4.4. Глобалізація і формування сучасних ознак корпоративного управління

Глобалізація у сфері корпоративного управління проявляється в тому, що всі уряди та громадськість більшості країн намагаються якомога краще опрацювати норми корпоративного управління і застосовувати кращі риси. У сучасних умовах ця проблема є настільки актуальною, що вийшла на міжнародний рівень.

Слід зазначити, що глобалізація вплинула на корпоративний сектор насамперед внаслідок спроби упорядкувати діяльність транснаціональних компаній. Так, ще у 1974 p. було створено міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій та Центр з ТНК, які приступили до розробки кодексу поведінки транснаціональних корпорацій. Потім розпочала свою діяльність "група 77" з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми та особливості діяльності транснаціональних корпорацій.

У проекті кодексу були сформульовані основні принципи діяльності транснаціональних корпорацій, до яких, зокрема, належали: повага суверенітету країн, у яких вони здійснюють свою діяльність; підпорядкування законам цих країн; невтручання у внутрішні справи; урахування економічних та екологічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах;

утримання від практики корупції; дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони навколишнього середовища.

Окрім цього, в міжнародному середовищі відбувалися глоба-лізаційні процеси у вигляді руху "За екологічне виробництво і справедливі торговельні відносини". У 1992 р. 120 могутніх транснаціональних корпорацій створили міжнародну комерційну організацію "Рада зі стійкого розвитку".

Можна помітити, що такі розроблені приписи стосувалися не стільки внутрішньої корпоративної поведінки, скільки взаємодії транснаціональних корпорацій з країнами, що приймають. Але поступово виникала і загострювалася проблема застосування норм і вимог, які найкраще зарекомендували себе щодо внутрішньокорпоративного управління в цілому.

Відповідно виникали норми і вимоги, які намагалися поширити. Так, компанія "Девіс глобал адвайзерс" (ДГА) з 1996 р. проводила порівняльне дослідження політики керівних центрів корпорацій у п'яти країнах — Франції, Німеччині, Японії, Сполученому Королівстві Великої Британії та Сполучених Штатах. У звіті ДГА використала п'ять випереджальних індикаторів корпоративного управління: наявність національних управлінських кодексів для правлінь корпорацій; участь незалежних директорів у роботі рад директорів; тенденція до розподілу обов'язків голови ради директорів та головного адміністратора між двома різними людьми; наявність основних комісій при раді директорів; рівень оприлюднення інформації про прибутки керівників корпорацій.

Необхідність більш ефективного регулювання акціонерного капіталу на рівні окремої держави почала проявлятися і в окремих країнах, і не тільки на рівні законодавчих актів, а й на рівнях створення регулятивних організацій та розробки рекомендацій. Так, у Великій Британії для поліпшення регулювання акціонерного капіталу у 1991 р. фінансова звітна рада (при Лондонській фондовій біржі) та бухгалтери-професіонали заснували Комісію для розгляду фінансових аспектів корпоративного управління Великої Британії. Потім у Великій Британії у 1998 р. було створено Об'єднаний кодекс, у якому було узагальнено принципи реформування органів управління, в тому числі призначення комісій при радах директорів, заборону головам рад займати посади головних адміністраторів, вимогу щодо оприлюднення інформації про прибутки керівників корпорацій.

Таке відбувається не тільки у Великій Британії, як переконує досвід майже всіх зарубіжних країн, норми корпоративного управління, що складалися в розвинутих країнах десятиліттями, не є сталими, вони удосконалюються, а в чомусь і уніфікуються. Так, прикладом може слугувати прийняття у 90-х роках у США та Японії законодавчих актів, які стосуються більш жорстких вимог щодо оприлюднення інформації корпораціями.

У 1995 р. була створена Асоціація глобальних інститущйних інвесторів, фондових бірж та фахівців з управління. Метою організації такої мережі було дотримання стандартів корпоративного управління у всіх країнах.

Під час конференції, що відбулася в липні 1998 р., вперше у світі було затверджено стандарти процедури міжнародного голосування акціонерів. Крім того, у 1995 р. Центр європейських політичних досліджень — Брюссельський науковий центр Європейської комісії опублікував новаторське дослідження "Корпоративне управління в Європі", в якому рекомендувалося включати до складу європейських корпоративних органів управління незалежних директорів. Але ці рішення не мали урядового характеру і відчувалася настійлива потреба вивести цю проблему на вищий рівень.

Рішенням лідерів "Великої сімки" було доручено Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до середини 1999 р. розробити комплекс міжнародних стандартів корпоративного управління. При цьому не передбачалося створити єдиний і обов'язковий для всіх країн кодекс чи збірник корпоративних норм, але частину стандартів, які позитивно себе зарекомендували на практиці, вважати корисними для застосування всіма країнами.

На сьогодні ОЕСР запропонувала загальні принципи корпоративного управління. Зрозуміло, що вони дають лише загальні підходи до проблематики корпоративного управління і стосуються того, що має забезпечувати система корпоративного управління в цілому. Конкретно наголошується на п'яти принципах. Зокрема, система корпоративного управління повинна:

1) захищати права акціонерів;

2) забезпечувати рівне ставлення до акціонерів;

3) регулювати діяльність заінтересованих осіб в управлінні корпорацією;

4) забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації та її прозорість;

5) забезпечувати стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов'язків керівних органів.

Принципи корпоративного управління були розроблені та підписані на засіданні Ради ОЕСР у травні 1999 р. Вважається, Що ці принципи можуть бути застосовані урядами як відправний пункт для оцінки і вдосконалення чинних у їх країнах законів та підзаконних нормативних актів у галузі функціонування акціонерного капіталу. Окрім того, вони можуть бути застосовані представниками приватного сектору, які втягнуті в розвиток систем корпоративного управління.

Розроблені принципи стосуються насамперед корпорацій, акції яких вільно обертаються на фондовому ринку, але розробники вважають, що вони можуть стосуватися й інших суб'єктів господарювання.

Принципи корпоративного управління включають п'ять основних блоків, які у свою чергу регламентуються положеннями про місце і функції тих чи інших учасників корпоративних відносин, націленість на вирішення їх економічних відносин.

Ці блоки стосуються і розкривають підходи до таких важливих проблем:

1) права акціонерів;

2) рівне ставлення до акціонерів;

3) роль зацікавлених осіб в управлінні корпорацією;

4) розкриття інформації та її прозорість;

5) обов'язки правління.

Не зупиняючись детально на змісті цих блоків, звернемо увагу на деякі основні питання. Так, щодо прав акціонерів автори "принципів" вважають найбільш важливим те, що структура корпоративного управління має захищати права акціонерів. До таких прав відносять передусім право власності, отримання інформації, права в управлінні тощо. Окрім того, структура корпоративного управління має забезпечувати рівне ставлення до акціонерів, включаючи дрібних та іноземних акціонерів. Значна увага повинна звертатися на права зацікавлених осіб і сприяння активному співробітництву міме ними та корпораціями. Структура корпоративного управління має забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації з усіх суттєвих питань життєдіяльності акціонерного товариства. Принципи розкривають обов'язки управління корпораціями (для вітчизняного досвіду — радами акціонерних товариств (спостережними радами)) з метою поліпшення ефективності їх взаємодії з менеджментом, підзвітності перед акціонерами та корпораціями.