Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3.docx
Скачиваний:
11
Добавлен:
13.03.2015
Размер:
40.17 Кб
Скачать

Вступ

У найближчі 5-7 років, внаслідок особливостей свого розвитку та специфічності продукції, українське телевізійне кіновиробництво навряд чи зможе досягти широкого виходу на світові ринки, проте вже зараз цілком спроможне забезпечити внутрішній і подекуди – пострадянський. Відтак, держава має всі можливості для розв’язання свого головного в цій галузі гуманітарного завдання – налагодження масового виробництва й демонстрації національного – з художньої та змістової точки зору – телевізійного кінопродукту.

Ефект від повноцінного впровадження такої програми має полягати головним чином у наступному: а) суттєвий зріст виробництва та розміщення на вітчизняному телебаченні правдиво національного телевізійного кіно; б) створення передумов для виникнення консолідованої, задіяної у виробництві і фахової української кінематографічної спільноти, що є однією з підстав відродження „великого” українського кінематографа як індустрії й культурного феномена.

Крім того, доцільним є виконання таких завдань:

· подальша модернізація системи підготовки кадрів включаючи забезпечення випускників профільних навчальних закладів роботою за фахом в Україні;

· подальша цільова модернізація кіновиробничих потужностей державної форми власності;

· розробка чергової програми розвитку національної кіноіндустрії, з урахуванням доцільності запровадження нової системи державних замовлень на виробництво телевізійної кінопродукції;

· створення спеціального фонду на підтримку вітчизняного кіно виробника.

1. Виникнення кінематографу. Основні види та жанри кіно

Крок на шляху до кінематографа зробив славетний Едісон. 1891 р. він одержав патент на апарат, названий ним кінетоскопом, застосувавши при цьому целулоїдну перфоровану плівку, що використовується й сьогодні. Власне, автором ідеї був найближчий помічник Едісона на ім'я Діксон: ще в жовтні 1889 р. він продемонстрував Едісону перший фільм, до того ж звуковий та ще й кольоровий...

Для перетворення знімального апарату на проекційний досить було лише збільшити відтулини в диску та змінити його форму. Залишалося усього пів-кроку. Для цього потрібно було сконструювати стрибковий механізм. Та це зробити судилося вже не Едісону, а його колегам. Зокрема, також із Франції та України. Протягом 1894-1895 pp. Жорж Демені, якому належить також честь першого використання великого плану, застосував для проекції зображення стрибковий механізм системи «грейфер». Харківський механік Йосип Тимченко винайшов тим часом механізм типу «равлик», а американці Томас Армат та Чарльз Френсіс Дженкін - так званий «мальтійський хрест».

Серед кіновинахідників наступного періоду - етапу довершення апаратів, знімального та проекційного, - теж чимало імен видатних та менш видатних, відомих і маловідомих. Т. Едісон та Л. Діксон в Америці, Макс Складанівський - в Німеччині, У. Поль, В. Фріз-Грін -в Англії, Е. Рейно, Ж. Маре, Ж. Демені - у Франції, М. Якимов у Росії, Й. Тимченко - на Україні, Ф. Альберті - в Італії, Я. Пуркіне - в Чехії конструюють знімальні та проекційні апарати різних типів.

Та історії виявилось догідно пов'язати наймення батька сучасного кіно з іменем француза Луї Люм'єра.

Луг Люм'ер (1864-1948), синтезувавши досягнення попередників, створив найдосконаліший для того часу за технічними та експлуатаційними характеристиками апарат, який міг здійснювати «знімання» зображення, проектування його на великий екран та друкування позитивів і, над те, - був за своїми конструктивними даними найбільш придатним для промислового, по суті серійного виробництва.

З 28 грудня 1895 року, коли відбувся перший публічний платний сеанс «сінематографа» братів Луї та Огюста Люм'єрів в «Гран кафе» на бульварі Капуцінів у Парижі, веде свій відлік історія кіно.

Брати Люм'єри, що були винахідниками і підприємцями, не обмежилися конструюванням апарату, але взялися й за створення фільмів. Хронікально-документальних - «Вихід робітників з фабрики Люм'єрів», «Прибуття поїзда на станцію Ля Сьота», комедії - «Политий поливальник» (єдиний, так би мовити, ігровий в програмі), побутової сімейної мелодрами та драми - «Сніданок дитини», «Партія в Екарте», «Катання на човні» та ін. Уже в перших оцих стрічках першого публічного сеансу «сінематографа Люм'єрів», були, так би мовити, намічені начала майбутньої багатоманітної жанрово-видової палітри кінематографу. В усякому разі - це був уже кінорепертуар, принаймні - репертуар кінотеатру, що враховував смаки й навіть реакцію сприйняття тогочасного глядача.

«Сінематограф Люм'єрів» став - і дуже невдовзі - кінематографом: галуззю індустрії, промисловості, масовим видовищем. А трапилося це ще й тому, що «повитухою» кіно був капітал, гроші. Як писав через 20 років після першого сеансу присутній тоді на ньому майбутній корифей нового мистецтва Жорж Мельес, «ми відразу зрозуміли, які можливості збагачення криються в цьому новому відкритті». Це й було найважливішою умовою виникнення кіноіндустрії, а значить і самого кіномистецтва - першої музи на Парнасі, існування якої неможливе без промислового способу виробництва.

Таким чином, техніка, мистецтво, комерція були біля джерел кінематографу і, як ми переконаємось далі, визначали його специфіку, поетику, характер функціонування, зміст і шляхи розвитку в цілому.

Стрімкістю, з якою починають виникати перші студії, підприємства, позначений і весь подальший шлях розвитку кінематографу на початку набуття ним власної мови, виникнення системи жанрів, організаційної структури творення, виробництва та прокату.

1896 рік став тріумфальним для кінематографа. Він з блискавичною швидкістю завойовував країни та континенти. В прибуткову галузь нового видовища ринули підприємливі люди. Цього ж року виробництво фільмів та апаратів починає Леон Гомон, утворює свою студію Жорж Мельєс, 1897 року - починають виробництво брати Пате, Жолі, Вернер та багато інших.

Та вже навесні 1897 р. розпочалася й перша криза кінематографу. Викликана вона була насамперед технічною недосконалістю виробництва та демонстрації фільмів, одноманітністю репертуару, що майже буквально копіював люм'єрівську програму перших сеансів і дуже швидко набив глядачам оскому й обрид.

Попит на нове видовище катастрофічно падав.

Саме тоді, 1897 року Жорж Мельес (1861-1938), який спочатку знімав фільми для Люм'єрів (і а ля Люм'єр), здійснив у кінематографі творчий переворот. Якщо Люм'єри започаткували зображення кінематографом реального світу («життя як воно є»), то Мельєс відкрив можливості кінематографічного відображення духовного світу - думки, уяви, фантазії, - давши при цьому зразки кінофеєрії, кінофантастики, кіноказки.

Мельєс на той час очолював театр Робера Удена (за ім'ям його засновника), видатного майстра ілюзій та «чарівних перетворень». Певний час Мельєс був також і головою товариства ілюзіоністів. Не дивно, що саме йому спало на думку відзняти на плівку різні сценічні трюки. Подиву гідне, що він став винахідником кінотрюків.

Допоміг випадок. Під час зйомок чергового фільму а ля Люм'єр, - зображення вуличного руху у Парижі, - несподівано зіпсувався апарат. Минуло кілька хвилин, поки «кінозйомщик» полагодив механізм і почав «крутити» далі... Коли ж у майстерні проявили плівку і поглянули на екран, перед очима постало справжнє диво: автобус з робітниками, не зупиняючись, на ходу раптом... перетворився на катафалк!..

Досвід ілюзіоніста відразу підказав Мельєсу: він натрапив на «золоту жилу». Так розпочалась робота над винайденням кінотрюків... Уповільнена та прискорена зйомка, затемнення, напливи, покадрова зйомка, зворотна демонстрація і т.д. і т.п. - все це, поряд з композиційними, сюжетними знахідками, набувало в його фільмах статусу художнього засобу. Він першим усвідомив художні можливості кадру, фільму в цілому, хоча й зберігав вірність театральній умовності, що в подальшому обмежило для нього ж самого застосування здійснених ним винаходів театральною рампою.

Так чи інакше, але наступне п'ятиріччя стало епохою «кінематографа Мельеса». Його феєрії, фантастичні фільми - «Попелюшка» /1899/, «Людина-оркестр» /1900/ «Подорож на «Місяць» /1902/ «Подорож через неможливе» /1904/, «Завоювання полюсу» /1904/ - увійшли до «золотого фонду» світового кіномистецтва.

Фільми Мельєса відіграли велику роль у відновленні інтересу глядача до кіно. Однак до 1908 р. і на «кінематограф Мельєса», заскнілий в самоповторі, глядацький попит вичерпується. Потрібний був новий крок у розвитку кінематографа як мистецтва.

Види кіномистецтва: ігрове кіно, анімаційне (мультиплікаційне), документальне, науково — популярне, рекламні фільми, експериментальні фільми.

Жанри кіно: комедія, детектив, історичний, бойовики, трилери, фільми жахів, кіно фантастика, мелодрама, пригодницький, музичний і т.д.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]