Мікробіологія_Готове_усне+практичні_навички

22. Обґрунтувати суть вакцинопрофілактики. Підібрати 2-3 живі вакцини, пояснити принципи їх виготовлення і використання.

Дивергентними називають вакцини, отримані в результаті добору мікроорганізмів з близькими антигенними властивостями. Прикладом таких вакцин є вакцина проти натуральної віспи Е. Дженнера.

Атенуація – штучне зниження вірулентності. Одним із способів є культивування мікроорганізмів на нетипових для збудників поживних середовищах. Мікроорганізм може знизити вірулентність після тривалої дії на нього температурних факторів.

До переваг живих вакцин можно віднести їх природний шлях введення. Для таких вакцин характерний тривалий напружений імунітет, менша, порівняно з іншими вакцинами, кількість

введень препарату та формування загального і місцевого імунітету.

Прикладом живих вакцин є вакцини проти: кору;

поліомієліту;

грипу; туберкульозу (БЦЖ);

сказу;

висипного тифу;

сибірки;

епідемічного паротиту.

23. Пояснити суть антитоксичного імунітету. Підібрати препарати для створення активного антитоксичного імунітету.

АНТИТОКСИНИ — специфічні антитіла, що утворюються в організмі людини і тварини під впливом токсинів (анатоксинів) мікроорганізмів, отрут рослин і тварин і мають здатність нейтралізувати їх отруйні властивості.

Антитоксини являють собою гаммаглобуліни, здатні специфічно взаємодіяти з токсинами. Кожен Антитоксини. знешкоджує лише той токсин, під впливом якого утворився. Антитоксини. — одні із чинників імунітету, виконують головну захисну роль у разі токсинемічної інфекції (дифтерії, правці, ботулізмі, анаеробній газовій і стафілококовій інфекціях). В організмі у природних умовах Антитоксини. утворюються в результаті перенесеної токсинемічної інфекції чи носійства токсигенних мікроорганізмів, виявляються в сироватці крові і можуть забезпечувати несприйнятливість до токсинемічних інфекцій.

24. Пояснити суть антитоксичного імунітету. Підібрати препарати для створення пасивного антитоксичного імунітету.

АНТИТОКСИНИ — специфічні антитіла, що утворюються в організмі людини і тварини під впливом токсинів (анатоксинів) мікроорганізмів, отрут рослин і тварин і мають здатність нейтралізувати їх отруйні властивості.

Антитоксини являють собою гаммаглобуліни, здатні специфічно взаємодіяти з токсинами. Кожен антитоксин знешкоджує лише той токсин, під впливом якого утворився.

В організмі у природних умовах антоксини утворюються в результаті перенесеної токсинемічної інфекції чи носійства токсигенних мікроорганізмів, виявляються в сироватці крові і можуть забезпечувати несприйнятливість до токсинемічних інфекцій. Антитоксичний імунітет можна створити і штучно — активною імунізацією анатоксином або введенням антитоксичної сироватки (пасивний імунітет). Антитоксичні сироватки отримують у результаті імунізації коней і великої рогатої худоби анатоксинами у зростаючих

дозах, а потім і відповідними токсинами. У практичній медицині антитоксини застосовують у разі профілактики і лікування дифтерії, правця, ботулізму, стафілококового сепсису, для нейтралізації отрути змій, павуків і отрути рослинного походження. Для досягнення лікувальної дії важливим є своєчасне введення антитоксину, здатного знешкоджувати токсин, що циркулює в крові.

Введення людям антитоксичних сироваток може супроводжуватися ускладненнями, що проявляються анафілактичним шоком, сироватковою хворобою.

*При сироватковій хворобі чи анафілактичному шоці під час введення вакцини, потрібно провести десенсибілізацію, тобто вводити сироватку чи вакцину починаючи з мінімальної дози і продовжувати збільшувати дозу.

Морфологія і фізіологія мікроорганізмів

1.Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання. Основні риси та тенденції розвитку сучасної мікробіології.

Мікробіологія – це наука про дуже дрібні, не видимі неозброєним оком живі істоти, названі мікроорганізмами. Вона вивчає закономірності їх життя і розвитку, а також зміни, які вони спричиняють в організмі людей, тварин і в неживій природі.

Галузі мікробіології: загальна мікробіологія; медична; технічна; санітарна; геологічна

Розділи мікробіології: бактеріологія; міологія; протозоологія; вірусологія; імунологія

Завдання медичної мікробіології-вивчення етіології інфекційних хвороб,практичне застосування методів мікробіологічної діагностики,специфічної профілактики та терапії.

Предметом вивчення медичної мікробіології є хвороботворні (патогенні) і умовно-патогенні для людини мікроорганізми, а також розробка методів мікробіологічної діагностики, специфічної профілактики та етіотропного лікування викликаних ними інфекційних захворювань.

Зараз активно прогресує галузь синтетичної мікробіології,створюються нові генетично змінені форми мікробів,проводяться маніпуляції з різними генами.

2.Відкриття мікроорганізмів Левенгуком. Етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера і Коха

Першим побачив і описав м.о. голландський вчений А. Левенгук. Він виготовив високоякісні лупи і сконструював мікроскоп що давав збільшення в 160-300 раз. Він описав виявлених у воді, різних настоях, випорожненнях, зубному нальоті «живих звіряток», яких він спостерігав за допомогою свого мікроскопа. Він не тільки безперечно першим виявив мікроорганізми а й дуже ретельно змалював їх. Він зробив першу морфологічну класифікую бактерій і відкрив морфологічний період історії мікробіології.

Етапи розвитку мікробіології: евристичний(емпіричний), морфологічний; фізіологічний; хіміотерапевтичний; імунологічний; вірусологічний; молекулярно-генетичний.

З Л.Пастером пов’язані найважливіші відкриття в мікробіології. Л.Пастер довів ферментативну природу спиртового, молочнокислого, маслянокислого бродіння, виявив у деяких бактерій новий(анаеробний) тип дихання. Він установив, що гниття а також гнійні захворювання у людини спричиняються діяльністю певних видів мікроорганізмів. Дослідження Пастера започаткували застосування профілактичних щеплень. Він виготовив вакцини проти курячої холери, сибірки і сказу.

Велике значення для медичної мікробіології мали відкриття німецького вченого Р.Коха. У практику лабораторної техніки він ввів густі поживні середовища – желатина, м’ясо-пептонний агар; використав анілінові барвники; почав використовувати імерсійну систему; мікрофотографування. Він остаточно довів етіологію сибірки і холери, відкрив збудників туберкульозу. Кох докладно вивчив ранову інфекцію, розробив спосіб виділення в чистій культурі патогенних бактерій.

3.Становлення основних напрямків мікробіологічної науки. Роль Самойловича; Дженера; Мечникова; Івановського; Ерліха; Виноградського; Берінга; Рамона; Леша; Домагка; Флемінга; Заболотного; Зільбера; Жданова; Чумакова; Бернета. Розвиток мікробіології в Україні.

Зростання потреб людства визначало розвиток мікробіологічної науки,

що сприяло виникненню та розвитку спеціалізованих галузей мікробіології: загальної; сільськогосподарської; медичної; технічної; санітарної; водної; геологічної; космічної.

Самойлович - досліджував чуму,запропонував сортування хворих,роботу медперсоналу в чумних джерелах;

Дженер – запропонував метод вакцинації прости натуральної віспи(прищеплення людям збудника коров’ячої віспи)

Мечников – вчення про фагоцитоз; відкрив і вивчив процес внутрішньоклітинного травлення;

Івановський – основоположник вчення про віруси;

Ерліх – створив теорію гуморального імунітету;

Виноградський – засновник сільськогосподарської мікробіології; він відкрив нітрифікуючи бактерії і вивчив їх значення в кровообігу азоту в природі;

Берінг – добув імунні сироватки, вводячи тваринам невеликих доз правцевого і дифтерійного токсину;

Рамон – розробив метод виготовлення анатоксинів, за допомогою яких почали успішно робити щеплення проти дифтерії і правця;

Леш – внесок у розвиток медичної протозоології; виявив у випорожненнях хворого на дизентерію амеби;

Домагк – відкрив сульфаніламідні препарати;

Флемінг – відкрив пеніцилін;

Заболотний – вивчав епідеміологію чуми; довів лікувальну дію протичумної сироватки;

Зільбер – внесок у вірусології; імунології; відкрив вірус кліщового енцефаліту і розробив методи профілактики проти нього;

Жданов - вчення про універсальну векторну роль вірусів як реголяторів генофонду біосфери;

Чумаков-вивчав збудників трансмісивних вірусних інфекцій та запропонував вакцини проти них.

4.Основні відмінності прокаріотів і еукаріотів. Форми бактерій з дефектом синтезу клітинної стінки, протопласти, сферопласти, L-форми бактерій.

Деякі бактерії можуть виживати навіть після втрати стінки. Такі бактерії, що не мають клітинної стінки називаються L-формами. Після вилучення антибіотиків L-форми можуть знову перетворюватися на бактерії, що мають клітинну стінку. L-форми стафілококів і мікобактерій відіграють певну роль у їх персистенції, тобто здатності до тривалого існування в макроорганізмі.

Мікроорганізми, що утворилися з грампозитивних бактерій називаються протопластами. Вони позбавлені клітинної стінки і покриті тільки цитоплазматичною мембраною.

Результатом трансформації грамнегативних бактерій є утворення сферопластів(при частковому розчиненні клітинної стінки під впливом лізоциму, вони перетворюються у сферичні тіла). Вони мають лише частково зруйновану клітинну стінку.

Протопласти і сферопласти можуть бути створені в експериментальних умовах in vitro. Неможливо виділити з організму хворої людини.

5.Морфологія і будова бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань. Вегетативні форми та спори.

Бактерії – це в основному одноклітинні організми, що не мають хлорофілу. Більшість патогенних –

0,2-10мкм.

За формою:

Кулясті (коки)

Паличкоподібні (бацили і клостридії)

Звивисті (спірохети, спірили)

Ниткоподібні (хламідобактерії)

Характеристику почитає в зошиті!!!!!

Бактеріальна клітина складається з нуклеоїду, цитоплазми, що містить рибосоми і включення; оболонок таких як цитоплазматична мембрана, клітинна стінка, капсула; та інших структур.

Компоненти, які зустрічаються у складі всіх бактерій називають постійними:

НУКЛЕОЇД

ЦИТОПЛАЗМА

РИБОСОМИ

МЕЗОСОМИ

ЦИТОПЛАЗМАТИЧНА МЕМБРАНА

КЛІТИННА СТІНКА

Компоненти, наявність чи відсутність яких залежить від виду бактерії, називають непостійними:

ВІЙКИ

ДЖГУТИКИ

КАПСУЛИ

СПОРИ

ВКЛЮЧЕННЯ

Нуклеоїд – складається із замкнутих у кільце подвійних ниток ДНК; локалізований у центральній частині цитоплазми, перебуває у контакті з цитоплазматичною мембраною, мезосомами і полісомами. Ф-ція: спідковість і мінливість бактерій.

Цитоплазма – являє собою дисперсну суміщ колоїдів, що складається з води, білків, вуглеводів, ліпідів, мінеральних сполук. Цитоплазма нерухома, має високу щільність, містить дрібні зерна – рибосоми. Із кількох рибосом утворюються полісоми. У цитоплазмі є плазміди, які детермінують синтез різних речовин. Є включення: гранули волютину, глікоген, ліпопротеїдні тільця( запасний поживний матеріал).

Рибосоми – дрібні зерна, що скл. з 60% РНК та 40% протеїну. Вони відповідають за синтез білків на стадії трансляції.

Мезосоми – інвагінації цитоплазматичної мембрани. Вони відіграють важливу роль під час розмноження бактерій. Вони утворюють поперечні перегородки при поділі бактерій; є місцем де локалізуються дихальні ферменти. Тому іноді їх називають аналогами еукаріотичних мітохондрій.

клітини більшості грибів мають щільну оболонку, до внутрішнього шару якої прилягає цитоплазматична мембара;

в цитоплазмі – одне або декілька ядер, вакуолі, мітохондрії, лізосоми, рибосоми, апарат Гольджі, включення;

молоді клітини – яйцеподібна форма; зрілі – циліндричні; старі – булаво-, грушоподібні

основа тіла – особливі трубчасті нитки – гіфи, сукупність яких називають міцелієм;

у гіфів нижчих грибів починають з’являтись перегородки, які є характерною ознакою у вищих грибів

розмноження – за допомогою спор, а також частинок міцелію

Дріжджі – група одноклітинних грибів, які втратили міцеліальну будову у зв’язку з переходом до проживання у рідких і напіврідких, багатих на органічні речовини субстратах.

8.Методи мікроскопії. Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та фарбуючі розчини, прості та складні методи фарбування

Методи мікроскопії:

-електронна мікроскопія;

-люмінесцентна мікроскопія;

-фазово-контрастна мікроскопія

-світлова мікроскопія

-темпнопільна

Виготовлення бактеріологічних препаратів проводять із:

-культури, яка виросла на твердому середовищі;

-культури, яка виросла в рідкому живильному середовищі;

-з мокротиння або гною(зазвичай виготовляють мазки)

-із крові(мазки)

-з органів лабораторних тварин, які загинули від експериментальної інфекції (мазки-відбитки) або з органів трупів людини

Для фарбування мазків широко використовують анілінові барвники.

Поділяються:

-кислі(фарбують слабо)

-нейтральні;

-основні(добре забарвлюють як ядерний апарат, так і цитоплазматичні структури) Найчастіше використовують такі барвники: червоні – фуксин; фіолетові – ген-;ціан- ;метилвіолет; синій – опаловий синій, трипановий голубий; зелений – малахітовий, брильянтовий зелений

Прості способи забарвлення – застосовують лише 1 барвник; дають дослідити загальну морфологію, розміри, форму, кількість, локалізацію; неможливо вивчати внутрішню структуру; використовують основний розведений фуксин Тфейфера, лужну метиленову синьку Леффлера, негативний спосіб контрастування за Буррі.

Складні способи забарвлення – застосовують 2 барвника для фарбування мазка, один із яких основний, другий – доповнюючий (контрастний); дають дослідити фізико-хімічні особливості будови; детальне вивчення структури, а також

для характеристики і диференціації один від інших; застосовують методи Грама, ЦіляНільсена, Нейсерра.

9.Принципи організації, апаратура і режим роботи бактеріологічної, серологічної та вірусологічної лабораторії.