі пробивають лунки і вносять 0,1 мл досліджуваного препарату і інкубують 18 год. при 37С. Проводять вимірювання діаметру зони пригнічення росту для кожного препарату.
-метод дисків-сіють досліджувану культуру, на агар наносять диски, просочені антимікробними препаратами, інкубують при 37С . Проводять визначення діаметру зон затримки росту та порівнюють іх з зазначеними в інструкціях.
2.Методи серійних розведень:
-рідке середовище-у пробірках готують серію подвійних розведень препарату на рідкому поживному середовищі. У кожну пробірку вносять по 0,05 мл фіз. розчину, що містить мікробні клітин. Інкубують 18-20 год при 37С.Результати враховують за помутнінням середовища, порівнюючи з контролем.
-щільне середовище-готують подвійні серійні розведення препарату, потім вносять по 1 мл кожного розведення у пробірки, що містять по 4 мл розплавленого і агару. Агар засівають тест-
культурою бактерій. Суміш вносять до чашок Петрі, пробірки скошують та інкубують. Досліджують
За результатами визначають:
Мінімільна пригнічувальна концентрація-відповідає найбільшому розведенню препарату, що гальмує ріст тест-культури.
Мінімальна бактерицидна концентрація-визначається внесенням у контрольні пробірки з рідким поживним середовищем по 0,01 мл середовища з кожної пробірки ряду розведень. Після інкубації(18-20 год)виявляють найменшу дозу препарату, що проявляє бактерицидний ефект.
Боротьба з лікарсько-стійкими бактеріями проводиться різними шляхами. До них відносяться систематичне отримання нових хіміотерапевтичних препаратів, які відрізняються від існуючих механізмом антибактеріальної дії. Перспективним напрямком є хімічна модифікація відомих антибіотиків Крім того, проводяться дослідження з вишукування інгібіторів, що пригнічують активність бактеріальних ферментів.
26.Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Внесок вітчизняних вчених. Методи вивчення вірусів, їх оцінка.
Вірусологія – наука про віруси. Заслуга відкриття вірусів і описання їх основних ознак належить російському вченому – Івановському. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Вчений з’ясував, що це інфекційна хвороба рослин, але збудник її не належить до жодної з відомих тоді груп мікроорганізмів. Пізніше Івановський вирізнив головні характерні ознаки вірусів, який довгий час служили орієнтиром для доведення вірусної природи збудника.
Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірус. Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру. Раус - вірус саркоми курок. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).
Основні етапи розвитку вірусології:
-емпіричний (етап спостережень, до створення науки)
-період відкриття вірусів – з 1892 до 1930-1940-х років;
-вивчення вірусів на рівні організму та клітини – 1940-1960-ті роки
-вивчення вірусів на молекулярному рівні з 1960-х років до сучасності
Методи вивчення вірусів:1) електронним мікроскопом; 2) біохімічні методи; 3) молекулярна генетика; 4) культивування вірусів 5) моделювання захворювань на тваринах.
26.Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Внесок вітчизняних вчених. Методи вивчення вірусів, їх оцінка.
Була відкрита у 1892 році російським ученим Івановським. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Івановський отримав сік з хворих листків, і профільтрував його та заразив здорові листки, в результаті чого розвилась мозаїка. Його основні відкриття:1) мікроорганізми, що фільтруються через бактеріальні фільтри;2) корпускулярна природа (частка);3) инфекційність фільтрату;4) спроможність до кристалізації.
Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірусУ 1848
році Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру.У 1911 році Раус - вірус саркоми курок.1915 рік. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).
У 30-ті роки Шлезінгер вивчив хімічний склад бактеріофагів й установив, що вони складаються з ДНК і білка. Стенлі установив, що вірус тютюнової мозаїки складається з РНК і білка Таким чином, у 30-ті — 40-ві роки було відкрито багато вірусів і почалося вивчення їхніх властивостей.
Віруси відрізняються за багатьма ознаками від усіх живих істот, вони відносяться до особливого царства Vira.
Методи вивчення вірусів:1) електронним мікроскопом;2) біохімічні методи;3) молекулярна генетика;4) культивування вірусів,5) моделювання захворювань на тваринах.
Етапи розвитку:
Кінець XIX — початок XX-го століття. Основним методом ідентифікації вірусів у цей період був метод фільтрації через бактеріологічні фільтри, які використовувалися як засіб поділу збудників на бактерії і небактеріі. Були відкриті наступні віруси: вірус тютюнової мозаїки; ящура; жовтої лихоманки; віспи і трахоми; поліомієліту; кору; вірус герпеса.
30-ті роки — основним вірусологічним методом, використовуваним для виділення вірусів та їх подальшої ідентифікації, є лабораторні тварини. 1931 р. — в якості експериментальної моделі для виділення вірусів стали використовуватися курячі ембріони, які мають високу чутливість до вірусів грипу, віспи, лейкозу. Відкрито: вірус грипу; кліщового енцефаліту.
40 роки: Встановили, що вірус осповакцини містить ДНК, але не РНК. Стало очевидним, що віруси відрізняються від бактерій не тільки розмірами і нездатністю рости без клітин, але і тим, що вони містять тільки один вид нуклеїнової кислоти — ДНК або РНК. Введення в вірусологію методу культури клітин стало важливою подією, яка дала можливість отримання культуральних вакцин проти поліомієліту, паротиту, кору та краснухи.
50-і роки: Відкрито віруси: аденовіруси; краснухи; віруси парагрипу.
70-і роки: Відкриття у складі РНК-вмісних онкогенних вірусів ферменту зворотної транскриптази ревертази. Стає реальним вивчення геному РНК вірусів. Відкрито віруси: вірус гепатиту B; ротавіруси, вірус гепатиту A.
80-і роки. Розвиток уявлень про те, що виникнення пухлин може бути повязано з вірусами. Компоненти вірусів, відповідальні за розвиток пухлин, назвали онкогенами. Відкрито віруси: імунодефіциту людини; вірус гепатиту C.
27.Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових частин вірусів
Морфологічні форми:
сферичні(віруси грипу, кору)
паличкоподібні
кубоїдальні (віруси натуральної віспи, папіломи, аденовіруси)
сперматозоїдні (віруси бактерій – фаги)
зіркоподібні (астровіруси)
Віріон:
Нуклеїнова к-та (ДНК/РНК) або відповідний нуклеопротеїди, оточений однією або двома оболонками.
Капсида – перша оболонка, що оточує нуклеїнову к-ту. Містить капсомери – білкові субодиниці
Нуклокапсид – містить капсид разом з нуклеїновою кислотою. Характерний для простих вірусів
Суперкапсид – покриває нуклеокапсид. Наявний у складних вірусів. Складається з двошарової ліпідної або білкової мембрани. В нього занурені глікопротеїди, які утворюють шипи.
Капсомери розміщуються в певному порядку, залежно від характеру якого розрізняють 3 групи
вірусів:
1.спіральний тип симетрії (нуклеокапсид трубчастої форми. Пр: вірус тютюнової мозаїки)
2.кубічний тип симетрії (ізометричні)
3.комбінований тип симетрії (Пр: збудник лейкозу, саркоми)
Хімічний склад:
нуклеїнові кислоти ( ДНК або РНК)
білки
вуглеводи ( у ортоміксовірусів)
ліпіди (у ортоміксовірусів)
28.Бактеріофаг, історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.
Бактеріофаги-це віруси, які паразитують в клітинах бактерій. Історія відкриття- 1915рік-ТВАРТ спостерігав на поверхні культури мікрококів прозоре п’ятно. Він переносив їх в інші місця і знову спостерігав розчинення бактерій чи лізис. ТВАРТ думав, що в зонах лізіса існують:
А) ферменти, лікуючі бактерії; Б) віруси; В) бактерії в певній стадії.
В наступні роки почали вивчати хімічний склад і структуру цих агентів і назвали їх пожирачі бактерій чи БАКТЕРІОФАГИ.
Розміри бактеріофагів вимірюються в нм, тому їх віднесли до вірусів.
6 морфологічних груп БФ:
1)ниткоподібні – великі (700-800нм), частіше ДНК геномні; 2)сферичні РНК геномні, бувають 20гранника (ікосаедри);
3)сферичні з аналогом відростка РНК чи ДНК геномні;
4)сферичні з коротким відростком , який не скорочується, ДНК геномні, на кінці відростка є базальна пластинка;
5)БФ з довгим відростком, у нього є чохол, який не скорочується;
6)БФ з довгим відростком, чохол якого скорочується , найчастіше всього в БФ кишечної палички. Їх морфологія детально вивчена.
ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ
1)для профілактики інф захворювання (наприклад: холери, газової гангрени)
2)для лікування інф захворювань – газової гангрени 1 і 2 використ.мало;
3)для діагностики інф захв – БФ часто виділяють в кінці захворювання(дизентерія)
4)для ідентифікації виділених збудників – використовують чутливих до БФ, виділяють для виявлення джерела внутрішньої інфекції;
5)БФ використовують для генної інженерї в ролі вектора;
6)для створення вакцини (проти чуми);
7)для контроля за забрудненням навколишнього середовища бактеріями і вірусами;
МЕТОДИ
1.Якісний метод – приклад для води. Воду фільтрують через бактеріальний фільтр. Для цього використовують фільтрат. Його наносять на бактерії різних видів, які посіяли на МПА. Через 24 год при інкубації 37 проводять учот. Коли утворяться зони лізіса чи бляшки визначають вид БФ.
2.А Метод Апелмана-БФ відомого виду розводять в МПБ. В кожне розведення добавляють бактерії. Інкубація 24 години при 37 і учот. Якщо є БФ по Апелману – це найбільше розведення, при якому відбувається лізіс.
2.Б Метод Грація – БФ розводять і кожне розведення вносять в розплавленний М ПА, туди добавляють відомі бактерії, розливають в чашки, МПА застигають. Інкубація 24години при 37 і учот по зонам лізіса чи бляшкам. Вважають, що одну бляшку утворює один БФ. Титр БФ по Грацію – це кількість частин БФ в одному мл досліджуваної речовини.
29.Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.
1.продуктивний тип-в клітину проникає один бактеріофаг, викає його репродукція і вихід великої к-сті нових бактеріофагів—клітина помирає. Такі Бф—називаються вірулентними.
2.Лізогенія –в бактерію приникає БФ, він не визиває лізис, так як його геном інтегрує з геномом бактерії. В такому стані БФ—назив профаг. Він синхронно реплісується разом з геном бактерій, при цьому клітини бактерій не лізуються, але може виникти лізис в певних умовах. Такі бактерії наз лізигенними.
Властивості лізигенних бактеріц відрізняються, так як під впливом генома бф зявляються нові гени. Такі зміни визвані бф—називаєтьсмя фагова конверсія. Приклади фагової конверсії: 1. Бактерія стійка до повторюваного зараження бф. 2. У бактерій зявляються під дією гена бф такі властивості: а. виділення екзотоксина-токсигеннісь у збудника дифтерії; б. стійкість до антибіотиків; с. зміна антигенних властивостей
3.Дефектний тип—взаємодія бактеріофага і клітини переривається на якомусь етапі-цей тип мало вивчений.
30.Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого.
Була відкрита у 1892 році російським ученим Івановським. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Івановський отримав сік з
хворих листків, і профільтрував його та заразив здорові листки, в результаті чого розвилась мозаїка. Його основні відкриття:1) мікроорганізми, що фільтруються через бактеріальні фільтри;2) корпускулярна природа (частка);3) инфекційність фільтрату;4) спроможність до кристалізації.
Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірусУ 1848 році Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру.У 1911 році Раус - вірус саркоми курок.1915 рік. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).
У 30-ті роки Шлезінгер вивчив хімічний склад бактеріофагів й установив, що вони складаються з ДНК і білка. Стенлі установив, що вірус тютюнової мозаїки складається з РНК і білка Таким чином, у 30-ті — 40-ві роки було відкрито багато вірусів і почалося вивчення їхніх властивостей.
Віруси відрізняються за багатьма ознаками від усіх живих істот, вони відносяться до особливого царства Vira.
Методи вивчення вірусів:1) електронним мікроскопом;2) біохімічні методи;3) молекулярна генетика;4) культивування вірусів,5) моделювання захворювань на тваринах
31.Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів людини і тварин
Віруси – це неклітинні форми життя, які мають власний геном і здатні до розмноження у клітинах хазяїна, використовуючи їх метаболічні процеси. За хім. складом: біополімери, що складаються з нуклеїнової кислоти і білка. Відмітні властивості вірусів:1) субмікроскопічні розміри (нанометри);2) фільтрування через бактеріальні фільтри;3) неклітинна будова;4) один тип Н.К. - РНК або ДНК яка оточена білковою оболонкою (капсидом): субодиниці – капсомери – поліпептидні ланцюги навколо НК певним чином зєднуючись утв білковий капсид.;5) ізольована Н.К може бути інформаційною, інфекційною;6) не мають обміну речовин, вони облігатні внутрішньоклітинні генетичні паразити;7) спосіб розмноження диз'юнктивний - роздільний;8) здатні до кристалізації.
Класифікація вірусів:
1.Тип і характеристика н.к. (РНК-місткі або ДНК-місткі)
2.Розмір вібріону.
3.Наявність або відсутність суперкапсидної оболонки (складний чи простий)
4.Тип симетрії нуклеокапсиду (кубічний, спіральний).
5.Характеристика вірусних ферментів.
6.Антигенна характеристика вібріону.
7.Місце і характер розмноження в клітині (цитоплазма чи ядро)
8.Спосіб розмноження (дез'юктивний або роздільний)
32.Види взаємодії вірусів і клітин. Характеристика продуктивної взаємодії, етапи.
Віруси є облігатними внутрішньоклітинними паразитами. Вони проходять всі основні етапи репродукції (розмноження). За кінцевим результатом взаємодії вірусу з клітинами виділяють такі типи:
I. продуктивний тіш взаємодії - характеризується тим, що в результаті проникнення і репродукції клітина гине, з неї виходить багато вірусів (вірусне потомство);
II. інтегративний — характеризується тим, що відбувається об'єднання або інтеграція генома вірусу і клітини.
ІІІ. Абортивний
1)адсорбція – прикріплення вірусу на поверхні чутливих клітин . Дві фази а) оборотна – електростатична взаємодія, клітини мають (-) потенціал а вірус +. б) необоротна – взаємодія між собою рецепторів вірусу і клітини. Енергія береться за рахунок процесів гліколізу. Адсорбція краще при температурі 37С.
2)проникнення – більшість вірусів проникають в клітину повним шляхом (віропексиз). Інколи шляхом злиття суперкапсида вірусу і мембрани клітини.
3)депротеінізація – звільнення геному вірусу з білкового капсиду або суперкапсиду.
4)переключення генетичної інформації клітини на вірус – вірус стає генетичним хазяїном клітини, індукує в клітини білки реп ресори які пригнічують клітинний геном.
5)синтез вірусних компонентів – НК і білків. Для НК синтезуються ре плікативні, інформаційні і вібріонні НК.
6)збірка вірусу – обєднання білків та НК (самозбірка)
7)вихід має два шляхи - а)вибух – клітина гине, з неї виходить велика кіл-сть нових вірусів. б) брунькування - вихід складних вірусів шляхом злиття з клітинною мембраною .
33.Методи культивування вірусів та їх оцінка. Методи визначення репродукції вірусів.
І. у цілому живому організмі (рослин, тварин) - це був перший метод.
Оцінка достоїнств:1) вивчаємо взаємодію вірусів із цілим живим організмом;2) чітко бачимо результат;3) можемо вивчити розвиток хвороби - патогенез;4) випробуємо вакцини, способи (препарати) лікування;5) накопичуємо велику кількість вірусів
Недоліки:1) в організмі є свої бактерії і віруси,2) не стерильна система для одержання вакцин;3) дорогий метод;4) не універсальний метод - не можна знайти чутливих тварин
II. у 30-ті роки Бернет запропонував метод культивування в куриному ембріоні (КЕ)
.Оцінка достоїнств1) стандартний - використовують 9-1 2 денні КЕ;2) стерильність;3) можемо заражати різні порожнини (жовточний мішок, ембріон, алантоісна порожнина);4) більш економічно
.Недоліки:1) не всі віруси можна культивувати в КЕ;2) у КЕ можуть бути віруси лейкозу курок.
ІІІ. у культурі клітин (КК) — це сукупність клітин, отриманих із цілого живого організму, які культивуються іп Vitro (поза організмом)
Оцінка достоїнств:1) вивчаємо взаємодію вірусу з клітинами,2) можна одержувати вакцини;3) багато вірусів можна культивувати
Недоліки: 1) дуже складний і дорогий метод
Принцип одержання культури клітин:
1)із живого організму одержують шматочок тканини (печінки, нирки, пухлини, ембріона),2) шматочки роздрібнюють, а потім за допомогою трипсина розділяють до окремих клітин;3) клітини поміщають у спеціальне живильне середовище і помішають у камеру Горячева для підрахунку клітин,4) клітини в середовищі поміщають у термостат (37°С для росту).Умови для культивування клітин1) стерильність (посуд, повітря),
2)повноцінне живильне середовище - використовують дуже складні середовища, що містять білки, вуглеводи, ліпіди, амінокислоти, вітаміни, мінеральні солі. Для стерилізації в них добавляють антибіотики.
34.Реакції вірусної гемаглютинації і гемадсорбції. Механізм, практичне значення, використання, діагностична цінність.
Виявлення віруса по реакції гемаглютинації (РГА) - це склеювання еритроцитів під впливом вірусів, які мають гемаглютинуючі властивості.
Механізм РГА: на поверхні деяких складних вірусів є особливі рецептори - гемаглютиніни. Віруси адсорбуються на поверхню еритроцитів, завдяки гемаглютинінам вони викликають склеювання еритроцитів і утворення осаду з нерівним краєм. У нормі еритроцити осідають, характер осаду - рівний край.
Оцінка достоїнств РГА:1) РГА чітко видно в порівнянні з контролем;2) проходить швидко (1 година) у нестерильних умовах;3) залежить від виду вірусів (віруси грипу, подагри, віспи) та від виду еритроцитів і (наприклад, вірус грипу склеює еритроцити людини і курок).
Недоліки РГА: 1) не універсальна реакція (не всі віруси мають гемаглютиніни).
Механізм РГ адсорбції:Складні віруси при виході з клітини змінюють її мембрану - відбувається відбруньковування. До цих змінених місць можуть прикріплюватися еритроцит (наприклад, парамексовіруси).
35.Використання культур клітин у вірусології. Класифікація культур клітин. Поживні середовища для культивування клітин.
Класифікація клітинних культур Враховують такі ознаки: кількість пасажей (перенос клітин у нове середовище) і походження клітин.
Типи клітинних культур:
1.Первинно трипсинізовані - одержують з швидкозростаючих ембріональних тканин (людини, мавпи), кіл-сть пасажей 8-10;
2.Пасажні або перещеплювані – одержують з пухлинних тканин, кіл-сть пасажей не обмежено. Клітини злоякісні. Не можливо вивчати взаємодію з вірусом. Але для виділення вірусів ці кліт зручні.
3. Напівперещеплювані або диплоїдні клітинні штами - одержують з норм кліток, набір хромосом диплоїдний,, кіл-сть пасажів до 100.Використ для одержання вірусних вакцин. Це клітини шкіри, легенів.
